Труднощі в розв’язанні більшості наявних у Придністров’ї проблем пояснюють нестачею фінансових коштів – що в родині, що в бюджеті. Та є проблеми, як не парадоксально це звучить, народжені поліпшенням добробуту.
Однією з ознак зростаючого споживання є наявність у сім’ї автомобіля: нині ми проходимо те, що весь цивілізований світ освоїв ще у 50–60 роки минулого століття. Причому в нас поєднується непоєднуване – низький рівень життя і велика кількість автовласників. Для багатьох таке явище є незбагненним. Однак тенденція збільшення автотранспортних засобів – факт незаперечний. Зростання автопарку, що перебуває у власності населення, викликає чимало проблем.
Взяти хоча б транспортні артерії. Більшість автомагістралей наших міст побудована ще в 60–70 роки ХХ століття. Дороги за своєю пропускною здатністю (про їхній стан розмова окрема) «застрягли» на тому ж рівні, а більшість авто – з нинішнього. У результаті в Тирасполі, особливо вранці та ввечері, коли городяни одночасно направляються на роботу і з роботи, вже виникають «пробки», які в принципі характеризують виключно мегаполіси. Та наша столиця – мегаполіс мимоволі. Не тому, що в Тирасполі машин стало більше (хоча і це факт), а тому, що дороги, транспортні розв’язки, кількість смуг руху не відповідають сучасним вимогам. Синусоїда кількості авто неухильно йде вгору, а дороги ширшими не стають. Влітку взагалі біда через постійне риття доріг комунальними службами, через ремонт дорожнього полотна та перекриття вулиць. От і виходить, що нерідко виникає транспортний колапс – це поняття не з футуристичного блокбастера, а реальність.
Багато автомобілів їхні власники залишають на тривалий термін на проїжджій частині доріг, це враз помічаєш, коли випадають снігопади. Снігоприбиральна техніка через припарковані автомобілі не в змозі повноцінно очистити дороги від снігу. Власний автомобіль – це великий «плюс»… для власника і членів його сім’ї. Та є в цьому і суттєві мінуси для інших. Йдеться про стихійні автостоянки у дворах, на проїжджій частині доріг.
На сьогодні ми змушені пожинати плоди містобудівної практики минулого століття. Тоді забудова, яку називають точковою, здійснювалася досить щільно, будинок до будинку, без урахування наявності у громадян транспортних засобів, а головне – перспектив їхнього кількісного зростання. Ширина прибудинкових проїздів не перевищувала 3–3,5 м.
Коли пізно ввечері чи рано-вранці йдеш нашими дворами, то бачиш, що автомобілів у них, як сірників у переповненій коробці. Це безплатні автостоянки. У нашому дворі є кілька машин, які роками не зрушуються з місця. Про що думають їхні господарі, тільки їм відомо. Про яке комфортне проживання людей можна говорити, якщо їхній особистий простір зайняли «тачки»? Адже паркування у дворах спочатку замислювалося як тимчасове! Підвіз велику поклажу з базару, зупинився, вивантажився, заніс додому, і їдь. У нас же «все не так, все не так, хлопці». Машини, в порушення правил паркування, стоять під самими вікнами квартир, на газонах, на клумбах, на дитячих майданчиках і тротуарах, що завдає безліч незручностей жителям, і в першу чергу дітям та пенсіонерам. Великі складнощі, особливо вночі чи на світанку, виникають у водіїв «швидкої допомоги», сміттєзбиральних і пожежних машин.
Колись, готуючи газетний матеріал під рубрикою «Журналіст змінює професію», я цілу добу чергував разом із бригадою «швидкої допомоги». Водії скаржилися тоді, що коли рахунок йшов буквально на хвилини, їм доводилося втрачати дорогоцінний час, щоб, розвернувшись, заїжджати в той чи інший двір з іншого боку, не найкоротшим шляхом. Газета «Днестровская правда» в публікації звернула увагу міської влади на цю проблему. На жаль, відтоді мало що змінилося – віз і нині там.
З другого боку, відсутність коштів на придбання гаража, дорогі платні автостоянки, розташовані далеко від місця проживання, змушують власників авто ставити їх у дворах у недозволеному місці. Городяни скаржаться на дискомфорт, забруднення дворової території, розбиті внутрішньоквартальні та внутрішньобудинкові дороги, забруднення повітря вихлопними газами, несанкціоновані мийки, шум двигунів і виття сигналізації в нічний час, інші незручності, пов’язані з підходом до під’їздів тощо.
Масштаби явища з кожним роком збільшувалися, що давало підстави говорити про «повстання машин», протиборство людей і автомобілів, поки столична влада у взаємодії з мешканцями не почала облаштовувати у дворах і на найжвавіших вулицях паркувальні кишені. Однак до остаточного розв’язання проблеми ще далеко.
Це всього лише одна сторона медалі. Можна також зрозуміти мотивацію мешканців, які всіма доступними їм способами встановлюють у дворах обмеження (ті ж лежачі «поліцейські») на шляху автомобілів, які «буквально все заполонили». Вони турбуються за життя і здоров’я дітей та онуків, адже автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки. Двори – це обмежений простір, на якому повинні мирно вживатися і ті, хто керує автомобілем, і ті, хто відпочиває там від трудів праведних.
Знайти спільну мову – їхнє спільне завдання. При цьому першим не слід забувати, що Правила дорожнього руху зобов’язують у житловій зоні (за наявності відповідного знака) обмежувати швидкість пересування до 20 км/год, а другим пам’ятати непорушне правило: моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого.
Виділити земельні ділянки для будівництва й облаштування платних стоянок, зокрема і на незручностях, можна, та «це ж не під вікном», «це далеко і незручно». Тому проблема, судячи з усього, лежить у психологічній площині. Автовласника, як висловлюється нинішня молодь, «ламає» пройтися до стоянки чи навіть до власного гаража кілька хвилин. От і накопичуються «залізні коні» у внутрішньобудинковій «стайні», яка і так забита під зав’язку.
Створення комфортного середовища проживання – одне з головних завдань, яке покликані вирішувати керівники будь-якого рівня та самі громадяни. До його розв’язання повинні приєднатися всі, кому не байдуже майбутнє наших міст.
Віктор ЗАРЕЙЧУК.
Фото beresta.by