У роки Великої Вітчизняної війни ратні й трудові подвиги вершили не тільки на полі бою та в тилу. Духовний подвиг здійснила вітчизняна література. Характерною особливістю цього періоду було загальне єднання поетів, прозаїків, драматургів, які писали твори, що допомагали народу воювати й перемагати. Багато письменників були не тільки свідками, а й учасниками воєнних подій. Літературно-ратне подвижництво продовжилося і в повоєнні роки.
Ці думки стали лейтмотивом міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої сторіччю від дня народження письменників Віктора Астаф’єва, Юрія Бондарєва та Бориса Васильєва. Місце проведення – Російський центр фонду «Русский мир» у ПДУ ім. Т. Г. Шевченка. В роботі літературної події взяли участь в. о. декана філологічного факультету Олена Корноголуб, начальник Управління науковою діяльністю університету доцент Ксенія Ляхомська, завідувач кафедри російської та зарубіжної літератури, доктор філологічних наук, професор Сергій Заяц, головний редактор російського журналу «Вторник» Iгор Михайлов, завідувач кафедри славістики Бельцького держуніверситету ім. А. Руссо, доктор філології Володимир Бражук, викладачі та студенти ПДУ, вчителі.
У зверненні до учасників Олена Корноголуб зазначила:
«Метою нашого заходу є обмін досвідом у галузі літературознавства та обговорення результатів, проблем і перспектив розвитку літератури, присвяченої Великій Вітчизняній війні. Переконана, що досягнення наукових колективів і досвід провідних учених і фахівців-педагогів, представлені під час конференції, сприятимуть кращому розумінню та осмисленню сучасними читачами творів російської літератури про війну».
Сергій Заяц у своїй промові наголосив:
«Сьогодні ми згадуємо чудових письменників, які пройшли дорогами війни, людей, які здійснили великий подвиг не заради слави, а заради життя на Землі. Отже, пам’ять є найголовнішою ідентифікаційною рисою людини. Це та моральна риса, яка робить нас людьми».
Першу доповідь про взаємозв’язок біографії та наративу у творах Бориса Васильєва зробив Ігор Михайлов. Він розповів:
«Письменник воював, а після війни сів за письмовий стіл. У написаних повістях і романах він розповідав історії реальних людей, його герої не були вигадкою. Автор не щадив читача, фінальні сцени його творів були здебільшого трагічними. Він був переконаний: мистецтво не повинно відігравати роль утішника, його головна функція – оголювати перед людьми життєві небезпеки, пробуджувати в людині совість, учити її доброти та співчуття. Такий підхід Бориса Васильєва, власний стиль, в основі якого лежало глибоке переживання воєнного досвіду, були найціннішими для читачів».
Володимир Бражук розкрив тему туги в оповіданні Віктора Астаф’єва «Тоска по вальсу». На його думку, твір є прощанням з молодістю, душевним болем героя за далекою юністю і нездійсненними мріями.
«Війна вбиває дитинство, любов і сім’ю. Після війни герой залишився інвалідом. Він не любив і його не кохали. Хлопець так і не зміг покликати дівчину на танці й запросити її на вальс, про що безмірно сумує. Туга – найважливіший концепт російської мови. Іноземцям важко передати, що таке туга, в них немає такого поняття. В їхньому перекладі слово означає «смуток, печаль». Туга – ключовий стан російської душі, російської людини. Це стиснення у грудях, знемагання серця», – підсумував учений з Бельць.
Про лексико-граматичні засоби вираження емоцій у російській прозі воєнної пори розповіли доцент кафедри російської мови та міжкультурної комунікації Микола Пузов та магістрант першого курсу цієї кафедри Тетяна Трушина. Доцент кафедри російської та зарубіжної літератури Ольга Литвин виступила з доповіддю «Обличчя війни в оповіданні Василя Бикова «На болотной стёжке». Галина Ніколаєва, доцент цієї ж кафедри, розповіла про проблеми морального вибору в його повісті «Обелиск».
Завершив пленарне засідання Сергій Заяц «Історією в особах у романі Бориса Васильєва «Господа офицеры (были и небыли)». Як модератор конференції, він підбив підсумок її пленарної частини.
Спілкування літераторів продовжилося двома секційними засіданнями на теми: «Художня антропологія Віктора Астаф’єва, Юрія Бондарєва, Бориса Васильєва» та «Проблеми гуманізму в повоєнній прозі». За підсумками міжнародної науково-практичної конференції прийняли резолюцію.
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото автора.