У 60-ті Тирасполь розвивався як промисловий центр Молдавської РСР, забудовувалися його околиці. Поміж об’єктів, що виростали в новій промзоні міста, була і меблева фабрика № 5, яка свого часу прославилася виробництвом кухонних гарнітурів «Романица». Одна стіна адміністративної будівлі залишилася «глухою», без вікон. Тоді й вирішили прикрасити її мозаїчним панно під назвою «Древо життя». Автором картини є член Спілки художників МРСР Ауреліу Давид. Як визнають фахівці зодчества, це унікальний об’єкт культурної та історичної спадщини.
Наш стольний град взагалі якимось містичним чином пов’язаний з деревами. Невипадково ж на першому гербі Тирасполя ми бачимо зображення жолудя. Колись у його околицях були густі дубові діброви. То все перекази далекої старовини…
Технологія виготовлення мозаїки зі скла трудомістка, складна і копітка. Масиви скла, зокрема з Тираспольського склотарного заводу, що колись працював, виплавляли в спеціальних скло-
плавильних печах. Те, що залишалося на їхніх внутрішніх стінках, дробили механічним способом, витягували з них і використовували для формування мозаїчної картини «Древо життя». Для цього використовували розчин, в якому змішували цемент, клейові пластифікатори, клей ПВА, рідке скло – надзвичайно міцна сполука.
«Мозаїка, з художнього погляду, звичайно, унікальна, – зазначив у бесіді з кореспондентом газети «Гомін» головний архітектор Тирасполя Віталій Гончаров. – Вважаю, що було прийняте правильне рішення залишити її на колишньому місці».
Не проявили байдужості до долі цього об’єкта й городяни. Тільки-но пішли розмови, що будівля буде зноситися, як почалися дзвінки. Народ захвилювався. І така громадянська позиція радує!
Однак рішення про збереження панно на «рідному» місці виникло не відразу. Розглядалися пропозиції перенести його на стіну гуманітарно-математичної гімназії (колишня школа № 6) і на фасад будівлі, розташованої на пров. Набережний, 1. Старожили пам’ятають, що за радянських часів там незмінно висів плакат усміхненого генсека Брежнєва, який піднятою рукою вітав тираспольчан і гостей міста. За перенесення панно, зокрема, виступали фахівці вищого художнього коледжу ім. Постойкіна в Бендерах. Вони пропонували різати мозаїку на квадрати, перевозити й так само встановлювати на новому місці. Та згодом, очевидно в більшості фахівців, що брала участь у дискусіях про долю нашої культурної спадщини, спрацював інстинкт збереження – чіпати побоялися. Загалом, довго вели переговори, вирішували долю мозаїчної картини й нарешті ухвалили рішення: мозаїку збережуть, а будівлю реконструюють. Тепер у неї є власник – ТОВ «Хайтек», який неподалік на цій території спорудив меблеве виробництво і склади готової продукції. В адміністративному приміщенні колишньої меблевої фабрики № 5, торець якого і прикрашає «Древо життя», планується великий виставковий центр для реалізації меблів власного виробництва – це буде єдиний комплекс.
За реалізацію проекту взялася компанія «Мермак». У ній, за характеристикою головного архітектора придністровської столиці, працюють компетентні, професійні співробітники (архітектори, дизайнери), яким під силу облагородити, осучаснити цей куточок Тирасполя. Проект реконструкції вже затверджений. Частину об’єкта знесуть, потім зведуть залізобетонну раму, яка «триматиме» решту старої будівлі. Вона змінить вигляд і постане в хайтеківському стилі – у склі та бетоні. Стіна, на якій розташоване панно (його розмір приблизно 10х8 метрів) буде складовою частиною офісної будівлі «Хайтека». Таким чином мозаїка збережеться, частково реставрується відповідно до сучасних вимог містобудування. Її необхідно буде також привести в належний вигляд, почистити. Адже «Древо життя» тривалий час не знало хазяйської руки, протягом трьох десятків років його навіть не мили, якщо не брати до уваги одного миття з пожежного гідранта. Тож є надія, що старе і нове органічно поєднуватимуться, доповнюватимуть одне одного і радуватимуть погляди людей.
Ця мозаїка відповідно до положень Закону «Про єдиний державний реєстр нерухомих об’єктів культурної спадщини ПМР» охороняється державою. Перелік таких об’єктів затверджується Верховною Радою і стає законом, порушувати який ніхто не має права. Тому просто знести споруду було неможливо, хоча це якоюсь мірою здешевило б зведення нової будівлі на вул. Шевченка. Мозаїчне панно «Древо життя» – з тієї нашої малої архітектурної та культурної спадщини, яку ми зобов’язані зберегти й передати наступним поколінням.
У розмові з головним архітектором Тирасполя Віталієм Гончаровим торкнулися також долі інших об’єктів, на яких зображені справжні витвори мозаїчного мистецтва, зокрема, на виїзді з головного міста республіки на вул. К. Лібкнехта у бік Бендер, графічна робота на Будинку офіцерів ОГРВ.
Окреме питання щодо відновлення барельєфа з горьківським Данко, який колись прикрашав будівлю драматичного театру, що належить до державної форми власності. Є різні варіанти повернення колишнього вигляду фасаду храму Мельпомени, розроблені ескізи. Зокрема, пропонується виготовити ідентичний барельєф з використанням сучасних матеріалів (поліуретан) і технологій. Нині вони використовуються і в нашому місті в тих випадках, коли потрібно побудувати споруду в архітектурній стилістиці минулого. Є й відповідні спеціалісти. Справа стала за ухваленням відповідального і зваженого рішення.
Сергій МЕЛЬНИЧЕНКО.
Фото Марини Сови.