Єдина для всіх нас планета Земля зробила черговий виток навколо Сонця, і ми знову зустрічаємо переможний травень. 79 років тому під натиском військ антигітлерівської коаліції фашистська Німеччина зазнала нищівної поразки й припинила своє існування. Це була спільна, одна на всіх Перемога над коричневою чумою – нацизмом, найогиднішою ідеологією національної переваги.
Восьмого травня 1945 р. о 22 годині 43 хвилини за центральноєвропейським часом (9 травня о 0:43 за московським) генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель підписав акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. У цей історичний момент, у ці епохальні хвилини Радянський Союз, який зробив найбільший внесок у розгром німецько-фашистських військ, радянський народ, на долю якого у воєнне лихоліття випали найбільші випробування, представляв командувач 1-го Білоруського фронту маршал Георгій Жуков.
До цих переможних хвилин було довгих 1 418 днів і ночей. Був віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз, несподіваний удар ворога, його перевага в живій силі та техніці. Були спалені міста і села, гіркота перших поразок, оточень та полону на початковому етапі Великої Вітчизняної війни. Однак були й самовідданий героїзм, мужність та безстрашність бійців Червоної Армії, партизанів, підпільників, усіх тих, хто боровся за найдорожче – Батьківщину. Спадкоємці Невського та Суворова, робітники та колгоспники, представники інтелігенції вписали чимало героїчних сторінок в історію рідної землі. Тоді всі щиро вірили: «Наша справа права! Ворог буде розбитий! Перемога буде за нами!».
Битва під Москвою, біля стін якої ворог зупинився на відстані всього одного танкового удару, стала першим військово-стратегічним успіхом наших військ. Це був, як писали газети того часу, «перший серйозний удар по зубах фашистської нечисті». Саме тоді в аннали військово-історичної науки назавжди увійшов відомий вислів політрука Клочкова «Велика Росія, а відступати нікуди – позаду Москва!». Девіз «Ні кроку назад» також народився в битві за радянську столицю. Так само, як герої-панфіловці, воювали всі радянські воїни – від рядового до маршала.
Якраз тоді в мільйонів радянських людей зміцніла віра в Перемогу, яка обов’язково настане. Вони наближали її, як могли, хто на полях битв – на землі, в небесах і на морі, хто в тилу, самовіддано працюючи під гаслом «Все для фронту! Все для Перемоги!»
Блокада Ленінграда тривала 872 дні. Проте фашисти не змогли зламати опір сильних духом і стійких ленінградців, які твердо вірили в те, що на них чекає звільнення. Ця непохитна віра зміцнювала їх, робила сильнішими, й блокадне кільце було прорване.
Перший реальний перелом у війні стався в битві біля волзької твердині за місто Сталіна. Успіх наших військ у Сталінградській битві був найбільшим за історію Другої світової війни. Радянські війська закріпили його в запеклому двобої на Курській дузі, де в полі під селом Прохорівка зійшлися «броньовані кулаки». Після цієї поразки фашистська Німеччина вже не зуміла оговтатися. З визволення Курська, Смоленська та Бєлгорода, після того, як у нічне московське небо вперше злетіли міріади вогнів артилерійського салюту, наші батьки, діди та прадіди погнали агресорів-завойовників спочатку до радянських кордонів, а потім усе далі на Захід. Однак і тоді до остаточної Перемоги над сильним та агресивним, озброєним до зубів ворогом залишалося ще багато днів і ночей, битв, боїв та зіткнень.
Найефективнішою військові історики визнали Яссько-Кишинівську наступальну операцію, під час якої був звільнений і наш край. Потім були форсування Дніпра, Бугу, Вісли, Одера, битва на угорському озері Балатон, визволення всієї Східної Європи та блискавичний штурм Берліна, над рейхстагом якого вже 1 травня 1945 року майорів червоний прапор.
Безприкладним подвигом уславили себе й ті, хто боровся в тилу ворожих військ – партизани та підпільники. Їм було удвічі важче, бо вони боролися у ворожому середовищі, в оточенні противника. Та без їхнього внеску не було б «однієї на всіх» Перемоги. Як не було б її без тих, хто чотири довгі роки «пів-Європи пройшли, півземлі». Вони вистояли, перемогли. Вони – Переможці! І цим все сказано.
На фронтах Великої Вітчизняної війни, в глибокому тилу, не шкодуючи свого життя, боролися з ворогом і жителі Придністров’я. Перші удари ворожих військ вони прийняли в перші ж дні війни. Перед радянськими військами в цій частині держави стояло складне завдання – виграти час для мобілізації військовозобов’язаних, для евакуації населення та вивезення матеріальних цінностей. З огляду на співвідношення сил, а наші військові з’єднання поступалися супротивникові своєю кількістю більш ніж у десять разів, фашистське командування відвело на захоплення Пруто-Дністровського межиріччя всього шість днів. Однак стійка оборона радянських військ на кордоні дала можливість здійснити мобілізаційні заходи. Крім регулярних військ, розгортався добровольчий рух. Протягом кількох днів у містах і районах Молдавської РСР було створено 63 винищувальні батальйони, в які вступило близько 7 тис. бійців. Понад 3 тис. робітників і службовців, переважно жителів Тирасполя, Рибниці, Бендер, об’єдналися в загони народного ополчення. Скутий шаленим опором біля кордонів противник втратив запланований темп наступу.
Навесні 44-го на нашу благодатну землю прийшла весна визволення. Відвойовуючи кожну п’ядь придністровської землі в запеклих боях, Червона Армія, що наступала, поповнювалася жителями нашого краю. Багато наших земляків за роки Великої Вітчизняної війни прославилися на полях боїв, а 12 уродженців Придністров’я удостоєні найвищої державної нагороди – зірки Героя Радянського Союзу. Ці переможні дні є чудовою нагодою, щоб назвати назавжди вписані в історію імена: Сергій Болгарин, Володимир Бочковський, Петро Вершигора, Федір Жарчинський, Iван Коваль, Степан Колісниченко, Михайло Павлоцький, Сергій Полецький, Iван Солтис, Георгій Сорокін, Георгій Чернієнко, Павло Щербинко. А скільки ще відомих і безіменних бійців полягли, зокрема й під час визволення нашого прекрасного, благодатного краю.
На полях битв, у небезпечній і самовідданій боротьбі підпільників і партизанів з ненависними окупантами, які прийшли встановлювати на нашій землі ненависний оrdnung, перемогла не стільки зброя, як непереможні воля і дух. Волелюбний дух усіх народів Радянського Союзу. Вони були єдині, а тому непереможні! Німецька військова машина була зламана завдяки мужності та хоробрості радянських солдатів, партизанів, підпільників, тих, хто кував Перемо-
гу в тилу.
Перемога у Великій Вітчизняній війні – один із головних символів, що поєднують людей доброї волі. Це гордість і слава Вітчизни. У «сорокові, порохові» покоління наших батьків, дідів та прадідів зламало хребет фашизму, покінчило з коричневою гідрою. За цю перемогу наш народ заплатив величезну ціну. Рахунок загиблих у боях, закатованих у катівнях гестапо, спалених у печах концтаборів, померлих від голоду та холоду, розстріляних, але не підкорених, іде на мільйони. Радянський народ зазнав багатомільйонних втрат, але не здався на милість загарбника, вистояв і переміг.
Перемога у Великій Вітчизняній війні – найтрагічніша, але й найяскравіша сторінка нашої спільної історії. Ми, спадкоємці переможців, пишаємося подвигом наших батьків, дідів та прадідів. Скільки б не минуло часу, хоч би які політичні події відбулися, ми завжди повинні пам’ятати, що майже вісім десятиліть тому мир на нашу планету приніс «пересічний піхотний Ваня», радянський солдат.
Покоління захисників, покоління визволителів і переможців зберегло нам чисте небо над головою, передало в наші руки естафету миру. І пам’яті. Наш святий обов’язок – пам’ятати «про героїв минулих часів» і те, якою ціною вони завоювали щастя.
Все більше віддаляється від нас переможний травень 45-го, все менше залишається поряд з нами тих, хто воював у роки Великої Вітчизняної, хто приніс нам визволення та мир. Вони повною мірою виконали свій обов’язок. Поет сказав: «підряд уже йдуть ветерани». А ми у вічному, неоплатному боргу перед ними за Перемогу, за щастя, за наше минуле, сьогодення та майбутнє. Ми безмежно вдячні ветеранам, трудівникам тилу, всім, хто завоював для нас мир.
Тих, хто ще живий з покоління визволителів і переможців, тих, хто ще залишається в загальному строю, необхідно огорнути щоденною турботою, особливою увагою, і не за рознарядкою, а за велінням серця. Наше головне завдання – зробити все від нас залежне, все можливе, щоб полегшити життя солдатів-переможців, що залишаються в живих. Ми завжди повинні пам’ятати, якою ціною дісталася нам Перемога, що довелося нашим предкам покласти на її вівтар.
І про тих, хто приніс майбутнім поколінням мир.
У головний день року, в День Перемоги, до військових поховань знову лягли весняні квіти. Вони – знак нашої вдячності та пам’яті про тих, хто завоював для нас мирне життя. Нехай нам і нашим дітям, онукам ніколи не доведеться чути завивання сирен, звуків артилерійської канонади, мінометного вогню та свисту куль.
Зі святом, дорогі ветерани!
З Днем Перемоги, земляки!
Миру та благоденства!
Віктор ЗАРЕЙЧУК.
Фото М. Сови.