Співчуття вартий той,
Хто ще й досі не знає,
Як парує весною з борозни,
Як достигле колосся
Поклоном вітає
Трударя, що в полях
Від весни до весни.
Людмила КОЛОМIЄЦЬ.
Багато професій є на світі. Дуже важливою є праця вчителя, лікаря, будівельника. Проте особливою повагою в усі часи відзначався труд хлібороба. Усі ми – нащадки хліборобів від діда-прадіда. I споконвіку, так само, як до хліба, з великою пошаною ставилися до тих, хто створював його.
Нелегку, але надзвичайно важливу для людей працю хлібороба змалював М. Рильський у своєму вірші «Спасибі»:
Який це труд, який солодкий піт,
Яка жага і втома життєдайна!
Поет захоплюється працівниками землі, які з покоління в покоління плекають урожай:
Яке це славне слово – хлібороб, –
Що жартома ще звуть і гречкосієм!
До слів найкращих я вписав його б,
До тих, які ми серцем розумієм!
Метою праці хлібороба є створення найціннішого у світі – хліба, який не лише втілює працю як таку, а й символізує красу і велич країни.
Щоб красувався вбогий переліг
Нечувано багатим урожаєм,
Щоб гречка розливалася, як сніг,
Пшениця слалась маревом безкраїм… –
тобто для того, «щоб хліб, як сонце, сяяв на столі…»
Згадаймо ж традиції нашого народу літнього циклу, пов’язані з цією почесною працею.
ЯК ЖЕ ВІДБУВАЛИСЯ ЖНИВА?
Хліб мав велике значення в обрядовості, яка супроводжувала жнива. Колись знаряддями для збирання хліба були тільки серп і коса. Комбайни з’явилися лише в 30-х роках ХІХ століття.
Жнива розпочиналися за тиждень після дня святих Апостолів Петра і Павла (12 липня за новим стилем). На полі з’являлися люди в широких білих штанях, у полотняних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках, – косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба, і довгий рівний покіс, як простелений рушник, лягав стрічкою за кожною косою.
Дівчата й молодиці виходили на ниву з серпами; жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали:
Хай я нивоньку дожну.
– Ой, лане-ланочку,
Скажи ж мені правдочку,
Чи будемо ми в кінці,
Чи підемо ми в вінці?
– Ой, будемо, доню, будем,
Лише нивоньку дожнем!
Коли ж ниву вже дожинають, то співають:
Дивувалися ліси,
Де поділися вівси,
Женчики позжинали
Залізними серпами,
Біленькими руками.
Увечері, як уже зайде сонце, натомлені тяжкою працею женці йдуть додому та й співають:
Ой, заспіваймо, хай дома почують,
Хай нам вечерять готують.
Утомила нас та широкая нива,
Що нам тепер і вечеря не мила.
Ой, не так нива, як високії гори,
Ой, не так гори, як велике жито,
А вже ж нам спину, як кілком, перебито.
Коли ж жнива закінчувалися і в полі дожинали останню ниву, дівчата співали:
Перепілочко мала,
Де ся будеш ховала?
Ми пшеницю дожали,
У снопи пов’язали,
В копи поскладали.
Одна копонька в стозі,
А друга в оборозі,
А третя в стодолі, –
Нам горілонька на столі.
Дожинаючи ж ниву, женці залишали трохи недожатих стебел з колосками – «Спасові на бороду». Те недожате колосся вони зв’язували в пучок червоною ниткою або виплітали колосину китицю, ніби бороду, і пригинали колосся до землі – це і є «Спасова борода», яка в різних місцевостях називається по-різному.
Далі виминали з колосся трохи зерна й закопували в землю або просто сіяли зерно поміж стеблами тої «бороди». Подекуди біля «бороди» клали окраєць хліба, сіль, баньку з водою і співали:
Оце тобі «борода»,
хліб, сіль і вода!
А потім ще й приказували: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!» Парубкам казали пролазити через ту «бороду» – щоб бути багатим.
Молодиці ворожили про врожай, кидаючи назад себе серпа. Як серп, падаючи, вдариться гострим кінцем об землю, то наступного року буде врожай, а як тупим або держаком, – то це погана прикмета. Так ворожили тричі.
ОБЖИНКИ
Після жнив відбувалися обжинки. Коли жнива закінчувалися, того ж дня женці, співаючи пісень, ходили по полю та збирали колоски, з яких плели один спільний вінок.
На Поділлі, крім вінка, ще плели «квітку» – це п’ять чи шість окремих невеличких снопиків або пучків, сплетені разом в одну цілісність так, що зовні це все справді нагадувало квітку. Коли квітка та вінок були готові, дівчата та молодиці обирали поміж себе найкращу жницю, квітчали її вінком із колосків, давали в руки «квітку» і пускали поперед себе, а вже за нею на певній відстані йшли женці в село до двору господарів та співали:
Закотилось те сонце за зелений бір,
Ми підемо вечеряти у багатий двір:
А в багатому дворі
Хліба-солі на столі,
І хліба, і солі
Всього доволі:
Вареники в маслі,
Горілонька в пляшці.
Коли ж доходили до хати господаря, то співали:
Вийди, господарю, в цей час,
Викупи вінок у нас,
Дай нам таляр битий
За цей вінок витий,
Бо то дівоньки плели,
Щоб горілоньку пили.
Віночок – на кілок,
Нам горілочки дзюбанок.
Він виходив із хати – і дівчина з колосковим вінком вклонялася йому та й казала:
Дай Вам Боже,
Щоб ще щасливо дочекатися урожаю.
Й на той рік сіяти й орати,
А ми будемо збирати!
Господар брав «квітку» з рук дівчини й відповідав:
Дай Боже, дочекатися,
в добрім здоров’ї!
А ти, молода, дай Бог, здорова росла.
Й до шлюбного вінця доросла.
Потім запрошував до хати всіх женців. У хаті вже накриті столи й приготований смачний обід з горілкою. За столом женці співали застільних пісень. Цей сніп і вінок зберігали в хаті під образами, а в день Спаса їх несли до церкви й святили разом із хлібом, що спечений із борошна нового врожаю. Щоб дізнатися, який посів буде кращий – ранній, середній чи пізній, – господарі колись ворожили так: відривали від обжинкового вінка три колоски й закопували їх у землю; один із тих колосків мав визначити ранній посів, другий – середній, а третій – пізній. Потім дивилися, який із цих трьох колосків швидше й краще давав зелені сходи, та робили відповідні виснов-ки. Розуміється, це була свого роду традиційна гра, а не поважне визначення часу осіннього посіву.
НАША ШАНА ХЛІБУ Й ХЛІБОРОБАМ
Шануймо хліб насущний наш, людино,
І в нинішній, і у прийдешній день.
Щоб з колоска не випала й зернина,
Нехай зі столу й крихта не впаде.
І коли скажуть вам, що хліб легкий, то знайте – це неправда. Є гіркий – прошений, є солодкий – зароблений, є чорний – позичений, є білий – дарований, є солоний – горьований. А легкого хліба немає.
В оборону хліба
…Образу хліба вклонімося.
Сиріч – людині,
Високочолому сіятелю землі.
Істинно, люди; живемо не хлібом єдиним.
Істинно так… коли маємо хліб на столі.
Борис ОЛІЙНИК
Хліб
Людина в землю покладе зерно,
Проллється Дощ – закільчиться воно.
Під білим Снігом чорна Борозна
На зиму стане домом для зерна.
Весною Сонце вийде залюбки
Позолотити нові колоски.
Колоссям поле зашумить усе,
Колосся з поля Хлібороб звезе,
Щоб Пекарі умілі на столи
Гарячий хліб пошвидше подали.
А Жінка візьме паляниці ті,
Поріже на окрайці золоті.
І кожен, хто леліяв колосок,
Одержить свій, по совісті, шматок…
Однак щедріших ще ніхто не зна,
Як Сніг і Дощ, як Сонце й Борозна.
Вони свої окрайці доброти
Таким малятам віддадуть, як ти.
Григорій ВІЄРУ
Святий хліб
– Не кидайсь хлібом, він святий, –
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.
– Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.
Хто зерно сіє золоте
В землі палку невтому,
Той сам пшеницею зросте
На полі вселюдському.
Максим РИЛЬСЬКИЙ
* * *
Горджуся родом хліборобів,
Майстрами хліба і землі
Шаную скромний їх доробок,
Діла великі і малі.
Ось дар священний їх – хлібина
Лежить у мене на столі,
Неначе пісня голубина,
Неначе сонце на крилі.
Іван ТУРЧАК
У своїй доброзичливій та щирій манері і придністровська поетеса Галина Васютинська дякує хліборобам – трударям із золотими руками. Від її пронизливих рядків серце переповнюється вдячністю тим людям, завдяки яким хліб на столі є в кожного.
Всім зрозуміло:
як хліб на столі – ти уже ситий.
Хліб-колосок,
що росте із землі, сонцем зігрітий.
Сили земля колоску віддала,
прагнення жити.
Хліб наш – єднання любові, тепла,
рук працьовитих.
Будьмо вдячні хліборобам за те, що вони вирощують хліб – символ трудової честі, звитяги та добробуту народу, його святиню. І разом з М. Рильським скажімо:
Уклін земний працівникам землі!
Вам, сіячі, плугатарі, – спасибі!
Галина КРИЖАНIВСЬКА.
Фото: yandex.net.