Кожному з нас доводилося бачити в транспорті або на вулиці людей, які активно жестикулюють руками. Важко усвідомлювати, що вони ніколи не почують шелесту листя, дзюрчання струмка, співу птахів. На допомогу їм приходять особливі фахівці – сурдоперекладачі.
Про особливості роботи без слів, професійний шлях та деякі нюанси розповіла сурдоперекладач з багаторічним стажем, співробітник ДЗ «Республіканський спортивний реабілітаційно-відновлювальний центр інвалідів» Катерина Чернієнко:
■ «Мови жестів я спеціально ніде не вчилася. Працювала бухгалтером, секретарем у різних організаціях. Згодом – комендантом у гуртожитку УВП «Прогрес» для людей із вадами слуху. Щоб з ними спілкуватися, довелося самостійно освоїти «ручну мову». Професію сурдоперекладача я не обирала, скоріше вона мене вибрала. І вже майже півстоліття я пліч-о-пліч з підопічними, які стали для мене рідними. Вони щодня діляться своїми секретами та переживаннями. Хочеться все можливе зробити, тільки б їм допомогти».
Катерина Федорівна зазначила, що під час вивчення будь-якої мови необхідне своєрідне занурення в те чи інше суспільство, а у жестової мови особлива в цьому потреба. Реалізувати її можна, оскільки є багато виразних засобів, що несуть смислове навантаження. До них належить міміка, емоції, інтонації якихось логічних наголосів – усе це людина може осягнути тільки безпосередньо в спілкуванні з іншою та з аудиторією.
Поміж глухих людей, так само, як і поміж тих, хто чує, можуть складатися товариські взаємини, хоча є й замкнуті особи. Щоб розговорити таку людину, треба бути ще й психологом, а також комунікабельним, стресостійким, уважним і вправним фахівцем, щоб встигнути перекласти все, що говориться, і не проґавити ніякої важливої інформації.
Справжній професіонал цієї справи повинен бути надзвичайно терплячим і доброю людиною, а також поважати своїх підопічних.
■ «Люблю робити людям добро, налаштовуючи їх тільки на позитивне світовідчуття», – з приязною посмішкою пояснила Катерина Чернієнко.
Важливість цієї професії важко переоцінити, адже без сурдоперекладачів глухі й слабочуючі люди зазнаватимуть труднощів в одержанні багатьох послуг: юридичних, економічних, соціальних, наприклад, щодо працевлаштування. Катерина Федорівна зазначила, що представляє інтереси людей з вадами слуху в держустановах, супроводжує їх у лікарнях та магазинах. Професія дуже цікава, вона ніколи не дасть нудьгувати, настільки широкий спектр питань, яких вона торкається.
З підопічними, яких у неї на обслуговуванні кілька сотень, сурдоперекладач завжди на зв’язку, заради них жертвує особистим часом, бо хвилюється за кожного.
■ «Графік ненормований: удень і вночі потрібно приїхати до людини й допомогти їй, якщо ж випадок терміновий, працюю онлайн – по скайпу та відеодзвінку», – додала спеціаліст.
На жаль, у нашій республіці спеціалізованих курсів чи освіти не передбачено. У кожному місті працює лише кілька сурдоперекладачів, і це катастрофічно мало.
Для дітей із вадами слуху є корекційні школи-інтернати, а людям старшого віку допомагають такі небайдужі ентузіасти, як наша героїня. Вони, безперечно, покращують їм якість життя, допомагають здобувати інформацію про навколишній світ нарівні з усіма, дають можливість брати участь у громадській діяльності. Більшість із них працює на великих підприємствах та у швейній галузі.
Що цікаво, в жестовій мові іноді ціле речення можна висловити одним рухом, а деякі слова на пальцях пояснити взагалі неможливо. Сурдоперекладач повинен уміти адаптуватися до кожного конкретного випадку і використовувати відповідні жестові системи. Катерина Чернієнко впевнена, що освоєння жестової мови залежить від бажання людини, її завзятості та старання.
До «Республіканського спортивного реабілітаційно-відновлювального центру інвалідів» люди з вадами слуху приходять не тільки за допомогою, спілкуванням, а й для занять спортом. Для них передбачені рухливі ігри: волейбол, теніс, легка атлетика та інтелектуальні – шахи, шашки. Співробітники закладу роблять усе, щоб через проблеми зі здоров’ям ці люди не випадали з активного життя.
Катерина СИДОРЧУК.
Фото автора.