Про Никифора Северина – людину-легенду, колишнього жителя Бендер, розповідала наша газета в матеріалі під рубрикою «Не забудемо ці імена». Iсторія про героя опублікована й на сторінках однойменної книжки, яку колектив редакції видав завдяки підтримці ДУ «Приднестровская газета» і презентував учням Бендерської гімназії ім. I. П. Котляревського.
Кореспондентам, головному редакторові, які завітали того дня до гімназії, приємно було бачити небайдужі очі старшокласників, учителів та представників громадських організацій, які зголосилися взяти участь у розмові про свого земляка.
Як не дивно, але учні чудово знали біографію героя. Їм було відомо про нього все: і що Никифор Северин народився в простій селянській родині, й усією душею любив Бендери, й що ця любов визначила його професію будівельника. Він сам вважав, що його внесок, його цеглинка є в кожному будинку цього чудового міста.
«Мій дідусь завжди був працьовитим, любив життя, людей, наше місто, тому в 1992 році, попри те, що ми тоді відпочивали влітку на морі, він повернувся додому, щоб допомогти Бендерам», – розповідала внучка Никифора Северина Вікторія Пестакова.
Бендерчанин прибув до міста через кілька днів після початку страшних подій. Протягом 28 діб він на своєму старенькому червоному тракторі вивозив із зони обстрілу та поховав понад 100 людей. Тільки в один день, 23 червня, біля фортеці він сам підібрав та вивіз на кладовище понад 10 трупів. Він усе записував у зошит, і ті записи допомогли потім встановити долю багатьох із тих, хто вважався зниклим безвісти.
Важливо зазначити, що Никифор Савич вивозив усіх, не розбираючись у приналежності загиблого до тієї чи іншої сторони конфлікту – це були гвардійці й опонівці, добровольці та волонтери, козаки й поліцейські.
Голова громадського об’єднання учасників бойових дій у Бендерах «Боевые братья» Віктор Березянський розповів присутнім:
«Просто ви маєте розуміти, яка на той час стояла на вулиці спека та який сморід був. Від цього трактора на десятки метрів поширювався специфічний запах. Никифор Савич відпочивав не в будинку, а просто неба на вулиці, та все ж трупна отрута зробила свою погану справу. Наприкінці липня чоловіка відправили на відпочинок, тому що він був фізично і морально виснажений. Тепер, згадуючи все це, я звертаюся до молодих людей із запитанням, а чи змогли б вони так? Усі відповідають, що «ні». Він же голими руками брав і вантажив убієнних. Я з ним бачився, і не один раз. Його батько був молдаванином, тож він знав молдавську мову, але я жодного разу не помітив якихось націоналістичних проявів. Від нього чув тільки такі слова: «Як можна вбивати людей?».
Никифора Савича не стало у 2008 році, й важливо зауважити, що він ніколи не вважав себе героєм. Однак його друзі, товариші та керівництво республіки вирішили інакше. У 2020-му «…за сміливість та мужність, виявлені під час захисту та становлення Придністровської Молдавської Республіки, та у зв’язку з 30-ю річницею з дня утворення ПМР» Президент Вадим Красносельський підписав указ про нагородження Никифора Северина орденом Пошани (посмертно).
Вже через рік, у 2021-му, бендерчанину встановили пам’ятник на Борисівському кладовищі у вигляді човна. Що й не випадково: ще в роки війни журналісти охрестили Никифора «червоним Хароном». У грецькій міфології Харон – перевізник душ померлих через річку Стікс до підземного царства мертвих – Аїд. Отже, запитання, чому пам’ятник виготовлений у вигляді човна, стає саме по собі риторичним.
«Монумент вийшов гідним цієї людини. Я звернувся до бендерчан, які проектували пам’ятники. Першим був ректор нашого художнього училища Сергій Горбаченко. Дуже вдячний йому за розробку проекту в такому вигляді. Уже з готовим проектом ми звернулися до керівника архітектурного факультету, фахівці якого допомогли його візуалізувати, погодили зовнішній вигляд із церквою, а потім і до Президента по матеріальну допомогу. Спасибі, що Глава держави нас підтримав», – поділився Віктор Березянський.
Гімназисти разом з учителями бувають на цвинтарі, вони самі й розповіли про це. Не кричать голосно про свою увагу до минулого, але несуть квіти до підніжжя пам’ятника і тихо схиляють голови на знак подяки й пошани людині-легенді, яка увійшла в історію міста навіки.
Марія БIЛОЦЬКА.
Фото bendery.gospmr.org