Семен Дриглов народився на Житомирщині 1941 року в родині запорізьких козаків. З раннього дитинства батько і мати були для нього прикладом, як треба любити й захищати свою православну віру, народ і Вітчизну.
По закінченні навчання в школі Семен здобув освіту в Полтавському зенітно-артилерійському училищі, а пізніше – в Академії протиповітряної оборони СРСР. Служив в Україні та Закавказзі. Це був кадровий офіцер радянського гарту, полковник, який не з чуток знав усі премудрості армійського життя, справжній козак по духу. До того ж він був великим любителем і цінителем української пісні, знавцем пісенного фольклору.
Останнє місце служби Семена Макаровича – Тирасполь, остання військова посада – начальник ППО 14-ї гвардійської загальновійськової російської армії. Восени 1991 року він звільнився в запас, а вже у грудні того ж року вступив до лав відродженого Чорноморського козацького війська. За свій жвавий товариський і безкомпромісний характер, глибоке знання військової справи був обраний похідним отаманом ЧКВ. Козаки дуже шанобливо до нього ставилися. Вікторія Бабере у своєму нарисі «Герой нашого часу» пише:
«От як про Семена Дриглова згадували його товариші по службі: він завжди виявляв свої найкращі риси – твердість характеру, широкі пізнання в управлінні боєм, великий військовий досвід, уміння тверезо аналізувати ситуацію, що склалася, відрізнявся незвичайними організаторськими здібностями, вимогливим ставленням до самого себе та інших».
Коли розпочалися події 1992 року, він не міг залишитися байдужим до того, що відбувалося навколо. Семен Дриглов 19 червня 1992 року очолив Тираспольський козацький загін, який прибув на підмогу захисникам Бендер. Козаки встигли прорватися до будівлі міськвиконкому, і отаман почав формувати бойові групи з виявлення і знищення бронетехніки та іншого озброєння противника на підступах до міськвиконкому. Загін зайняв оборону біля будівлі. Дії чорноморських козаків буквально приголомшили ворога.
Після того, як вони підбили два молдовських бронетранспортери, гонору в націоналістів Молдови помітно поменшало. Однак отаман, реально оцінюючи ситуацію, розумів, що буде дуже жарко. Тому і вирішив відправити молодого козака Олега Борейка назад, у тил: рано йому смерть зустрічати, він ще й життя не пізнав. Військовий старшина Борис Бєлокопитов так писав про це у своєму нарисі «Їхній подвиг буде вічно з нами»:
«Олега Борейка вирішили відправити до своїх, бо занадто молодий. Семен Макарович, супроводжуючи його, сказав: «Біжи синку, я прикрию, тобі ще жити потрібно». Потім розподі-
лили обов’язки. Всі працювали на гранатометника Олега Оттінгера: прикриваючи його вогнем, створювали умови для прицільної стрільби. Промах міг дати противнику можливість відкрити попереджувальний вогонь, поки перезаряджався гранатомет».
Під час спроби зробити з гранатомета черговий постріл, козак Олег Оттінгер був важко поранений шквальним вогнем ворога. Отаман спробував винести його з-під обстрілу, але з балкона п’ятиповерхівки в нього кинули дві гранати. Першу він зумів відкинути ногою в бік, а другу встиг тільки схопити, підняти й замахнутися… Вона розірвалася у нього прямо в руці. Смерть настала практично миттєво. Семен Макарович упав на Оттінгера. Так разом вони й лежали.
Анатолій Казаков у книзі «Криваве літо в Бендерах (записки похідного отамана)» згадує:
«Те, що зробили ці хлопці, безумовно, можна назвати одним словом – подвиг! Багатьом чорноморським козакам, справжнім героям, Бендери зобов’язані своїм звільненням і самим життям. Загін похідного отамана Семена Дриглова виконав поставлене перед ним бойове завдання ціною життів його бійців-козаків».
Згодом військовий отаман ЧКВ Володимир Рябинський розповів:
«Семен Макарович і раніше мав поміж козаків величезний, незаперечний авторитет, а після цього випадку здобув усекозацьку любов. Відтоді станиця Балківська в м. Тирасполі називається Дригловською».
У 1993 році на місці загибелі полковника Семена Дриглова встановили пам’ятний хрест, а у 2011-му, напередодні 19-ї річниці Бендерської трагедії, прикордонній козацькій комендатурі міста Бендери присвоїли ім’я похідного отамана ЧКВ Семена Макаровича Дриглова.
Щорічно на місце загибелі полковника приходять представники державних органів влади, громадських організацій, козаки, бендерчани, всі придністровці. Вони кладуть до пам’ятного хреста квіти, поминають православною молитвою та добрим словом отамана Семена Дриглова, а також козаків і гвардійців, усіх, хто загинув у 1992 році, захищаючи під час агресії Молдови місто Бендери.
«Семен Макарович Дриглов – це людина, яка не просто віддала своє життя за наше майбутнє, це людина, яка мріяла про достойне майбутнє. Про світле майбутнє. Це був гідний козак», – так сказав про нього отаман станиці Південної м. Дністровська Володимир Сергєєв.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото з сімейного архіву.