Затишна зелена садиба в Кам’янському районі, яку жартома, на бразильський манер, називають «фазендою», розпростерлася уздовж спокійних вод тихого Дністра на заході, та загородилася невеликою горою і лісом – на сході.
Незалежно від пори року, тут завжди відчувається досить специфічна аура, в яку хочеться поринути, якщо не назавжди, то хоча б на якомога довший час. Вона огортає своїм позитивом настрій, свідомість, і здається, ніби дивна магічна сила охоплює з ніг до голови й уже не відпускає.
Тому-то цей об’єкт і увійшов до складу Агенції з туризму нашої республіки.
Що таке «Садки». Літо в «Садках» – це окрема пісня. Вона криється у рясних соковитих плодах, що звисають на тонких гнучких гілках, схиляючи їх додолу своєю вагою. Серед них є зелені тверді груші, червонобокі яблука, жовтувато-сонячні персики, різні сорти винограду, місцеві зеленкуваті фініки та інжир. Приваблює око безліч кущів малини, ожини, кизилу, винограду… Все разом зливається в єдиний хор працьовитості, любові та поваги до землі, яка відповідає людині взаємністю за таке чемне до себе ставлення.
Мабуть, саме тому й прагнуть потрапити сюди подорожні з усього Придністров’я, щоб побачити цей райський куточок на власні очі. Особливо, коли в «Садках» відбувається «Ягідний переполох» – фестиваль урожаю, веселої пісні, приємних зустрічей, смачних напоїв, вишуканих страв, приготовлених місцевими умільцями. Організаторами, ідейними натхненниками заходу виступили районне Управління культури, очолюване Віталієм Лозовським, та власник фазенди Віктор Музика – тандем небайдужих до життя особистостей.
Цьогорічна програма пропонувала багато розваг: екскурсію навколишніми місцями з відвідуванням японської лазні та будиночку апітерапії; виставки, дегустації напоїв, а також продаж ягід, меду, варення, наливок та іншої продукції місцевого виробництва; прогулянки озером на катамарані; концертно-ігрову програму; частування в «польовому» буфеті.
Навколо житлового будинку та господарських споруд – райдужне розмаїття літніх квітів, від яких долітає тонкий аромат з ледве вловимим присмаком осені, що вже настане незабаром. Серпень бо на дворі.
От біля цієї розкішної краси ми й зустрілися з Віктором Олексійовичем – господарем фазенди.
«Ідея проведення фестивалю виникла у Віталія Лозовського ще минулого року. Ми з ним розмірковували, що б нам таке «втнути». Знаєте, як ото буває, коли щось робиш уперше, не маючи досвіду, не розуміючи, як сприйматимуть наш задум ті, заради кого ми все затіваємо. Можна вважати, що тоді була, свого роду, репетиція, бо й самі не відали, чи знайдуться охочі розділити з нами свято ягідного врожаю», – ділився чоловік. – «Відгукнулося людей зі сто, і ми, спілкуючись із ними, почали розуміти, що треба, аби фестиваль мав продовження та набув рис справжнього масового гуляння. Нинішню подію ми готували з урахуванням минулорічних уроків», – розповів господар.
Фестиваль починається. Судячи з тієї кількості публіки, яка все прибувала й прибувала, свято обіцяло бути велелюдним і цікавим. Довкола було чути українську, молдавську, російську мови. Де-не-де розмовляли англійською та німецькою. Стало цікаво, звідки тут взялися іноземці. З’ясувалося, що німці та англійці приїхали зі своїми жінками, що походять з Рашкова та Кам’янки. Місцеві дівчата досить вдало вийшли заміж. Чоловіки в них розумні, розсудливі, роботящі, порядні люди, для них сім’я та родина понад усе. Звичайно, це було б неможливо, якби самі рашківчанки не мали такого поступливого, лагідного характеру. Виховані в багатодітних сім’ях, вони знають ціну справжнього щастя, вміють будувати родинні стосунки, берегти взаємини та цінувати родинне вогнище. Хотілося з ними поспілкуватися ближче на цю тему, але, як сказала одна з дівчат, «щастя любить тишу». Ну, то нехай так і буде. Наполягати на інтерв’ю не було сенсу.
Однак німець, чоловік однієї з молодих жінок, зауважив, що йому до душі це велике зібрання людей, співучих, веселих, добродушних, таких, що вміють веселитися самі й заохочувати до веселощів інших.
Прогулянка садибою. Ми ж тим часом вирушили на екскурсію, яку проводив начальник Кам’янського управління культури для чималої групи людей. Почали з пасіки та будиночку апітерапії. Веселі бджолині вулики – сині, жовті, рожеві, зелені – розмістилися в садку і ніби посміхалися прибульцям. Поряд розташувався будиночок апітерапії, де можна поспати під гудіння бджілок. Уявіть собі невеличку дерев’яну хатинку, всередині якої така ж дерев’яна лежанка, а під нею – два вулики, де дзижчать та гудуть від 25 до 30 тисяч комашок. Від тріпотіння їхніх крилець виникає вібрація, яка сприяє спокійному сну. Прямого контакту з ними людина не має. Однак, якщо в будь-кого виникає алергія на мед, то й ця процедура не рекомендована.
Як розповів Віталій Лозовський, сон на бджолах – це свого роду медитація, здатна знімати нервову напругу та стрес. Апітерапія благотворно впливає на серцево-судинну та нервову системи, шлунково-кишковий тракт та на організм людини в цілому. Допомагає реабілітації після перенесеної пневмонії та різних захворювань дихальної системи. В садибі можна орендувати житло на певний час, відпочити, подихати чистим повітрям, пройти курс лікувального сну, поласувати ягідним соком, варенням, медом, ягідними та фруктовими напоями. Невеличкий готель на 12 осіб працює протягом року.
Для лікувально-оздоровчих процедур збудовано лазню з японськими чанами «офуро», вода в яких настояна на квітках липи, лаванди та інших лікарських трав із додаванням продуктів бджільництва. Протягом усього сеансу температура води в них підтримується виключно на рівні 40° з допомогою постійного підігріву.
Неподалік манило прохолодою озеро з катамараном, і, щоб дістати задоволення від водної прогулянки, на березі вишикувалася черга нетерплячих молодих людей. Розвага цікава, абсолютно безпечна для дорослих та дітей.
Стежкою від озера ми дійшли до незвичайної споруди, яка колись служила сховищем для саморобного електрогенератора, роль якого виконувало велике колесо, на яке постійно ллялася вода. Щось схоже з роботою водяного млина.
«Потужності вистачало на освітлення будинку, трохи на роботу кількох побутових приладів, лампочки на вуличних стовпах. Для холодильника її вже було замало», – розповів екскурсовод.
Згодом до садиби провели справжню електрику, а колесо залишилося на згадку, як бажання застосувати свої знання і вміння, та нагадування, як можна виживати за будь-яких умов.
Ягода-малина. Однак, не тільки малиною багата земля на «фазенді». Тут велике поле ожини, висадженої рівними рядками неподалік Дністра. Якщо ви бачили виноградники, то можете уявити й ожинове поле. Такі самі стовпчики з натягнутими дротами, кущі ягід з великими солодкими соковитими плодами. Екскурсанти могли просто з куща зірвати ягідку та переконатися в її специфічному смаку.
До роботи на ягідних плантаціях долучаються всі члени великої сім’ї, а то й люди з ближніх сіл, які бажають допомогти вчасно зібрати плоди та заодно й заробити. Це досить трудомісткий процес. Головне, треба встигати робити все вчасно, бо ягоди перезрівають, падають на землю і гниють.
Зі свіжих плодів господиня – Тетяна Музика – сама варить малинове й ожинове варення та закриває його в баночки по 250 грамів. А ще вона виготовляє слабоалкогольні напої. Розфасовані по 500-грамових пляшечках, вони користуються великим попитом у туристів. У всякому разі, в день фестивалю всі пляшки розпродали, як і ягоди, розфасовані у пластикові коробочки.
Про життя. Тетяна Володимирівна, яка показала мені унікальні, найбільш затишні місця своєї садиби, розповіла, що сама вона – бухгалтер-економіст, родом з Рашкова. Свого часу навчалася в Українській сільгоспакадемії м. Києва. З чоловіком познайомилися в Києві, там і одружилися. Віктор вже працював газозварником ремонтно-будівельного управління. Потім він також навчався в Національному аграрному інституті, здобув диплом зооінженера-бджоляра (пасічника).
«Усі наші знання пригодилися нам у подальшому житті. Взагалі, ми починали 28 років тому з невеликого господарства-розплідника з вирощування плодових дерев. От і «розрослися» до такої садиби. За всім цим велика і важка праця, яка щодня вимагає сили, терпіння, нервів. Ми хочемо жити і працювати на своїй землі, які б сюрпризи вона нам не підносила», – розповіла господиня «Садків».
Природа і люди. Самодіяльні виконавці зі Слободи-Рашкова, Окниці, Катеринівки, Рашкова розважали прибулих народними та естрадними піснями.
Тут розважалися танцями й піснями, розіграшем призів від Тираспольського хлібокомбінату, милувалися виставкою робіт народних умільців, насолоджувалися місцевими стравами та напоями, влаштовували зйомки в різних фотозонах, гойдалися на лавах-гойдалках та долучалися до безлічі інших розваг.
Люди, з якими ми поспілкувалися біля Дністра, на ягідних плантаціях, концертному майданчику, ділилися враженнями від побаченого, відзначали теплу святкову атмосферу, яку випромінювали самі господарі та навколишня природа.
За словами Віталія Лозовського, в селах району вже відгуляли «Івана Купала», «Ромашки», «Подойма-Подоймиця – помідорна столиця».
Проте найбільшої популярності у придністровців набула фазенда «Садки» через її неповторну унікальну красу, казкові самобутні локації, організовані чудовим майстром своєї справи, прекрасним агротехніком, пасічником Віктором Музикою.
Післяслово: однак, погодьтеся, скільки б ми не розповідали про фазенду «Садки», краще побачити її красоти на власні очі та відчути самому смак тих ягід, що викликають такий «переполох».
Михайло ТРЕМБIТА.
Фото автора.