Представляємо чергову героїню нашої постійної рубрики – Марину Юріївну Монул. Її затишний салон весільних суконь вигідно розташований неподалік Тираспольського відділу РАГСу.
Хто заходив до неї хоч раз, шукає привід відвідати її знову, адже мода змінюється, а бути принцесою лише в день весілля, погодьтеся, занадто мало для сучасної дівчини. Хочеться пошити нову сукню до до якихось урочистих випадків: народження дитини, хрестин, ювілеїв, інших пам’ятних подій. Трапляються вони з нами досить часто – спасибі дітям, кумам, батькам. А найважливіший елемент – це, звичайно, святкове вбрання!
Шлях Марини у фешн-індустрію починався з азів – з Тираспольського швейного училища. Наступний щабель професійного зростання – заочне навчання в Кишинівському технікумі, де вона опановувала технологію швейного виробництва. Працювати починала в ательє, перші сукні шила сестрі чоловіка. Шкодує, що такого багатства пропонованих тканин, як тепер, тоді не було. Захоплення швейною справою – від бабусі по матері, вона і шила, і в’язала.
Мені стало цікаво, чи може Марина Юріївна, володіючи великим професійним досвідом індивідуального пошиття весільних суконь, визначити серед замовників головне вбрання у житті майбутніх наречених, здатних створити міцне сімейне вогнище. Адже часто нареченому не дозволяють увійти в салон через існуючу в нашій свідомості прикмету – не бачити обраницю у весільному вбранні до самого весілля.
«З перших слів видно виховання. За манерами у спілкуванні, поведінці стає зрозуміло, наскільки терпляча і делікатна буде майбутня дружина. Ми, майстри, бачимо наречену мінімум двічі на примірці. Та і за цей короткий час багато з них розкриваються, створюючи у спілкуванні той чи інший настрій, ту чи іншу атмосферу. У діалозі мимоволі відбувається якась проекція примірки на майбутнє сімейне життя. Приємно працювати з доброзичливими, вихованими дівчатами», – каже майстриня.
Кількість замовлень весільних суконь, які належать не до масового, а до індивідуального пошиття, стає мимовільним демографічним маркером. Останнім часом спостерігається тенденція до зменшення охочих одягатись у красиву сукню-хмару.
Все частіше молодь реєструє шлюб без весільної урочистості. Весілля перестали бути грандіозними, й це позначилося і на чисельності гостей, і на одязі наречених. Особливо помітно це стало після пандемії, кількість відвідувачів численних весільних салонів пішла на спад.
Здивувала і відповідь про вік наречених. В епоху емансипації розраховували почути про зрілих і таких, що відбулися в професії, наречених. Та ні, це молоді дівчата до 25 років.
Помічниця і «права рука» Марини Юріївни – Таїсія Житару. Їхнє доленосне знайомство відбулося в тому самому ательє. По закінченні Тираспольського професійного училища Таїсія стала майстром з пошиття літнього плаття вищої категорії.
«Училися за радянською системою: три дні на тиждень – теоретичні загальноосвітні дисципліни, два – виробнича практика. З училища вийшла вже з розрядом», – згадує Таїсія.
Взаємини колег не ієрархічні, відчувається командний дух, майже родинні, сімейні стосунки. Та й то сказати, скільки років спільної творчої роботи! Кожна сукня – спільне дітище.
Подумала, що поміж потенційних клієнток, напевно, повинні бути випускниці шкіл, технікумів, коледжів, вишів – днями відшуміли випускні бали.
Так де тобі.
«Вони здебільшого замовляють вбрання на спеціалізованих сайтах, яке доставляють з Китаю, їм не потрібне дороге плаття. Парадів випускників уже немає. Нині випускники, не в приклад минулим рокам, дуже легко ставляться до цієї події: купили, одягли, бажано кілька разів… і все. Тому випускницям ми сукні не шили», – констатувала хазяйка весільного салону.
З огляду на зовнішньополітичну обстановку навколо республіки, ускладнилася логістика доставки, зменшився асортимент пропонованих тканин. Майстри індивідуального пошиття не в змозі закупити великі партії матеріалу, мережив, намистин, щоб розширити клієнтові вибір. Адже саме широкий асортимент важливий для дівчини, яка вступає в шлюб. Наречена хоче вибирати з безлічі варіантів, як у прекрасному кіно, і врешті-решт вибрати один-єдиний, призначений тільки для неї.
Як лікнеп про модні тенденції. Ще недавно був модний глітер, обсипаний блискітками фатин, а також гротескні й трохи театральні ліхтарики на рукавах, окремі від сукні. Однак і це модне віяння пішло в минуле.
На «свій смак», заздалегідь Марина Юріївна не шиє. За багато років роботи, що радує всіх учасників весілля, вона знає, що клієнт, напевно, не вибере її зразок, а представить свій образ, індивідуальний look або на крайній випадок покаже картинку і скаже: «Ось так хочу!»
Було також цікаво дізнатися, що роблять наречені з весільною сукнею індивідуального пошиття по закінченні урочистості.
«Згідно з давньою традицією, все життя зберігають ії як оберіг сім’ї лише ті, кому дозволяє достаток. Більшість продає чи здає напрокат», – стверджує вона.
А ще вона журиться, що нікому передати у спадок секрети майстерності та досвід пошиття весільних суконь – у неї син. Хоча ми знаємо, що найвідоміші майстри голки та наперстка, кутюр’є саме чоловіки. Пробувала якось передати все, що знає і вміє, дівчині не без здібностей. Та не вийшло… багато спеціалізованих навчальних закладів з пошиття закрилися, робота стала непрестижною, сучасні дівчатка заповнюють салони нігтьового сервісу, перукарні.
За багато років невтомної роботи у Марини Монул склалося коло постійних клієнтів, що змінюють покоління. Хтось побачив гарне плаття на нареченій і поцікавився, хто майстер. Якась дівчина років 5–10 тому була випускницею, а коли вирішила вступити у шлюб, звернулася знову замовити весільну сукню.
Наша героїня – людина комунікабельна, орієнтується на запити замовників, досконально заглиблюється в деталі за допомогою легкої та невимушеної розмови. Професійний досвід «підказує» їй безпомилкове рішення, в якому органічно поєднуватиметься все найкраще: фасон, фактура тканини, свіжа хвиля креативності й консервативна традиція. При цьому важливо ще бути психологом і ненав’язливо, але авторитетно переконати майбутню наречену, яка від великої кількості варіантів може розгубитися у правильності свого бачення, що «саме це пасуватиме саме вам» – найвродливішій королеві на самому початку щасливого подружнього життя.
«Я ніколи не зможу кинути улюблену роботу. Це справа всього мого життя, я її дуже люблю, тільки це і вмію робити найкраще», – каже на прощання Марина.
А у відповідь – сотні подяк від наречених, випускниць, всієї прекрасної половини людства та від їхніх родичів двом чудовим кравчиням за працю, за душу, яку вони вкладають у справу краси та вишуканості. Вони мотивують їх жити й творити.
Світлана МАТРЮК.
Фото автора.