Економічний потенціал республіки
Перша згадка про підприємство була у далекому 1861 році в збірнику «Економічний стан міських поселень Європейської Росії в 1861-1862 рр..». Це дає підстави стверджувати, що столичний цегельний завод – найстаріше підприємство Тирасполя.
Складно порівнювати виробничі показники минулого і недавні. Наприкінці існування Радянського Союзу тут вироблялося від 40 до 45 млн штук цегли на рік. З часом виробничі показники послідовно знижувалися. Однак це не применшує внеску в розвиток будівельної галузі нинішніх поколінь майстрів виробництва цегли – вона потрібна завжди!
Якщо раніше можна було планувати й робити прогнози, то тепер із цим великі складнощі. Попит продукції Тираспольського цегельного заводу цілком залежить від розвитку будівельного сектора.
Різкий перехід від планової економіки до ринкової був для колективу болісним. Нові випробування ще більше загартували працівників, зробили їх міцними, як цегла. Умови та вимоги ринку (конкуренція, висока якість продукції, широкий асортимент) підстьобували трудовий колектив працювати краще. Менеджменту підприємства доводилося постійно переглядати виробничі програми з випуску нових видів продукції, розширення асортименту, відповідного споживчому попиту.
Протягом багатьох років у загальному обсязі товарної продукції, що випускається підприємством, виробництво цегли становило близько 95 %. Та цегла від цегли відрізняється. Якщо за радянських часів тут випускали 1-2 види, і вона все одно була популярною, то з появою ринкових відносин рахунок уже йшов на десятки, і за розмірами, і за зовнішнім виглядом. У покупця є право вибору, яке майстри цегляних справ зобов’язані забезпечити. Різноманітність продукції, що випускається – неодмінна вимога ринку. Щоб збути продукцію, її необхідно зробити привабливою, зокрема і за ціновими параметрами. І тут завжди готові піти на зниження ціни реалізованих виробів, але за умови великих обсягів закупівель.
В останні десятиліття підприємству доводилося працювати в непростих умовах кон’юнктури ринку, падіння попиту на таку специфічну продукцію. Завищувати її вартість не було ніяких передумов, оскільки в такому випадку вона залишалася б непотрібною, а підприємство зіткнулося б із затоварюванням – кошмарним сном будь-якого керівника. Реалізація ж цегли за цінами нижче собівартості робить економічно безглуздим сам виробничий процес. Тому нерідко цегельному доводилося працювати «в нуль», щоб тільки зберегти виробництво і забезпечити колективу зайнятість та заробітну плату.
Упродовж понад вікову історію базового підприємства будівельного сектора республіки незмінною залишалася головна мета його діяльності – задоволення потреб різних категорій споживачів у цеглі для ведення житлового та промислового будівництва, проведення ремонтних робіт. У століття ринкових відносин актуальним було завдання утримання підприємства на плаву, завантаження виробничих потужностей і колективу роботою. У цьому особливу роль відіграли маркетингові дослідження споживчого ринку. Завжди важливо знати, на що він орієнтований, і що на ньому нині має попит.
В умовах всевладдя ринкових відносин визначальним фактором успішної роботи виробників, безумовно, є ціна на їхню продукцію. Для успішного здійснення операції з продажу потрібно, щоб вартість товару задовольняла і покупця, і продавця. У цих випадках є таке поняття як «рівноважна ціна». В принципі, Тираспольський цегельний завод у змозі продати будь-яку кількість виробленої цегли. Останнім часом тут так і роблять, але з появою великої кількості конкурентів пропозиція цегли на ринку тієї ж Молдови зростає. У такому становищі столичні виробники цегли змушені продавати її, знижуючи ціну.
«Нашими основними клієнтами є великі молдавські забудовники, бази будівельних матеріалів. На жаль, приватних забудовників серед покупців нашої продукції дуже мало», – констатує керівник підприємства Денис Нєдєлько.
Хвилі економічної та фінансової криз, що періодично накочувалися, безсумнівно, зачіпали також і галузь виробництва цегли. Воно і зрозуміло: коли психологічно люди вичікують і не вкладаються в будівництво та ремонт в очікуванні ще гірших часів, то і продукція цегельного заводу стає менш популярною. Нестабільна економічна ситуація, падіння купівельного попиту рикошетом б’є по підприємству галузі.
Одним із головних завдань будь-якого виробництва є своєчасна заміна зношуваного обладнання.
«Без цього ніяк – інакше зупинка, – переконаний директор підприємства. – Ми постійно закуповуємо запчастини до технологічного обладнання в Україні, Білорусі, Росії. Однак заміна – це півсправи. Другим важливим завданням є модернізація, придбання обладнання, здатного збільшити продуктивність праці, поліпшити якість перероблення сировини. На початку цього року придбали велику партію обладнання, зокрема для шихтозапасника, а також два екскаватори. У кінцевому підсумку це дасть змогу одержувати цеглу вищої якості».
За інформацією керівника підприємства, серед недавніх придбань – автомат-розвантажувач. Він замінить шість робітників-садчиків. На сьогодні на ділянці садки застосовується важка ручна праця. Використання автомата-розвантажувача полегшить працю робітників, але головне –
підвищить продуктивність. На початку року Тираспольський цегельний завод придбав у Китаї два самоскиди, які возять пісок із власного кар’єру.
Планується також на вантажно-розвантажувальних роботах замінити людей на роботів. Як у дитячому фільмі про Електроніка «працюють роботи, а не людина». Однак і співробітникам підприємства нема про що турбуватися – завод планує збільшити обсяг виробництва удвічі. Для цього потрібні люди. Установка ж роботів – тільки початок запланованої модернізації заводу.
Отже, у складних фінансово-економічних обставинах робиться все можливе, щоб зберегти обладнання в працездатному стані, а якість продукції – на гідному рівні.
Щодо технології в роботі цегляного є чимало нюансів, які впливають на виробничий процес. Він настільки енергомісткий, що його не можна, як за помахом чарівної палички, зупинити, а потім знову запустити. Тому найчастіше у весняно-літньо-осінній період тут одночасно і виробляють, і реалізують продукцію. Взимку, коли будівництво практично завмирає, підприємство, через ще один фактор – сезонність, припиняє роботу і просуває на ринок вироблену раніше продукцію.
Якраз підвищена енергомісткість зіграла з підприємством останнім часом «злий жарт». Після того, як обсяги постачання природного газу в республіку були знижені, він у першу чергу спрямовувався на побутові потреби. Відсутність газу для виробничих потреб змусила керівників Тираспольського цегельного заводу зупинити процес виробництва в той період, а працівників відправити у тимчасову відпустку.
Та які б негативні вітри не віяли навколо, вироблене цим підприємством має попит і завжди буде потрібним. А виготовлювачі цегли сповнені гордості за свою високоякісну продукцію – потенціальну домівку для людей.
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото Вiктора Громова.