За кіноповістю О. Довженка «Зачарована Десна»
У повісті відомого режисера і сценариста Олександра Довженка «Зачарована Десна» втілені ідеї загальнолюдських понять і цінностей. Знайомство з твором сприяє формуванню уявлення про духовну красу людей, вірність традиціям українського народу, виховує почуття святості до родини й до землі, на якій народився, а також пробуджує людську гідність, повагу до природи. Не завадило б усім прочитати цей твір.
Очевидно не можна говорити про повість, не згадавши автора – видатного українського письменника, режисера, прозаїка, драматурга, публіциста, художника – Олександра Петровича Довженка. Погляньмо на портрет…(на екрані можна проектувати різні портрети й моменти його життя).
«Він був дуже вродливий… Олександр Петрович, зі своєю усмішкою, ледь квапливою мовою, з м’якою українською вимовою. Він взагалі був вродливий не тією солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу з ореолом пережитого», – згадували про нього колеги по перу.
На березі красуні Десни розкинулося провінційне містечко Сосниця. Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків стояла під грушею хата – стара, присадкувата. Це давнє гніздо Довженкового роду – хліборобів, рибалок, чумаків і косарів. Предки Довженка були козаками й всередині XVIII століття прибули до Сосниці з Полтавщини. Ціла вулиця називалася Довженковою. Сашко, який народився 10 вересня 1894 р., був сьомою дитиною в сім’ї хліборобів. Усього в родині було 14 дітей, але до дорослого віку дожило лише двоє: Сашко і Поліна (потім стала лікарем).
Сьогодні ми звертаємося до автобіографічної повісті «Зачарована Десна», в якій гармонійно поєднуються два персонажі: малий хлопчик Сашко й дорослий філософ-митець О. П. Довженко.
Усі ми родом із дитинства
Учився Сашко в Сосницькій початковій школі. Навчався добре. «Я був те, що тепер зветься відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі часом самі чогось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник», – написав пізніше письменник у своїй автобіографії.
У 1911 р. О. Довженко вступив до Глухівського учительського інституту. Щоб учити сина, батько продав десятину землі (всього було 7 десятин). «Йому, неписьменному, жилося і тяжко, і гірко. Тож так хотілося вивчити сина на пана», – писав юнак. Навчаючись в інституті, майбутній письменник змушений був давати приватні уроки, щоб мати засоби до існування.
По завершенні навчання в інституті Олександр Петрович працював учителем початкової школи в Житомирі. У 1917р. перевівся вчителювати до Києва, у цьому ж році вступив до Комерційного інституту на економічний факультет, який не закінчив, усвідомлюючи, що це не його фах.
Історія написання твору «Зачарована Десна»
Над кіноповістю О. Довженко почав працювати (за свідченням записів у чорнових матеріалах) 5 квітня 1942 р. У листі до матері та сестри письменник повідомляв: «Пишу одну повість про діда і батька, матір і про все, одне слово, сосницьке життя, що коли я був маленьким, мамо, у Вас щасливим…». Про всяке таке-от старовинне, що щезло вже, минуло давно і ніколи не вернеться, як не вертаються літа ще хочу написати. Чомусь я часто, коли не щодня, згадую про Вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий, і день мій вечоріє вже, і хоч не гнеться ще спина, і ходжу ще рівно, я, як дід Семен, зглядуватись став назад, почав визирати в холодне (чуже) вікно: а чи не пливуть до мене в гості молоді літа весняною водою на дубах? Ні, не пливуть».
У «Щоденнику» з’являється запис про бажання створити книжку, яка б «…принесла людям успіх, відпочинок, добру пораду і розуміння життя». Працював письменник над твором упродовж 14 років. Це, власне, його спогади про дитинство, перші кроки пізнання життя, про діда, прадіда, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла – неперевершеного косаря. Проте «Зачарована Десна» написана була лише в 1955 році, за рік до його смерті.
Повторюємо терміни з теорії літератури
Сюжет – система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору. «Зачарована Десна» не має чіткого сюжету, вона складається зі схожих на новели окремих спогадів про життя селянської родини, про працю, народну мораль і мудрість.
Оповідачем у повісті є сам письменник, який виступає у двох іпостасях, як автор і як герой твору – маленький Сашко.
Що ж спонукало О. Довженка поринути у своє далеке минуле? Виявляється, це було «…бажання усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел…».
Кіноповість – повість, що написана з урахуванням специфіки кіно, як сценарій до кінофільму.
Тема кіноповісті – історична доля українського народу: культура, звичаї, сімейні традиції, праця, краса рідної природи.
Ідея твору – заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою, не забувати, якого ти кореня і що дав тобі твій народ та батьки.
Жанр: кіноповість (сценарій, перероблений для читання); О. П. Довженко назвав свій твір автобіографічним кінооповіданням.
Композиція твору
Умовно його можна поділити на новели: «Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» плюс ліричні та публіцистичні відступи..
На яких моральних засадах виховувався малий Сашко?
Маленький Сашко дитячим серцем розумів, що батькам жилося нелегко та не міг пояснити чому, а ставши дорослим, згадував: «Було в минулому житті батьків багато неладу, плачу, темряви й жалю. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму – і прадід, і дід, і батько з матір’ю». Та все ж із дитинства запам’яталися Сашкові уроки людяності, доброти, які він одержав від своїх рідних. Батько цінував людей працьовитих, чесних, талановитих. Сам був безкорисливою людиною. Ніжності Сашко навчився в матері. Мудрості й доброти – в діда Семена.
Яке місце в житті людей посідає праця?
У сім’ї Довженка всі завжди були в роботі. Серед таких людей і виростав Сашко. Він бачив, що всі зранку до вечора працювали, навіть собака Пірат «…носив з городу огірки в зубах і складав у саду в одну купку». Тож і хлопець не відставав: носив дрова до куреня, розводив вогонь, чистив картоплю, збирав ожину, гріб сіно.
Цитати з твору
«…Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість», – згадує письменник слова матері.
Зі щемливою синівською любов’ю О. Довженко так згадує батька: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапати рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість». Поєднуючи зовнішні й внутрішні характеристики, письменник творить образ красивої людини з «…високою культурою думок і почуттів».
Так само, з великою повагою і любов’ю змальований образ діда Семена, мудрого й доброго чоловіка: «Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода біла… Пахнув дід теплою землею і трохи млином». Для Сашка дід – перший учитель, вихователь, порадник і розрадник.
Природа і людина в «Зачарованій Десні»
«Далека красо моя! – звертається Олександр Довженко до річки, та й не тільки до неї. – Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах…».
Через увесь твір проходить образ Десни, сприйнятої «зачарованими» очима малого Сашка. В одних його рядках – люди, в інших – природа. Природа в «Зачарованій Десні» живе і безперервно змінюється.
Блискуче відтворені письменником картини природи змінюються паралельно з настроями героя: «Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, усі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну». Той невеликий клаптик землі біля Десни – такий собі земний рай, що його Довженко не бачив більше ніде у світі у своєму дорослому житті. Назавжди запам’ятав він, як там пахнуть стиглі яблука й огірки та яка там щедра природа.
Через світосприйняття малого Сашка письменник змальовує картини сінокосу, багатство літа: «Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс – усе блищить і сяє на сонці… І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс – гриби. У лози – ожина. В кущі – горіхи. В озері воду скаламучу – риба…».
Серед цієї розкішної природи на березі чарівної Десни живуть люди – працьовиті, мудрі, талановиті. Щастя матері Сашка в праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі «вилізає всяка рослиночка». Щастя батька – у любові до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці. У любові до природи й праці виховували Сашка. В органічній єдності з природою, хлопчик милується нею, намагається осягнути її розумом. Тому й вважає свого собаку Пірата членом родини, тому й знає, що ворона-провісниця не тільки «…завідує погодою», але й знає кожного, «…як облупленого».
В образі маленького хлопчика Сашка автор передає найщиріші почуття, сумніви, вагання, захоплення, страхи дитини, яка так безпосередньо реагує на все, що її оточує. Дід Семен бачиться хлопцеві Богом «…у старих срібно фольгових шатах», а річки й озера Сашкового дитинства видаються йому найкращими у світі. Буйна фантазія хлопця малює навіть лева на берегах Десни. У нього, як майже в кожної дитини, особливе ставлення до тварин, вони для Сашка – вірні друзі, свідки його зростання. Тож не дивно, що й коні, і собака, і качки в уяві хлопчика розмовляють, як люди.
Так у співжитті з природою люди багатішали душею, ставали чистими їх помисли. І зоряні ночі під час сінокосу, і плескіт весняної води, і, звичайно, красуня Десна, свята ріка незабутніх Сашкових мрій, – усе це, безперечно, проніс Олександр Довженко через своє життя.
Художні особливості повісті
Спогади автора пересипані щирим і лагідним усміхом. З м’яким гумором та іронією митець змалював кумедні випадки з життя односельців, висміяв деякі звички й вади характеру своїх персонажів. Неабиякий комічний ефект створює мова героїв, пересипана прислів’ями, приказками, порівняннями, жартівливими висловами. У творі нерідко звучать дошкульна, викривальна насмішка, гостра сатира, сарказм (сцена розмови батька з учителем). Особливої виразності досягає письменник, змальовуючи сцени бойовиська на косовиці, що асоціюються в дитячій фантазії з героїчними сторінками національної історії. О. Довженко вдається до гіперболізації та умовності, народнопоетичних уособлень, метафор, епітетів, порівнянь.
Піднесена інтонація фінальної частини твору
Автор звертається до Десни як символу нескінченності життя, його гуманістичних основ добра, гармонійності у стосунках людей. Такі уроки дитинства засвоїв малий Сашко, а зрілий майстер розповідає про них схвильовано і поетично. Бо «…сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, ніщо не гріє її».
Герої «Зачарованої Десни» є втіленням талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбності, чистої та красивої душі. Моральна краса трудівників розкривається у ставленні їх до рідного краю. У творі проходить тема єднання людини з чарівною природою. Буйна городина за сільським тином, темні хащі тютюну й смородини, дзвін коси, шелест хвиль – усе співає, радіючи життю. Особливий вплив на автора і на читачів має краса річки Десни. Вона була для митця і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю та любов’ю.
Ми маємо сьогодні можливість доторкнутися душею до тієї краси, описаної в кіноповісті. «Слово – сила. Увіковічене на письмі, воно здобуває владу над думками та мріями людей, і неможливо ні виміряти, ні уявити межу цієї влади. Слово панує над простором і часом. Але, тільки схоплена сіткою літер, думка живе і діє. Все решта розвівається вітром», – писав польський письменник Ян Парандовський у своїй «Алхімії слова», ніби закликаючи нас досліджувати все, що написане тими, хто жив до нас.
Світлана ЗОЗУЛЯ.
Фото: https://nus.org.ua/.