Главі держадміністрації Слободзейського району та м. Слободзеї В. Тищенку 1 серпня 2024 року виповнилося 75 років. Нинішній рік для нього ознаменований ще однією датою – 20 років він очолює держадміністрацію району. Цього дня ювіляра особисто привітав Президент Вадим Красносельський. За видатні заслуги Глава держави вручив йому найвищу придністровську нагороду – Орден Республіки.
Уперше заступаючи на посаду глави Василь Васильович зазначив, що розуміє покладену на нього відповідальність, консолідуватиме здорові сили для здійснення наміченого. Він і досі неухильно дотримується цього принципу, хоча дається все непросто. Державне ставлення до справи та особисті риси, притаманні справжньому керівникові, в сукупності дають до сьогодні відчутний результат.
На долю Василя Тищенка випав час великих людських потрясінь, руйнування звичного економічного укладу життя, і він робив усе, щоб уберегти від знищення те цінне, що вціліло, і примножити надбання району і республіки. Крім інтелекту й волі, потрібна була дуже тонка інтуїція, особливий склад розуму і душевної організації, порядність, послідовність, здорова принциповість. Рідкісне поєднання цих та інших чеснот властиве ювілярові Тищенку. У нього були та є противники, для яких особисті амбіції й інтереси вищі за суспільні блага. Однак люди праці вірять і йдуть за ним. Він же вміє аналізувати й робити висновки, з усього дістає уроки життя, що гартують і вдосконалюють особистість.
Уроки патріотизму
Василь Тищенко добре засвоїв їх ще в дитинстві та юності. Його дід, Семен Тищенко, був учасником російсько-японської війни 1904-1905 рр., і довгий час після його смерті діти гралися раритетною дідовою нагайкою, немов сам дід-воїн незримо був присутній у їхніх іграх. Кінофільми «Орленок», «Чапаев», «Молодая гвардия» та інші формували з сільського хлопчиська юного патріота. А образ директора Парканської школи-інтернату М. Лісової, відомої своїми фронтовими подвигами, був для відмінника-інтернатівця Василя прикладом служіння Вітчизні.
Ленінград, де він навчався в Політехнічному інституті, ще більш поглибив почуття любові до великої Батьківщини, гордість за приналежність до нащадків воїнів-переможців. Як глава держадміністрації району Василь Васильович часто спілкувався з ветеранами Великої Вітчизняної, всіляко їм допомагав, проявляючи щиру повагу. Він незмінно присутній на районних іграх «Юний патріот Придністров’я». Від нього юнаки не раз чули напутні слова: бути гідними продовжувачами справи воїнів Великої Перемоги, такими ж патріотами, як ті, «…хто в Ленінград пробирався болотами, горло ламаючи ворогові». Особливі люди – блокадники Ленінграда – в місті на Неві створювали особливу атмосферу високої загальної культури, порядності у всьому, навіть у дрібницях.
«Ленінграду, його жителям безмірно вдячний за загальнолюдське велике і святе, що сформувало мій образ думок і залишило свій відбиток на все життя», – говорив якось В. Тищенко.
Повага до праці
Вона закладалася ще в родині. «Я почав пасти корів після першого класу. З початком занять, – згадує Василь Васильович, – встановлювалася «череда». Один раз на 20 днів ми з мамою пасли корів з нашої вулиці у місцях пожнивних залишків. У школі за пропуски занять не сварили, адже таким було сільське життя». Сім’ю з п’ятьох дітей утримувати було непросто, а коли помер батько, стало ще складніше. Василю було тоді 19 років. Староста групи, член комсомольського бюро факультету в політеху Тищенко, хоча й одержував підвищену стипендію, щоб матері-колгоспниці жилося легше, працював двірником. Вранці треба було встигнути на навчання, тому прокидався вдосвіта, їхав до лікарні, щоб підмести двір, а взимку прибрати сніг. Щорічно у складі студентського загону трудився на цілині, а після практики в Мінську – поливальником у колгоспі ім. Жданова, в рідному селі Володимирівці.
Усе це сформувало в його свідомості розуміння, що будь-яка праця цінна, і важливо не те, ким ти працюєш, а яка ти людина, як ставишся до справи. Це було одним із критеріїв оцінки людей. Чималою мірою такий досвід згодився під час керівництва спочатку невеликим колективом конструкторського бюро Кишинівського тракторного заводу, потім у роботі головного інженера колгоспу ім. Жданова, який під його керівництвом того ж року завершив збирання зернових I групи одним із перших, а урожай був досить вагомий.
Перспективний керівник
Старанного молодого інженера В. Тищенка призначили головою Районного об’єднання з заготівлі кормів. На той час йому виповнився 31 рік, а перед ним на цій посаді змінилося кілька керівників. Це було серйозним випробуванням для молодого фахівця, але він жив і працював одержимо, не давав собі спуску.
Після реорганізації об’єднання, коли йому передали два тваринницьких комплекси, різнопланове господарство вимагало ще більшої напруги сил. Уявіть собі: на молочно-товарній фермі тільки дійних корів 400 голів, на Новокотовському комплексі з виробництва яловичини – 8 000 голів великої рогатої худоби, на Фрунзенському телятнику – 4 000. Заготівля: 45 000 т силосу, 7 000 т сінажу, 2,5 тисячі т сіна, 4 000 т зерна. Умови праці та побуту, вся інфраструктура п’яти населених пунктів Фрунзенської сільради – все це було на плечах керівника тепер уже Міжгосподарського підприємства з виробництва яловичини та вирощування нетелів, яке за інерцією називали Міжгосподарським об’єднанням «Колгоспживпром». Кожен сезон у господарстві працювало шість-сім бригад будівельників із Західної України, тому тваринницькі підрозділи з упорядкованими територіями та прекрасно оздобленими приміщеннями не багато в чому поступалися будинкам культури. Навколо росли троянди, під’їзд і двір ферми були замощені плитами, працював фонтан. Тваринницькі комплекси та ферму обладнали лазнями-саунами, встановили більярди, а в Будинок тваринників можна було запрошувати найприскіпливіших критиків. Побудували два будинки на 16 квартир для фахівців, а потім почали споруджувати відомчі будівлі, виділяли працівникам кредити для зведення власних домівок, транспорт – безплатно, цемент теж зі знижками. Міжгосподарське підприємство домагалося вагомих результатів. Усе було важливо: розстановка кадрів, організація праці, економічне стимулювання тощо.
Інший народжувався час
У сукупності В. Тищенко керував господарством упродовж 18 років. Вони й зумовили трансформацію міжгосподарського підприємства на колгосп «Зоря». Завдяки своїй економічній спроможності, він останнім у районі змінив форму власності з колективної на приватну. Ще працюючи головою колгоспу, В. Тищенко став депутатом Палати Представників Верховної Ради. Її головою обрали В. Глєбова, а головою Слободзейського територіального комітету Палати – В. Тищенка. Йому та його соратникам була очевидною необхідність здійснення нової аграрної політики. Потужне аграрне лобі у ВР сприяло ухваленню потрібних законодавчих актів, які стали платформою для подальшого реформування аграрного сектора та забезпечили продовольчу безпеку.
«Інший народжувався час, – зауважив він у недавній бесіді зі мною. – Робота у Верховній Раді дала новий рівень спілкування і набагато ширше бачення ситуації та проблем, сформувала державний підхід до них. Тоді здивувало, чому вибір Президента І. Смирнова в лютому 1999 року припав на мене під час призначення глави держадміністрації Слободзейського району. Потім зрозумів, що, як голова комітету, я досить часто виступав у процесі обговорення питань на сесіях законодавчого органу влади республіки. Не можу залишатися байдужим до долі рідного краю, тому висловлював свою думку тоді, коли вважав за потрібне. Мабуть, моє розуміння дійсності та небайдуже ставлення до долі селян спонукало Президента зупинитися на моїй кандидатурі».
«Робота у Верховній Раді тоді була більш конструктивною, адже це було ІІ скликання, формувалася законодавча база країни, взаємовідносини державних органів. У зв’язку з цим скажу, що наша республіка невелика і президентська, ми дещо демократизували державний устрій. Коли розумні пропозиції Уряду довго обговорюються, а потім не приймаються Верховною Радою, мене це насторожує. Можливо, на моїй позиції позначається звичка до прийняття персональних рішень і до суворої відповідальності за них. Колегіальність же найчастіше шкодить справі, знеособлює покладений на себе обов’язок. Верховна Рада повинна займатися суто законодавчою діяльністю, а Уряд – мати можливість оперативно їх упроваджувати в життя, правильно реагуючи на всі процеси, що відбуваються в країні. На перших порах у нас так і було.
Потім розпочався розвал колективних господарств. Ми в районі інтуїтивно визначили, яким шляхом далі розвиватися сільському господарству, засмутила тоді й ліквідація профільного міністерства. Я наполегливо доводив, що воно повинно бути, й необхідна чітко визначена політика розвитку агрокомплексу Придністров’я. Активно відстоював державну власність на землю та її передачу землекористувачам на 99 років, щоб аграрії встигли вийти на стійкий рівень розвитку, а у тих, хто не використовує ефективно землю, орган державної влади, що її виділив, міг забрати й передати своїм рішенням іншому землекористувачу. Сільськогосподарське виробництво почало відроджуватися на новому рівні» –
розповів ювіляр.
Націлений на результат
Багато чого вдається В. Тищенку в керівництві виконавчою владою району, бо він «не поступається самому собі», не дає собі поблажок, націлений на результат. Цього навчило його життя. За його керівництва більш ніж вдесятеро зросли доходи районного бюджету. Наші аграрії подолали 100-тисячний рубіж виробництва зернових першої групи – хліба насущного.
Нове дихання дістав розвиток меліорації. Район став справжньою житницею Придністров’я, а Слободзея – серцем романтиків республіки. Газ провели навіть у тих селах, де жителі й не мріяли, що це здійсниться за їхнього життя. Так, така була політика держави, але Василь Васильович робив усе від нього залежне, щоб якомога більше одержати коштів для розвитку району. Це було і тоді, відбувається й тепер, коли триває освоєння резервів республіканського Фонду капітальних вкладень.
У результаті на сьогодні активізувалася діяльність у будинках культури, розвиваються системи народної освіти та спорту. Тільки за останній час близько восьми будинків культури, що перетворилися мало не на склади, відновлені, нині ведуться роботи в Будинку культури с. Коротне, цього року побудували котельню в БК і систему опалення в Незавертайлівці, відремонтували Кіцканський дитсадок та інші, а Слободзея взагалі стала красунею.
Він – не фантазер, розуміє реальність
«Щоб і далі тривало так, треба зміцнювати реальну владу на селі, – каже В. Тищенко про наболіле. – Турбує, що село сиротіє – люди їдуть у міста, покидаючи іноді напризволяще свої оселі. Село, яке раніше відрізнялося теплим спілкуванням мешканців одне з одним, втрачає душу. Саме реальна сільська влада, яка має ресурси для збереження традицій, способу життя, може зупинити ці негативні тенденції. Я – не фантазер, розумію, що є об’єктивна реальність, колишню систему не повернути. Однак не можна допустити, щоб село спорожніло, і розв’язання цієї проблеми – справа державна, адже село, як каже Президент В. Красносельський, – його духовна основа».
За два десятки років з ініціативи та підтримки глави держадміністрації в районі впроваджено різні форми роботи з населенням і молоддю. Василь Васильович, який колись і сам був відмінником, щорічно вшановує кращих учнів шкіл.
«Не можна зламати людину, якщо для неї рідна земля і сім’я священні. Сьогодні мої думи, турботи про онуків. Один навчається в Москві, другий теж має намір здобути освіту в Росії. Звичайно, мрію, щоб у них і дітей все склалося гаразд. Сім’я для мене завжди була святим куточком, місцем сили й добра. Мені дуже дорогі мої рідні. Я – реаліст, який розуміє свою долю. З жалем усвідомлюю, що мій трудовий шлях підходить до завершення. Поки дозволить здоров’я, працюватиму. Якщо побачу, що десь не встигаю, пропускаю, сам піду. Однак вирішувати Президенту, а я – солдат, покликаний служити Батьківщині не два і не 25 років, а все життя», – зазначив ювіляр В. Тищенко.
Олег НАСТАСЕНКО.
Фото автора.