Останнім часом на вулицях міста все частіше можна зустріти музикантів-аматорів. Це вже стає звичним явищем, особливо у весняно-літній період, коли з набережної або центральної площі долинають мелодії скрипки, гітари чи гармошки.
До відома: перші згадки про мандрівних музикантів зустрічаємо в працях дослідників Стародавньої Греції. На етапі розвитку античної художньої творчості існував клас рабів, іменованих рапсодами. Вони виконували музично-поетичні «ойми», поеми з танцювально-театралізованими елементами.
Найвищий розквіт творчості вуличних музикантів припав на період Середньовіччя. У Франції це були трубадури, трувери, жонглери, в Німеччині – шпільмани та міннезінгери, в Англії – менестрелі. Всі вони подорожували Європою, виконуючи ліричні та жартівливі пісні під акомпанемент струнних і ударних інструментів. Поступово творчість музикантів набула більш професійного виконавського рівня.
Наприкінці XIX – початку XX століть у звуки вулиці поступово почали вливатися мелодії джазу. Особливо поширився цей стиль на півдні США в результаті злиття африканської, англійської та французької музичних культур.
Значний внесок у розвиток вуличного музичного руху зробила субкультура хіпі, що виникла в тих же США на початку 60-х років XX століття. Вона швидко поширилася по всьому світу.
На площах і у скверах придністровських міст теж можна послухати «живе виконання» артистів-початківців, які опановують різноманітні музичні інструменти. Зустріч із молодим вокалістом Радомиром Тимощуком сталася одного вихідного дня перед початком його виступу. Талановитий виконавець із радістю розповів, що саме спонукає його виходити на вулиці, як найчастіше реагують на його творчість люди та чи заробляє вуличний музикант.
Юнак виявився напрочуд приємним і щирим співрозмовником:
■ «У дитинстві я захоплювався малюванням та вокалом. Декілька років тому з відзнакою закінчив художню школу, але зрозумів, що душа прагне музики. За настановою мами (яка, до речі, є вокалісткою і моїм головним критиком), вступив до музичної школи по класу гітари. З першого ж заняття зачарувався мелодійністю гри на інструменті. Бути гітаристом означає постійно вчитися, тренувати мозок, робити нові речі».
Радомир також музичить на фортепіано та барабанах, пише вірші, хоча (за його словами) вони не відточені для сприйняття публікою, тому поки залишаються на папері. Грати на вулиці юнак вийшов не стільки за заробітком, скільки заради спілкування, напрацювання досвіду, піднесення настрою. Зароблені кошти музикант зазвичай витрачає на щоденні потреби для себе та родини, решту – на обладнання та приватні уроки з вокалу.
У будні дні хлопець навчається на 1-му курсі філологічного факультету в ПДУ ім. Т. Г. Шевченка. Його цікавить медіапростір, нові цікаві знайомства та подорожі. До речі, в Радомира досить амбітні творчі плани: наприкінці весни він готується взяти участь у столичному караоке-конкурсі, де можна виграти плазмовий телевізор. Уже влітку сподівається вирушити з товаришами до Європи з метою подальшого пізнання вуличної музичної культури, щоб збагатити свій творчий потенціал.
Юнак зазвичай виконує популярні пісні, аранжуючи їх під себе.
■ «Для того, щоб виділятися поміж таких же музикантів-початківців треба виконувати композиції креативно, від щирого серця, душевно. Музика здатна впливати на етичну сторону душі, пробуджувати яскраві спогади та приховані почуття», – підсумував юнак.
Музикант уточнив, що результати його творчості можна побачити в популярній серед молоді відеоспільноті «Тік-ток». Він зазначив, що думка коментаторів і друзів важлива для нього, тому що можна зрозуміти, над чим необхідно працювати та який репертуар готувати для наступного концерту.
Більшість перехожих визнає, що слухати музику на вулиці приємно:
■ «Виконавці покращують нам настрій, відволікаючи від буденності. Та й для них це шанс бути поміченими публікою».
До того ж слід зазначити, що у вуличних музикантів, на відміну від артистів із концертних залів, слухач є завжди, хоча б на кілька секунд, але є. І це, мабуть, головна перевага мистецтва, яке зародилося на вулиці.
Катерина СИДОРЧУК.
Фото автора.