Велика Вітчизняна війна пройшла грозовою хмарою і над придністровською землею, руйнуючи, спалюючи та вбиваючи. Георгій Степанович Кузнєцов – один із її визволителів із фашистського ярма. Це той випадок, коли радянські люди жили в одній країні й усі разом її захищали. У ці травневі дні ми згадуємо простого солдата з російської Курганської області Георгія Кузнєцова, який уособлює хоробрість кожного, хто воював за мир.
Георгій Степанович народився 20 квітня 1924 року у великій селянській родині в селі Чистому (це територія сучасної Курганської області). У період колективізації його сім’я перебралася в м. Копейськ, де він закінчив 7 класів середньої школи й продовжив навчання в Копейському гірничому технікумі. Юнак не закінчив його, бо почав працювати учнем слюсаря, а потім слюсарем на заводі імені С. М. Кірова. В цьому місті він трудився до призову в Червону Армію влітку 1942 року. Молодого солдата направили в Тюменське військово-піхотне училище, підготовка в якому була досить інтенсивною, оскільки армії були потрібні офіцери. Однак війна диктувала своє, тому в лютому 1943 року відбувся достроковий випуск курсантів – на той час уже сержантів.
Георгія Кузнєцова направили на Південно-Західний фронт у гвардійську стрілецьку дивізію – загартовану в боях частину, що брала участь у битві за Сталінград. Дивізія входила до складу 8-ї гвардійської армії. Там Кузнєцов служив командиром кулеметного розрахунку.
Потім була Ізюм-Барвінківська операція Південно-Західного фронту, як згадував сам Кузнєцов, «…форсування річки Сіверський Донець і розширення плацдарму на правому березі». Бої, в яких брала участь 79-та гвардійська стрілецька дивізія, були кровопролитними й запеклими. Однак радянським воїнам вдалося захопити плацдарм на західному березі річки, утриматися на ньому і завдати відчутних втрат піхотній і танковій дивізіям вермахту.
На жаль, успіх дався дорогою ціною: 14 липня 1943 року дивізія налічувала 8 258 чоловік, а на вечір 24 липня з них залишилося всього 3 577 осіб. Георгія Кузнєцова в тих боях було поранено, і його відправили в госпіталь. Після одужання солдат навчався на фронтових курсах молодших лейтенантів, які успішно закінчив і взимку 1944 р. був розподілений на посаду командира взводу в 55-й гвардійський стрілецький полк 20-ї гвардійської стрілецької дивізії. Згідно з оцінкою командування, його взвод «… завжди був першим у бою, показуючи стійкість, відвагу і майстерність». З відомостей від самого Кузнєцова, він брав участь у звільненні Кривого Рогу та Одеси.
У квітні 1944 року радянські війська, звільнивши Одесу, переслідували ворога, що відходив, прагнули не дати йому організовано відступити й закріпитися, використовуючи водну перешкоду – річку Дністер.
У районі села Слободзея 11 квітня 1944-го Георгій Кузнєцов і шість солдатів на «примітивних плотах» під ворожим вогнем переправилися на протилежний берег річки, захопили й утримали плацдарм. Наступ радянських частин продовжився, але 13 квітня Георгій Кузнєцов був важко поранений. За подвиг під час захоплення плацдарму на Дністрі 13 вересня 1944 року Указом Президії Верховної Ради СРСР молодшому лейтенанту Георгію Степановичу Кузнєцову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Плацдарм на західному березі Дністра, в захопленні якого брав участь Кузнєцов, дістав назву Кіцканського і відіграв важливу роль в Яссько-Кишинівській операції – одному з найуспішніших радянських наступів усієї війни.
Після демобілізації Георгій Кузнєцов повернувся до роботи на заводі ім. Кірова в Копейську, де зробив успішну професійну кар’єру: був технологом, начальником цеху, заступником директора з кадрів.
Успіхи Кузнєцова були відзначені орденом Трудового Червоного Прапора і персональною пенсією союзного значення. Тричі його обирали депутатом Челябінської обласної Ради депутатів.
Георгій Кузнєцов – це втілення образу справжньої радянської людини й фронтовика-орденоносця. У м. Копейську йому встановлений пам’ятник.
Анастасія КАСИМ.
Фото warheroes.ruhero