Напередодні Дня сім’ї, любові та вірності – свята порівняно нового, але вже популярного – наша редакція вирішила познайомити читацьку аудиторію з родинами, які є прикладом для інших. Вони – орієнтир багато в чому: як упродовж десятиліть зберегти щирість почуттів і створений на їх основі шлюб, як побудувати гармонійні стосунки та затишний будинок, як виховати дітей і передати їм вистраждану життєву мудрість…
Цих «як» – величезна кількість. І відповіді на запитання, що хвилюють молодь, яка тільки-но будує стосунки, у кожної досвідченої пари – свої. Почути їх важливо, засвоїти – ще важливіше, адже від міцності кожної сім’ї залежить міць країни, розвиток суспільства. Ці складові – незмінна мета будь-якої держави. У Придністров’ї для їх досягнення активізовано багато важелів – від економічної підтримки до соціальної реклами. Пріоритетом цього року стало збереження родинних цінностей, їх популяризація у молодіжному середовищі.
Про сім’ї
Де можна зустріти не одну-дві родини, які є прикладом для земляків, а відразу десяток? На храмових святах. Відвіку в селах і містах заведено відзначати іменини населеного пункту не просто сім’єю – усім родом. До найстарших його представників сходилися діти й онуки, приїжджали свати й куми. Збиралися за великим святково накритим столом, згадували коріння і традиції роду, розповідали історії, що зв’язують покоління міцними родинними узами. Цей звичай дійшов і до нашого століття. Нині одним із важливих елементів храмових свят стало вшановування сімей, якими пишаються земляки.
У Рашкові в центрі уваги односельців були три пари, які відзначають золоте весілля, три нові сім’ї, створені за рік, і шість малят… Як не пригадати слова з притчі: «Троє вас і троє нас, Господи, помилуй нас», якими настоятель храму Святої Трійці отець Димитрій Замор завершив звернення до парафіян та гостей, що приїхали на свято. Глава села Олег Бершадський і депутат міськрайради Анатолій Сердунь урочисто привітали кожну родину, вручили пам’ятні подарунки. Учасники художньої самодіяльності підготували для ювілярів і молодят яскраві концертні номери.
Директор сільського Будинку культури Ольга Артемова з особливим піднесенням викликала на сцену пари з новонародженими. Здавалося б, стільки підготовлено сценаріїв, організовано та проведено різноманітних свят, аж до міжнародних; безліч годин присвячено репетиціям… Та все ж досвідчена ведуча не могла стримати хвилювання у голосі. Воно і недивно: найменша рашківчанка, що народилася місяць тому, – внучка Ольги Петрівни.
З’ясувалося, що з молодою матусею ми знайомі з 2018-го. Тоді Яна Артемова, відучившись на курсах стилістів і підкріпивши теорію багатою практикою в салонах Москви, повернулася в рідне село. Їй подобалося робити людину красивішою, допомагати створити індивідуальний образ. Чисельні позитивні відгуки рашківчан про роботу перукаря-стиліста посприяли нашому знайомству, а потім – і статті про діяльність сільського Будинку побуту.
Відтоді у житті дівчини сталися важливі зміни. Парубок, з яким зустрічалися три роки, освідчився у коханні. Яна, яка з першого побачення усвідомила, що Валентин – той самий чоловік, з яким хочеться будувати сім’ю, з радістю пішла під вінець.
Сімейна пара Волинець, як і чимало однолітків, їздила за кордон на заробітки, але ніколи не планували залишитися на чужині. Прагнули якнайшвидше накопичити грошей на власний будинок. Яна з цієї гонки за добробутом незабаром вибула – у декретну відпустку. Виховувала первістка, батьки підтримували словом і допомагали ділом. Тепер Iвасику 4 роки, він у дитсадку заводій. Ледве змогли відірвати його від компанії друзів для родинного фото, пообіцявши, що потім – відразу на гойдалки.
Будинок молоді батьки придбали якраз перед появою на світ Таєчки. Нині Валентин застосовує в новій домівці всі будівельні навички, яких набув, працюючи у Німеччині. Облаштовує родинне гніздечко, прагнучи створити затишок і комфортні умови. Тут сім’я планує жити та ростити дітей. Хоча вибір був: сам він родом із Рибницького району, та і поїздити просторами близького і далекого закордоння довелося.
«Рашків стараннями місцевого керівництва і завдяки державному фінансуванню динамічно розвивається. Є сучасна інфраструктура, у гарному стані школа та дитсадок, упорядковується довкілля, створюються умови для відпочинку, – розповів Валентин про причини, за якими вибрали для життя саме це село. – Труднощі з роботою, про які багато говорять, – питання вирішуване. Якщо маєш професію, умієш щось робити руками та не лінуєшся – завжди зможеш заробити».
Про вірність
Олександр і Галина знайомі все життя, обидва родом із Рашкова. Ще одна схожість їхніх доль – робота на провідному підприємстві Кам’янки. Галочка була бригадиром у томатному цеху консервного заводу, Сашко – слюсарем. Хлопець ані хвилини не сидів без діла, налагодить роботу устаткування, і щось майструє для душі.
Підійшла якось Галинка поглянути, чим він займається, і побачила кільце. Тоненький ободок, відрізаний від якоїсь трубки, але так майстерно відшліфований, блискучий, немов золотий. Не утрималася, попросила подарувати – й парубок легко віддав їй саморобну прикрасу. Так само легко вона зісковзнула десь у цеху з тоненького дівочого пальця…
Засмутилася Галя так, немов втратила справжню коштовність. Все в ту пору йшло в житті неправильно. Залишилася дівчина без матері, дорогу в доросле життя треба було торувати самій. Працювати почала з 18 років, щоб мати кошти на найнеобхідніше. Про покупку прикрас могла лише мріяти, тому і шкодувала про втрачену каблучку.
Дізнавшись про все це, Олександр знову взявся за інструменти. Зробив цього разу кільце по дівочій руці. Та саморобна прикраса і зв’язала їхні долі влітку 1974-го. Восени було весілля і справжні обручки, дбайливо збережені Маймустами до нинішнього золотого ювілею спільного життя. У ньому було всяке: облаштування власного будинку і радість від появи на світ дочок, досягнення на трудовій ниві та чисельні випробування на родинну міцність.
Усе ділили порівну, тому і гіркота від неминучих втрат, побутові негаразди здавалися вже не такими нестерпними. Зате щастя немов примножувалося. Маймустів цінували колеги по роботі: Олександра Устиновича на заводі, якому присвятив близько 40 років, а Галину Миколаївну – у сільському Будинку побуту, де знайшла-таки своє покликання за швацькою машинкою. Обживали хату, в якій завдяки золотим рукам господаря створені умови, що нічим не відрізняються від міських, а хазяйка відповідає за затишну атмосферу. Посадили садочок і видали заміж дочок. Тепер радіють онукам і правнукам, прагнуть передати їм накопичений досвід.
«Головне в житті – терпіння, – відповідає на поставлене запитання про золотий секрет шлюбу Галина Миколаївна. – У кожного з наречених – свій характер, свої звички, свої мрії. Та й життя підкидає найрізноманітніші ситуації. Терпіння допомагає впоратися з будь-якою проблемою, знайти компромісне рішення».
Життя сім’ї Маймуст – приклад вірності одне одному, даним під час реєстрації шлюбу присяганням любити в горі та радості, в багатстві та бідності, у хворобі та здоров’ї. А ще – вірності обраному шляху, улюбленій професії, рідному селу.
Про любов
Коли тільки-но занурювалася в тонкощі української мови, дізналася, що перекласти з російської слово «любовь» можна по-різному. Для визначення почуттів між закоханими – одне слово, інше – для сердечної прихильності до когось або чогось. Дивлячись на срібних ювілярів, відразу зрозуміла: тут є і кохання, дбайливо пронесене крізь роки та повсякденність, і любов до батьків та дітей, до рідного краю, до професії, у якій Богдан і Людмила довше навіть, чим у шлюбі.
Сім’я Лутій відома не тільки в Рашкові та на Кам’янщині. У нашій республіці про розсадник у селі Костянтинівка знають багато жителів. Троянди, декоративні дерева та кущі, що прикрашають придністровські міста і села, у більшості своїй родом із фермерського господарства Лутіїв. Приблизно половина всіх плодових садів у республіці створена завдяки посадковому матеріалу з розсадника. Та й дачники, городники, бажаючи урізноманітнити сортовий склад рослин на своїй ділянці, їдуть у Костянтинівку.
Господарство незабаром відзначить 35-ліття діяльності. Починав копітку роботу зі створення розсадника Олександр Лутій. Він і сьогодні – незаперечний авторитет для сина, який продовжує родинну справу, та для сотень садівників, ландшафтних дизайнерів, озеленювачів регіону.
Богдан Лутій батьківський почин підхопив, поставив на сучасні рейки. На сьогодні розсадник на 70 гектарах культивує близько 500 найменувань плодових, ягідних, декоративних і вічнозелених рослин. Щоб грамотно організовувати роботу, до якої був привчений змалку, хлопець закінчив аграрно-технологічний факультет Придністровського держуніверситету. До дідівських секретів додав строгі наукові правила, до надійних народних прикмет – зрошування, до ручної праці, без якої ніяк не виростити посадковий матеріал, – високопродуктивну потужну техніку.
У розсаднику культивують близько 80 сортів троянд, і Людмила Лутій – із тих щасливих жінок, яким дарують квіти просто так, за спонуканням. Триває ця ідилія вже 25 років!
Познайомилися успішний агроном і молоденька вчителька на одному з рашківських весіль. Танцювали, розмовляли, знову кружляли під запальну молдавську мелодію… А потім Богдан із тією ж ґрунтовністю, з якою береться за будь-яку справу, почав виявляти знаки уваги, симпатії до дівчини. Через рік гуляли на два села – рідний для Лутіїв Рашків та Катеринівку, де мешкала Людмила, – справляли вже їхнє весілля.
Про те, що промайнуло з того часу чверть століття, свідчать троє синів. Виховують їх за педагогічною наукою, вірність якій Людмила Іванівна зберігає всі ці роки, та на прикладі попередніх поколінь землеробської династії. Первісток Євген закінчив аграрний коледж і тепер поєднує роботу в сільськогосподарській галузі з навчанням в університеті. Середній син Iван – студент Тираспольського юридичного інституту. Вдома хлопці бувають рідко – навчання і робота залишають небагато вільного часу, але тягнуться в Рашків усією душею.
Найменший із Лутіїв тільки-но закінчив перший клас, але саме на нього з надією дивляться батько з дідом. Сашкові у розсаднику подобається все: сучасна техніка, на якій вже встиг покататися, солодкі ягоди, красиві квіти й цікаві дерева – кожне зі своїм характером. Повернувшись із чергової поїздки до Костянтинівки, твердо заявив: буде фермером, як дідусь, на честь якого названий, і як батько, що став одним із переможців республіканського конкурсу «Людина року».
Нині багато сімей розділено відстанями. Діти, які виросли, перебираються в міста, щоб будувати кар’єру, шукають особисте щастя в різних куточках світу. Важко в такій ситуації не втратити зв’язок між поколіннями. Проте родинні узи, якщо вони міцні, засновані на щирій любові та вірності, не рвуться, сім‘ї справляються з цим непростим завданням. Храмові свята – найкраще тому підтвердження. Розкидані по світу діти й онуки збираються до коріння свого роду.
Олег і Софія Долгошеєві приїжджають до батьків за першої-ліпшої можливості. Від рідних місць вони не так уже й далеко: працюють у Рибниці, мешкають у приміському Єржові – у власній квартирі.
«Начебто вже кілька років городяни, а мала батьківщина все одно тут, у Рашкові!» – зізналася Софія, обіймаючи дорогих серцю людей: матусь Зою та Надію, донечок Вірочку й Олечку.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.