Сьогодні в Придністров’ї та ще у 150 країнах світу відзначається Міжнародний день музеїв. Екскурсії та наукові читання, відкриття нових виставок і тематичні лекції, вистави та фестивалі проводять з нагоди свята в різних куточках світу.
Музеї зберігають пам’ять про наше минуле: про те, як мінялася планета і все навколо; як у різні епохи жили наші предки та який шлях у своєму розвитку подолала людська цивілізація. Особливе місце в низці численних сховищ історичних відомостей посідають музеї, присвячені відомим землякам. Вони не тільки виконують просвітницьку місію, а й виховують покоління за поколінням у патріотичному дусі.
На Кам’янщині є п’ять меморіальних музеїв Героїв Радянського Союзу: Федора Жарчинського, Iвана Солтиса, Iвана Коваля, Петра Вершигори, а також керівника районного підпілля Якова Кучерова. Проте сьогодні розповідь не про цих чудових людей, а про музей, який 40 років тому прийняв перших відвідувачів.
У 1984-му Молдавська РСР відзначала 40-ліття визволення від фашистських загарбників. Знаменній даті присвятили чимало заходів. Одним із найбільш значущих було відкриття в Кам’янці будинку-музею І. Н. Коваля. Звання Героя Радянського Союзу він удостоєний за відвагу, проявлену під час форсування Дніпра, утримання та розширення Бородаєвського плацдарму. Однополчани героя, які прибули на відкриття музею, ділилися спогадами про події осені 1943-го, що увійшли до літопису Великої Вітчизняної як битва за Дніпро; про бойову дорогу 158-го гвардійського артилерійського полку, у складі якого воював наш земляк. Рідні, друзі, колеги Івана Несторовича розповідали про його не менш славну трудову дорогу. Все це – на порозі батьківської хати, що стала музеєм.
Родинне вогнище Ковалів добре збереглося. Тут промайнули дитинство та юність Івана. Він старанно вчився в школі та переймав від Нестора Григоровича ази каменярської справи. Звідси, закінчивши семирічку, зробив крок у великий світ. В Одесі навчався в школі фабрично-заводського учнівства, а потім працював токарем на залізничній станції.
Поріг батьківської хати Іван знов переступив тільки через 9 років. Позаду залишилися Сталінградська та Курська битви, важке поранення на Дніпрі та лікування в госпіталі, Корсунь-Шевченківська операція. Вирушав з отчого дому 15-річний хлопчина, а на побувку прибув бравий артилерист із бойовими медалями та орденами, поміж яких і Золота Зірка Героя. Миттю промайнула триденна відпустка, і Коваль знов вирушив на фронт. Попереду були звільнення Молдавії, навчання в Рязанському артилерійському училищі, історичний парад Перемоги 24 червня 1945 року в Москві на Красній площі. Після нього гвардії молодший лейтенант Іван Коваль повернувся в Кам’янку. Тут він будував мирне життя, наповнене не менш яскравими подіями.
У чотирьох невеликих кімнатах цього будинку розмістилися експонати, що правдиво та повно розповідають про долю людини: воїна і трудівника, сина своєї сім’ї та своєї землі. Частину з них (предмети побуту й етнографії) передали музею сестри Івана Несторовича. Важливі документи й особисті речі, фотографії, що ілюструють 35-річну трудову дорогу та величезну громадську роботу Коваля, надійшли від його вдови. Чимало експонатів поповнили музейні зали завдяки бойовим товаришам героя. Всі разом вони допомагають зрозуміти багатогранну натуру Івана Коваля: допитливої людини та майстра на всі руки, відважного воїна та скромного, чуйного керівника, активного громадського діяча та вдумливого вихователя молоді.
П’ятий рік завідує музеєм Тетяна Бурлака. Головне її завдання – зберігати музейні предмети та збирати нові відомості та експонати, ознайомлювати з ними екскурсантів. У центрі уваги, як і раніше, перебуває особистість Івана Коваля, але професійний історик добре розуміє важливість різноманітних предметів, що характеризують епоху, в яку він жив. ХХ століття було часом бурхливого розвитку, тому в музеї гасова лампа сусідить із електричною, чорнильниця та старовинні підручники – з книгами й газетами, які Іван Несторович читав у зрілі роки.
■ «Особливий інтерес у дітей викликають посуд і предмети побуту перших десятиліть 1900-х, чорно-білі родинні фотографії. Здавалося б, минуло трохи більше століття, але в наших житлах змінилося практично все начиння, та і самі будинки, їх архітектурний вигляд, матеріали, з яких вони зведені. Переступаючи поріг музею, екскурсанти занурюються в атмосферу початку ХХ століття. Їм цікаві вишиті рушники та глиняний посуд, масивні меблі та чавунна праска, яку розігрівали в печі або на плиті. Мало хто з сучасних дітей бачив саму піч і знає, як її розпалити. Інтер’єр музейної кімнати допомагає їм зрозуміти, як жили люди всього два-три покоління назад», – розповідає Т. Бурлака.
На спілкування нам дісталося всього кілька хвилин перед черговою екскурсією. Учні початкової ланки міської СШ № 1, що підійшли незабаром, підтверджують слова завідувача музею. Вони з непідробною цікавістю розглядають інтер’єр кімнати, перепитують, як називаються невідомі їм предмети, знімають їх на смартфони. Дітям усе в новинку, але по-особливому зосереджені вони в головному залі: уважно слухають про війну, про подвиг, про славу.
■ «Тетяна Михайлівна (до того, як стала співробітницею музею) понад 10 років викладала історію в сільській школі, тому має прекрасний контакт із підлітками. Вона вміє говорити з кожною віковою аудиторією зрозумілою мовою. У Книзі відгуків є багато теплих слів вдячності за цікаві екскурсії від школярів і військовослужбовців, студентів і викладачів, представників трудових колективів і громадськості, туристів із різних країн», – зазначила директор Кам’янського комплексу меморіальних музеїв Раїса Пчелова.
Доля Коваля – не єдиний приклад, на основі якого Т. Бурлака виховує молодь патріотами. Вона глибоко вивчає історію рідного краю й охоче читає лекції для підлітків і дорослих у місті та селах Кам’янського району. Уроки мужності присвячує не тільки героям Великої Вітчизняної, а й воїнам-афганцям, захисникам Придністров’я, учасникам миротворчої операції. Пізнавальні вікторини та краєзнавчі подорожі, фольклорні посиденьки та зустрічі з цікавими співбесідниками, майстер-класи – всі доступні заходи є в арсеналі завідувача. Мета їх одна – зацікавити якомога більше людей вивченням минулого своєї країни та свого народу, щоб історико-культурна спадщина органічно і гармонійно впліталася в наше сьогодення і зберігалася для майбутніх поколінь.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.