Передмова
Представляємо увазі наших читачів невеличкий історико-біографічний нарис, створений спільними зусиллями членів колективу редакції газети «Гомін» з нагоди ювілейного дня народження Олександра Юшина – головного редактора єдиного у Придністров’ї українськомовного видання, а ще педагога, письменника, журналіста, поета і просто людини.
Він сам категорично заперечував, абсолютно не бажав розкривати бодай найменші таємниці свого приватного та творчого життя, і ми вже втратили, було, надію на те, що наш намір здійсниться. Та недарма кажуть, що в гурті й пісня в лад іде. Нам, вдалося довести йому, що вже час предстати перед читачами в усій своїй красі, та розповісти, хто ж такий той чоловік, ім’я якого можна побачити на останній сторінці кожного номера нашого щотижневика.
Отже, ця розповідь складається з висловлювань та вражень багатьох його колег, які в різні часи працювали з Олександром Володимировичем або працюють з ним тепер, та спогадів самого ювіляра.
Він належить до людей, спілкування з якими завжди викликає бурю позитивних емоцій. Своєю суттю це дуже відкритий, оптимістичний та життєрадісний чоловік. Але водночас трохи запальний та емоційний.
Олександр Юшин – дуже цікавий співрозмовник і може запросто завести розмову з будь-якою людиною, на різні теми. На всі запитання у нього завжди готова відповідь, причому відповідає він з приємною і відкритою посмішкою. Людей притягує в ньому природність, легкий характер, уміння невимушено по-дружньому дивитися прямо в очі, і висока тактовність у манері спілкування.
Раз у житті буває вісімнадцять літ…
І все, що після цієї цифри – також. Час невблаганний, він стрімко мчить крізь роки, когось зупиняє на льоту, комусь дає шанс пройти випробування віком. Шістдесят п’ять, з точки зору історії, – зовсім невелике число. Але серед людей вважається, що це час зрілості. Можливо, колись це, дійсно, був солідний вік, але сьогодні… Тим більше, що все відносно.
Якщо ти народився в Одесі
Хтось із великих людей минулого слушно зауважив: навіщо їхати за кордон, коли є Одеса. Так, мабуть, вирішив свого часу і герой нашого оповідання, коли одного травневого дня немовлям уперше побачив світ на Молдаванці – в самому серці Південної Пальміри.
Ми ж бо знаємо, що з цим містом – одним із найбільших культурних центрів України – пов’язані відомі у світі літератури імена: Олександра Пушкіна та Миколи Гоголя, Валентина Катаєва й Адама Міцкевича, Олександра Буніна та Івана Франка, Лесі Українки й Анни Ахматової, Ісаака Бабеля та Олександра Купріна, Марка Твена та… Олександра Юшина – нашого сучасника.
Народився він в Одесі в родині військовослужбовця. Можливо, саме цей факт зумовив ту обставину, що в дитинстві хлопцеві та його сім’ї довелося дуже часто переїжджати з одного міста в інше. Тож Олександр пригадує, що дитинчам жив із мамою й татом у Середній Азії, бував у Карпатах та на Закарпатті – в містах Хусті, Ужгороді тощо. А потім батька відкомандирували до Бердичева, що на Житомирщині, де хлопець встиг закінчити перший клас.
Тоді ж батько вирішив, що синові годі подорожувати, адже це позначається на навчанні, тому категорично доручив бабусі нести відповідальність за онука та його шкільні успіхи. Так з другого класу Сашко «причалив» до рідного міста на досить тривалий час.
Шкільні роки
Як і всі діти, він навчався в школі, бешкетував, грав у футбол, пірнав у бурхливі хвилі Чорного моря, ловив з друзями крабів та там же, на морському березі, варив їх і смакував цим вишуканим делікатесом. А отже, жив звичайним хлопчачим життям одеського шибеника.
Найулюбленішим захопленням підлітка було море. Протягом усього літа він з друзями міг днювати й ночувати на пляжі, і тепер, сміючись, пригадує, як він біг до тролейбуса, щоб дістатися до Лонжерона, а мати з вікна кричала йому навздогін: «От, як утопишся, то додому можеш не повертатися!»
Олександр не був байдужим до музики, його улюбленими виконавцями були і залишаються нині Володимир Висоцький та група «Бітлз». У старших класах юнак став членом клубу «Пошук», учасники якого розшукували партизанські стоянки в одеських катакомбах. Про них він і тепер розповідає багато та захоплено: «Для кримінального світу катакомби були рідним будинком. Зате проста людина, залишена там без світла, була приречена на загибель. Не знаючи лабіринтів, вийти з них майже неможливо. Нас навчали елементарним правилам поведінки в катакомбах. Через деякий час клуб розпався, та ми продовжували свої дослідження».
Здається, дослідженнями Олександр продовжує займатися все своє свідоме життя. Руслан Додонов, верстальник, каже: «Олександр Володимирович завжди відкритий до нововведень, він ніколи не стоїть на місці, весь час цікавиться новинами у комп’ютерному дизайні, вміє примінити свої знання на практиці, намагається дізнатися, вивчити якісь технічні новинки й застосувати щось нове. З Олександром Володимировичем дуже легко працювати, він – справжній лідер, людина, яка не тільки роздає команди, а й завжди стоїть у першому ряду. Також з ним дуже цікаво і приємно спілкуватися на будь-яку тему. Навіть про футбол. Я завжди намагаюся брати з нього приклад».
Юрій Трифонов: «З перших днів знайомства, коли у 2015 році редакцію перевели з Рибниці до Тирасполя і головним редактором призначили Олександра Володимировича, я відчув, наскільки це професійна людина. Він повністю переробив формат газети, її дизайн, змінив і принцип роботи. Уміє вислухати людину, враховує чужу думку і зважає на поради. Приємно, що він дає путівку в життя молоді й зробив газету своєрідним стартовим майданчиком для молодих журналістів, створив таку собі «кузню кадрів». Згадайте хоча б Оксану Ступу, що тепер на Республіканському ТБ працює, чи Олександру Станілєску, нинішнього керівника прес-служби державної адміністрації нашої столиці».
Діла йдуть, контора пише…
Молоді кадри редакції не примусили себе довго чекати, почувши, що ми збираємося розповісти про їхнього наставника в переддень його ювілею.
Ось деякі висловлювання, щирі та невимушені.
Анастасія Каліон: «Коли я його побачила вперше – дуже злякалася. Мені здалося, що він так грізно на мене дивився. Саме тоді я прийшла влаштуватися на роботу, хвилювалася страшенно, бо вперше зайшла в кабінет до такого серйозного і поважного чоловіка. А він одразу запросив сісти: «Чого стоїш? Ось стілець, сідай». Це запрошення мені допомогло трохи розслабитися, бо стало якось спокійніше на серці. До того ж, він виявився таким розумним і дуже добрим».
Дарина Кулакова: «А я, коли зайшла вперше до його кабінету, відчула себе першокласницею, маленькою дівчинкою. Слова десь поділися, все вилетіло з голови, не знала, що відповісти. Але він якось так уміє розговорити, що відчуваєш себе поряд з ним спокійною, страх минає, бачиш, що це така сама людина, як і всі. Хоча, згодом, я навчилася розуміти, з яким настроєм він прийшов зранку на роботу, навіть, з «тої» чи не з «тої ноги» встав. Коли у нього гарний настрій, то й нам легко працюється, а часом буває навпаки. Олександр Володимирович має сильну енергетику. Ще він завжди входить у становище людини, коли треба – завжди відпустить до лікаря, чи на заняття. Знає добре свою роботу, не проявляє своєї значущості, простий, рівний з усіма. Ми ж, молоді, ще нічого не вміємо, але він терпеливо й тактовно нас виправляє, ніколи не вказує нам на нашу недосконалість. Він зумів створити таку теплу атмосферу доброзичливості, що всі ми, незалежно від віку і досвіду роботи, стали чудовим колективом».
Анастасія Каліон: «Зізнаюся чесно, що коли я побачила його в довгому, чорному шкіряному пальто з білим шарфом, з такою короткою модною стрижкою – він мені здавався схожим на мафіозі. Як ви гадаєте, він не образиться, що я так сказала? Мені здається, що ні, адже в нього таке класне почуття гумору. Я вже навчилася в нього жартувати».
Аліса Коханова: «Олександр є членом Правління товариства української культури «Червона калина», яке рекомендувало його до складу Громадської ради нашої столиці.
Він завжди сповнений ініціатив, якийсь «енерджайзер». Щось постійно вигадує, нові ідеї так і фонтанують з нього. Де тільки він їх бере? Я його знаю ще з тих 90-х років, коли в нього народилася ідея щодо створення українського ліцею. Власне, на рівному місці створив навчальний заклад республіканського значення з перспективою такого розвитку для наших дітей, що ніхто й не очікував. А він зумів укласти угоди з кількома інститутами в Одесі, в яких наші випускники здобували вищу освіту. Важко навіть підрахувати, скільком юнакам і дівчатам Придністров’я він допоміг стати на ноги та обрати свою дорогу в житті».
Крок до літератури
При всій допитливості та непосидючості, притаманна була хлопцеві любов до літератури. Читав багато і з захопленням. Серед улюблених авторів пригадує Фенімора Купера, Майн Ріда, Олександра Бєляєва, Олександра Гріна та багатьох інших. А якось і сам спробував свої сили у письменництві: навчаючись у четвертому класі, опублікував перший вірш у газеті всесоюзного значення «Пионерская правда», що видавалася в СРСР для школярів.
Олександр Зайчук: «Я познайомився з ним у 1996 році, коли навчався в дев’ятому класі ліцею. Враження були позитивні. Інтелігентна людина, яка навчила нас бути людьми. Він викладав у мене лише один рік, але й досі пам’ятаю його завдання написати твір про своїх родичів. Вдячний долі, що працюю з ним і можу в нього навчатися всього».
Катерина Ананська: «Олександр Володимирович – справжній професіонал. Він точно знає, що потрібно робити, й вимагає цього від інших. Як керівник коректно ставиться до своїх підлеглих. Уміє уважно вислухати. Його мудрі поради допомагають у роботі. Він зміг створити дружний колектив, в якому люди працьовиті, добрі й веселі. І він не тільки активний організатор усіх заходів, але й такий же активний їх учасник».
Учасником різних заходів бував наш герой і в шкільні роки. Олександр 9-10 класи закінчував у знаменитій одеській фізико-математичній 116-й школі. Звідти вийшло багато відомих осіб, наприклад, актори – брати Юрій та Віталій Соломіни, Борис Бурда й Анатолій Вассерман – визнані інтелектуали на всьому пострадянському просторі. У їхньому послужному списку є чимало перемог у таких цікавих передачах як «Що? Де? Коли?», «Брейн ринг», «Своя гра» і багатьох інших. Можна згадати й шахіста Семена Палатника. Дійсно, ця школа була осередком навчання й виховання кращої одеської молоді.
Його університети
Успішно закінчивши філологічний факультет Одеського національного університету ім. І. Мечникова, новоспечений учитель російської мови та літератури, на той час уже жонатий чоловік, розпочав свій трудовий шлях. Починав таки з Одеси, працюючи на кафедрі філософії Одеського медичного інституту, але згодом доля закинула молодого фахівця до Тирасполя, благо, дружина Олександра була родом із цього молдавського міста.
Молдавсько-придністровський період
Не витримавши й кількох днів монотонної сидячої роботи коректора в газеті «Днестровская правда», Олександр звернувся до Управління народної освіти Тирасполя з проханням надати йому роботу за фахом. Так у 1977 році Андріяшівська школа, першою з молдавських навчальних закладів, широко відчинила свої двері перед молодим учителем. Через рік він став директором цієї школи.
Ірина Юрченко: «Я працювала в Тираспольській СШ № 4. Пригадую, як кращі випускники міста писали «медальні» контрольні роботи. Тоді контрольні завдання читали по радіо. Олександр Володимирович був головою комісії, яка мала приймати ці роботи. Пам’ятаю, як стояла перед дверима зали, де та комісія працювала, і страшенно хвилювалася, навіть боялася туди зайти. Але він, побачивши мою нерішучість, жартома сказав: «Не бійся, я з тобою». Мене це насмішило, і я зайшла спокійно, з гарним настроєм. Взагалі, він – професіонал з великої літери, й психологію людську знає добре».
Олександр Карасьов: «Пригадую свого колегу в той час, коли він став директором Інституту підвищення кваліфікації вчителів. Діяльний хлопець був. Гуртожиток для слухачів курсів переобладнав у нормальний готель, відкрив методичну бібліотеку, все щось намагався путнє зробити для освітян. А ще він талановитий, досвідчений журналіст, захоплений своєю роботою».
Сергій Санду: «Знаю Олександра давно. Професіонал у народній освіті. Тісніше співпрацювали, коли він був радником голови Конституційного суду ПМР. Я там перекладачем працював. Можу відверто сказати, що це активний, висококваліфікований фахівець, завжди дасть слушну пораду, добрий товариш і людина, якій я довіряю».
Олександра Володимировича неодноразово переводили на різні посади: заступник начальника Управління народного освіти Тирасполя, Інститут підвищення кваліфікації вчителів (тепер ДОЗ ДО «ІРОіПК»), де він обіймав посаду директора, був радником голови Конституційного суду ПМР, директором Республіканського українського теоретичного ліцею, що згодом став ліцеєм-комплексом (РУТЛ-К), бо директорові хотілося створити новий для Придністров’я навчальний заклад з додатковою освітою, з проліцейським дитячим садочком, з перспективою одержання вищої освіти за напрямками, яких немає в ПДУ.
Любов Фетісова: «Я працювала в Тираспольському УНО і одночасно виконувала роботу коректора журналу «Тирасполь. Педагогічний вісник». Так я познайомилася з Олександром Володимировичем, на той час – директором РУТЛ-К і редактором цього журналу. Він часто приходив у професійних справах в УНО. Заходив у своєму світлому піджаку в кабінет, де проводилась нарада, і ніби привносив з собою якесь світло, бо вмів задати гарний настрій; жінки починали причепурюватися, намагаючись справити на нього враження. Він завжди умів гарно говорити, з його появою знімалась якась напруженість у колективі. Його одеський гумор завжди з ним, у будь-якій ситуації знайде, що сказати».
Олександр Володимирович – щасливий сім’янин: одружений, має двох синів; у його творчому доробку більше десятка книжок, але перо не затупилося, він ще має що сказати, продовжує писати.
З 2015 року Олександр Юшин прийняв кермо влади в газеті «Гомін». Досвідом був збагачений, тож підбирав трудовий колектив ретельно, з тих, кого знав і кому міг довіряти. Нині опікується і студентами, які прагнуть присвятити своє життя журналістиці.
Тетяна Букіна: «Для мене Олександр Володимирович, у першу чергу, є наставником. Саме він допоміг мені відчути, що таке журналістика. З перших професійних кроків підказував і допомагав у багатьох ситуаціях, давав і дає поради. Вважаю його людиною з великої літери, яка робить для нашої республіки дуже багато».
Дмитро Матвєєв: «Це творча людина, професіонал своєї справи. У ділових стосунках дуже конкретний, мені імпонує його вміння чітко пояснити позицію. Будь-яку справу він уміло доводить до кінця. Надійний товариш».
Завершуємо нашу розповідь про ювіляра думкою наших рибницьких колег.
Михайло Чернега, Сільвія Рогут, Галина Крижанівська та Дмитро Акінін: «З Олександром Володимировичем ми познайомилися 2015 року за обставин, які нас дещо насторожували. Редакцію нашої газети перевели з Рибниці до Тирасполя. Відповідно, мали змінитися й умови нашої праці, та ще і з новим керівництвом. Яким буде це нове життя? Таке питання хвилювало б кожного у нашій ситуації.
Виявилося, що усе нове завжди просто лякає. Олександр Володимирович поставився до нас із теплотою та розумінням. Він намагався створити такі умови, щоб усю звичну для нас роботу ми могли виконувати по-новому, з максимальною віддачею і натхненням, а головне, щоб ми її просто не втратили.
І ось промайнуло три роки. Цей час наш редактор не просто нами мудро та вміло керує на відстані, він своїм прикладом надихає нас на творчість, на особистий розвиток. Адже Олександр Володимирович – людина енергійна і досить креативна. З ним газета щотижня надходить до читача з певною цікавинкою для кожного.
З роси та з води Вам, шановний редакторе! Нехай творче натхнення Вас не цурається, а доля буде щедрою й прихильною!»
Життєвий шлях ювіляра досліджувала Аліса КОХАНОВА.