Значення поета, громадського діяча визначається його зв’язком зі своєю епохою, життям суспільства. З цього боку творчість Тараса Шевченка була співзвучна ідеалам його часу і сподіванням народу. Пісні, думи та легенди України, розповіді про героїв були джерелом, що живило його поезію. Життя народу становило зміст його творчості, адже поет наголошував, що історія його життя – це частина історії його батьківщини.
Поезія Тараса Шевченка стала етапом у розвитку української літературної мови, оскільки він завершив процес її формування, розпочатий Котляревським, Квіткою-Основ’яненком і поетами-романтиками. Він поєднав літературну мову з живою народною і збагатив виражальні можливості українського художнього слова.
Передова літературна критика зазначала, що Шевченко не замикався у вузьких національних рамках. Він піднісся над національними інтересами, тому й увійшов до плеяди великих.
Кореспондент бендерської газети «Бессарабский телеграф» (26.02.1914 р.) А. Новгородський у статті до 100-річчя з дня народження поета писав:
■ «Його ім’я є цінним для всієї загальноросійської культури. Тому в усіх школах знають про Шевченка, великороси та білоруси нарівні з малоросами вважають його своїм». Дослідники, аргументуючи тим, що більшу частину прози та низку поезій поет написав російською мовою, вважають його причетним і до російської літератури.
У Шевченкових творах чути мотив співчуття і спільної боротьби українського і молдавського народів проти іноземних загарбників. Наприклад, у поемі «Гайдамаки» сліпий кобзар, який «був колись у Волощині», у своїй пісні говорить:
Ой, волохи, волохи,
Вас осталось трохи;
І ви, молдовани,
Тепер ви не пани…
В кайданах, в кайданах!
Він закликає молдаван не схиляти голови, а укласти спілку з українцями та разом із ними виступити проти ворогів.
Годі ж, не журіться!
Гарно помоліться,
Братайтеся з нами,
З нами, козаками,
Згадайте Богдана,
Старого гетьмана…
У поемах «Іван Підкова» та «Гамалія» поет змалював одного з героїв цієї боротьби – хороброго отамана українського козацтва Iвана Підкову, який в 1575 році став молдавським господарем.
У багатьох творах йдеться про різні місця, пов’язані з історичними подіями, в яких брали участь росіяни, українці та молдавани. Твори поета набули поширення в масах іще до перекладу їх молдавською мовою. Проживання на території Молдавії українців пояснює той факт, що найбільш відомі пісні ввійшли в народний репертуар, їх співали як свої рідні. Особливо популярними серед молдаван були «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» та «Заповіт».
За часів Тараса Шевченка Придністров’я було притулком не тільки для тих, хто рятувався від турецько-османської неволі, сюди тікали від панів і поміщиків кріпосні селяни. Тут вони знаходили притулок і відносну свободу. Малонаселені степи Молдавії та плавні Дністра давали можливість селянам ховатися від поневолювачів, а найбільш хоробрим і волелюбним – зробити своїм «домом» ліс, кодри, ставати гайдуками. Знаючи це, Тарас Шевченко в далекому засланні пише вірш «Між скелями неначе злодій…».
У поемі «Відьма» також згадується Дністер, ріка, що стала символічною і священною для людей на її берегах, як і Дніпро для українців. Крім того, в поемі відображена і славна місія російського народу, яку він виконував як захисник і визволитель сусідніх народів, зокрема і молдаван, від турецьких поневолювачів. Героїня поеми називає не тільки Бендери, а й інші місця, де російські воїни билися з турками.
…У Бендери
Прийшли ми. Стояли
З москалями на квартирах,
А москалі за Дунаєм
Турка воювали.
Кожен народ шанує своїх геніїв
Всупереч усім перепонам, які чинив царський уряд, газети півдня України та Бессарабії розміщали на своїх сторінках матеріали, присвячені життєвому шляху і творчості поета. Наприклад, до 100-річчя з дня народження Кобзаря українці Російської імперії готувалися задовго до ювілею. Проте в січні 1914 року міністр внутрішніх справ царської Росії Микола Маклаков підписав циркуляр, яким по всіх губерніях імперії заборонялися «…публичные чествования малороссийского писателя Тараса Шевченко», всілякі його публічні вшанування, а також видання і поширення «тенденційної літератури».
Необхідно зазначити, що Тарас Григорович ніколи не бував у Придністров’ї та на теренах Молдавії. Проте його твори, що відображали життя, думки та сподівання народу, поширювалися й на наших землях, їх знали й вивчали. Творчість українського письменника та його зв’язки з Придністров’ям всебічно дослідив кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики ПДУ Борис Дмитрович Челишев – журналіст і письменник. Йому поталанило: дослідник знайшов документальні свідчення про те, як святкували 100-річчя Кобзаря в Тирасполі.
У місті при жіночій гімназії функціонувало товариство, яке підготувало й опублікувало збірку матеріалів, присвячену 100-річному ювілею Т. Шевченка. Більшу частину книжечки становив нарис автора, учителя гімназії Костянтина Антоновича Iващенка, про життя і творчість великого українського поета. Далі була вміщена невелика стаття А. Петровського «Бережіть могили». У ній автор розповів, як 1912 року побував у Каневі, відвідав могилу Тараса Шевченка. На крутому березі Дніпра, на могилі височів одинокий хрест – тільки й усього. Він так закінчує статтю: «Думається, що потрібна якась громадська організована турбота про великі могили, яка б захищала їх. Ці могили не є особистою власністю рідних і родичів, а суспільним надбанням». На останній сторінці – вірш М. Некрасова «На смерть Шевченка». Можна уявити, з яким натхненням, ненавистю до самодержавства читали в Молдавії 1914 року такі рядки одного великого поета про іншого:
Все он изведал: тюрьму петербургскую,
Справки, доносы, жандармов любезности,
Все – и раздольную степь Оренбургскую,
И ее крепость…
…В нужде, в неизвестности.
Члени товариства вирішили реалізувати книжечку по 25 копійок, а зібрані кошти віддати «на користь Тираспольського педагогічного товариства взаємодопомоги» й підтримати вчителів і незаможних учнів. Таким чином у Тирасполі в далекому 1914 році відзначили 100-річний ювілей Кобзаря, що було суворо заборонено царським урядом.
Як встановив член Спілки письменників СРСР і Придністров’я Борис Челишев, книга «Т. Г. Шевченко, его жизнь и поэзия» збереглася в єдиному екземплярі. У найбільших книгосховищах її не знайдено, немає і в музеях поета. Літературна пам’ятка, пов’язана з іменем Кобзаря, в наш час зберігається в музеї Тираспольської гуманітарно-математичної гімназії, куди передав її дослідник. До 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка з ініціативи співробітників Центру української культури університету книжечка була перевидана.
* * *
В архівах Придністров’я є ще один документ, який стосується поета. Це Указ Президії Верховної Ради МАРСР про увічнення пам’яті Т. Г. Шевченка з нагоди 125-річного ювілею поета. Згідно з цим документом 2 березня 1939 року ім’я великого сина України було присвоєне першому ВНЗ Молдавії, нині Придністровському державному університету.
Біля корпусу Тираспольського педінституту 10 березня 1961 року встановили пам’ятник видатному українському поетові Т. Г. Шевченку, і приурочили цю знаменну подію до 100-річчя з дня смерті Великого Кобзаря. Проте матеріал, з якого був виготовлений монумент, виявився крихким і недовговічним. Це призвело до його швидкого руйнування і демонтажу скульптури.
Восени, 1 жовтня 1980 року, Тираспольський інститут народної освіти святкував золотий, 50-річний ювілей. З нагоди такої важливої дати був відкритий новий пам’ятник Т. Г. Шевченкові з темно-рожевого граніту. Його створили відомий московський скульптор Володимир Дерунов і тираспольський архітектор Олександр Нарольський.
Головним є те, що поезія визнаного українського автора співзвучна іншим народам, вона відповідає сподіванням людини. Тому Кобзар залишається одним із найпопулярніших поетів у нашій республіці.
Для ПДУ 9 і 10 березня кожного року – це особливі дні, що відзначаються цілим комплексом заходів. Це мітинг-реквієм і покладання квітів до пам’ятника Кобзареві за участю викладачів і студентів, учнів і представників української громадськості Придністров’я. В актовій залі вишу розгортаються літературно-музична композиція чи літературний вечір, підготовлені студентами й учнями, учасниками художніх колективів Тирасполя і республіки. В такі дні лунають вірші Кобзаря і про нього, його улюблені та авторські пісні, що стали народними, та безсмертний «Заповіт». Здебільшого студенти та учнівська молодь проголошують його дев’ятьма-десятьма мовами: українською, російською, молдавською, білоруською, болгарською, польською, англійською, німецькою, французькою та іспанською.
До Шевченкіани приурочують мовні та літературні олімпіади, конкурси читців та написання творів. Науковці, дослідники творчості Шевченка, викладачі та громадськість влаштовують зустрічі за круглим столом.
До 200-річного ювілею поета в університеті його імені низку заходів відкрила презентація книги «Тарас Шевченко: «Друзі мої єдині» 4 жовтня 2013 року в Центрі української культури. Автор видання – доктор історичних наук, лауреат Національної премії Т. Шевченка 2009 року, генеральний директор українського центру культури в Москві, професор Володимир Юхимович Мельниченко – представляв книгу в режимі онлайн. Це не просто біографія Тараса Шевченка, а погляд на українського генія крізь призму доль його друзів і сучасників, дружні та ділові зв’язки з письменниками та поетами, скульпторами та художниками. Наголошувалося, що досить символічним є місце видання, адже українець Тарас Шевченко дуже довго жив у Росії й активно брав участь в діалозі культур.
Ярослав Андрійович Ваграменко, доктор технічних наук і поет, зазначив:
■ «У нього було дуже велике коло творчих зв’язків у Росії й Україні. Він певною мірою поєднував, зв’язував дві культури. Досить сказати, що половина всього, що він написав, – російською мовою». Це була перша зустріч нової книги з читачем, з українцями Придністров’я.
У ІV Міжнародному мовно-літературному конкурсі творчих робіт учнівської і студентської молоді ім. Т. Шевченка в категорії «Студенти університетів, академій» взяли участь 10 студентів кафедри української філології. Більшість конкурсантів обрала тему «Невмираючий дух поета». Кращими визнали твори Наталії Євсєєвої, Олександри Ткачук та Iрини Катеринської.
Біля пам’ятника поетові 5 березня 2014 р. відбулася урочиста церемонія покладання квітів і мітинг-реквієм «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття». Учасники події посадили саджанці верби та калини. У Культурно-просвітницькому центрі ім. св. рівноапостольних Кирила і Мефодія відбулися урочисті збори «Т. Г. Шевченко як символ єднання слов’янських народів» за участю керівництва ПДУ, представників молдавської, болгарської, білоруської та російської національних громад. У рамках події виступили Державний симфонічний оркестр під керівництвом народного артиста ПМР Григорія Мосейка, народний хор української пісні м. Бендери «Червона калина», а також вокально-хоровий та хореографічний колективи Придністровського державного інституту мистецтв, ліцеїсти РУТЛ-К «Джерела», викладачі та студенти.
У конференц-залі університету в режимі онлайн працював міжнародний круглий стіл «Тарас Григорович Шевченко: всесвітня слава генія» за участю учених ОНУ ім. І. І. Мечникова, ПНПУ ім. К. Д. Ушинського, Львівського університету внутрішніх справ, а також викладачів і студентів, представників творчих спілок Придністров’я і громадськості.
Масштаб таланту Тараса Шевченка дозволив йому з сина кріпосного селянина досягти рівня світової літератури й посісти належне місце в галереї народних поетів усього світу, стати поруч із такими визнаними велетами як Достоєвський, Толстой, Пушкін, Лермонтов, Байрон, Гете, Шиллер, Бернс та іншими письменниками, що уособлюють гідність, високий душевний порив, вірність ідеалам суспільства і забезпечують безсмертність своєї літературної спадщини.
Олена СТЕФАНЮК.
Фото з архіву редакці.