На вашу книжкову полицю
Iм’я Віталія Глєбова вже назавжди вписане в історію створення, захисту і розвитку придністровської державності. Друзі, однодумці, соратники, колеги, учні – всі, кому був дорогий цей неординарний чоловік, сприяли виданню книги спогадів про нього під назвою «Віталій Глєбов: 30 років служіння Придністров’ю».
Презентація видання відбулася в головному науковому центрі країни, де багато років професор Глєбов очолював науково-дослідну лабораторію «Економічні дослідження», передавав знання і життєвий досвід студентам економічного факультету. Випуск книги за редакцією Миколи Смоленського та Наталії Голуб присвячений 85-річчю від дня народження громадського діяча та 30-річчю початку його викладацької діяльності в університеті.
Поміж авторів книги спогадів – перший і нинішній президенти республіки Iгор Смирнов та Вадим Красносельський, міністр держбезпеки Валерій Гебос, почесний президент ПДУ Степан Берил, депутат Верховної Ради Олег Баєв, соратники, друзі, однодумці, колеги, учні цієї неординарної особистості.
На яких би високих державних постах не працював Віталій Іванович, він ніколи не відривався від турбот і сподівань звичайних людей. Усе його життя було пов’язане з сільським господарством та державним управлінням. Агроном за фахом, державний управлінець і лідер за покликанням, він ніколи не боявся йти проти течії та загальної думки. Так характеризували Віталія Глєбова на презентації люди, які добре його знали.
Куди б не закидала доля, його завжди вабило на малу землю – у Придністров’я, у Слободзейський район. Час і місце народження Віталія Глєбова – село Слободзея, МАРСР, яка входила тоді до складу Української РСР, – наклали відбиток на все його подальше життя. Де б не трудився, куди б не посилала його воля партії й народу, він завжди повертався до рідного Придністров’я. Віталій народився в селянській родині, й це теж стало приреченням, оскільки він ніколи не відривався від землі-годувальниці.
Ази професії потомствений аграрій почав осягати в Кишинівському училищі виноробства і виноградарства, після закінчення якого працював бригадиром у винрадгоспах Ростовської області. Згодом потяг до знань привів у Кишинівський сільськогосподарський інститут, де Віталій освоїв земельну спеціальність агронома. По закінченні вишу працював за фахом, секретарем парткому навчального господарства в Криулянському районі. Тут Глєбов дослужився до заступника начальника Районного управління сільського господарства. Однак Придністров’я покликало до себе. У 1972 році Віталія Івановича обрали секретарем Дубоссарського райкому партії, а в 1973-му – головою Слободзейської районної Ради колгоспів. Його партійна і профспілкова кар’єри стрімко розвивалися: з 1976 року він – перший секретар Котовського РК КП, з 1978-го – голова Вулканештської районної Ради колгоспів. У 1980-му – перший секретар Тараклійського РК КП, в листопаді 1986 року – секретар Молдавської Ради профспілок – голова Республіканського комітету профспілок працівників АПК.
Член ЦК КП Молдавії (1976–1991 рр.), депутат Верховної Ради МРСР чотирьох скликань, делегат XXVII з’їзду КПРС і XVIII з’їзду ВЦРПС. І все це одна людина – Віталій Іванович Глєбов.
З початку піднесення в Молдові націоналізму в ранг державної політики наш земляк став на бік народу Придністров’я, послідовно обіймаючи посади заступника голови Тимчасової Верховної Ради, начальника Республіканського управління сільського господарства, першого заступника глави держадміністрації, начальника Управління сільського господарства Слободзейського району.
У грудні 1995-го його обрали депутатом Палати представників Верховної Ради, а на 1-й сесії вищого законодавчого органу влади другого скликання – Головою Палати представників, заступником Голови Верховної Ради.
На презентації книги промовці зазначали, що Віталія Івановича можна сміливо характеризувати як людину енциклопедичних знань, тому що він доктор економічних наук, професор, академік Міжнародної академії інформатизації, Української академії наук з економічної кібернетики, РАПН.
Глєбов був нагороджений радянськими орденами – Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, придністровськими – орденом Пошани та орденом Республіки.
Як повідомили редактори, частина тиражу книги буде передана в бібліотеки міст і районів республіки.
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото Марини Сови.