(до 80-річчя Бендерського порту)
Історія Бендер нерозривно поєднана з річкою Дністер, а городяни завжди пишалися своїми земляками, тими, хто працював на воді. Річковий флот і сьогодні, попри всі труднощі, злети й падіння, які випали на його долю, є невіддільною складовою транспортного комплексу республіки.
Підприємство на Дністрі має багаторічну цікаву історію. Засноване 10 серпня 1944 року, воно здійснювало перевезення пасажирів теплоходами та ракетами на підводних крилах, постачало річкою продовольство та інші товари. У 70-ті роки – видобувало й перевозило піщано-гравійну суміш (ПГС).
З минулого. Про Бендерський порт знав практично весь Радянський Союз, адже тут не лише ремонтували, а й будували судна. Крім десятка барж, які завод щорічно здавав річковикам, створювалися й невеликі теплоходи за проектом Р-13. Загалом, це було близько 30 плавзасобів, і всі названі на честь квітів – «Троянда», «Тюльпан», «Конвалія», «Пролісок» тощо.
Що стосується дійсно значущих здобутків річкового порту в минулому, можна додати, що раніше на балансі тут були десятки самохідних суден та барж. Дністром також ходили річкові трамваї та проводилися багатоденні тури, надзвичайно популярні у місцевих мешканців і туристів з усього великого СРСР.
Ще на початку 90-х річковий порт виконував від 2 до 2,5 млн вантажних перевезень на рік, а також майже 4 млн – пасажирських. Усе це, на жаль, залишилося тільки в історії.
Коли у 1988 році вийшла постанова про припинення добування з Дністра ПГС, перед підприємством постала проблема: що возити, чим заробляти. Викопування ПГС, як довели дослідники та захисники природи, призводило до знищення природи. Так і зачахла ця ділянка роботи портовиків.
Після розвалу Союзу підприємство, як і багато інших, мало багато проблем: і з налагодженням роботи, й виплатою заробітної плати, але згадувати про них тепер нема ніякого сенсу. Так вважає Олександр Бринзан, який працює в порту з 1980 року, і весь цей час залишається вірним своїй професії.
Начальник служби експлуатації, на сьогодні в. о. директора Бендерського річкового порту Олександр Iлліч – людина, як кажуть, на своєму місці.
Фахівець пояснив, що річка не могла весь час залишатися такою ж затребуваною, як у минулі роки. Свого часу в Молдавії почали будувати якісні автомобільні дороги, розвивати залізничний транспорт, і якщо якісь вантажі можна було перевезти більш коротким шляхом, то його і використовували. Річкою пересування відбувається набагато довше через звивистість самої водної артерії. З часом ця галузь втратила свою колишню актуальність.
«Признаюся відверто, перший крок на шляху до своєї мрії я здійснив самостійно ще у шкільні роки, обравши спеціальність, яка в результаті привела мене до Бендерського порту. Закінчив інститут інженерів водного транспорту в м. Горькому, і отримав направлення, власне кажучи, додому, в Молдавію. Я ж народився в селі Хинчешти, сам молдаванин. Починав з посади диспетчера, згодом став старшим. Коли набув досвіду, призначили начальником вантажного району Варниці, а потім – начальником служби експлуатації. Посада, яку я обіймаю й до сьогодні. От і порахуйте, 44 роки життя віддав підприємству і радий ділити з ним радощі й печалі», – розповів Олександр Ілліч.
День теперішній. Разом із начальником ми зайшли до доку – спеціальної інженерної споруди, де розміщують баржі та інші судна під час ремонту підводних частин корпусу. Гуркіт металевих цепів, якихось складних залізних конструкцій у цьому величезному, якщо можна так сказати, приміщенні, стоїть неймовірний. Це працює грізний плавучий кран, який розчищає річку від піску, щоб поглибити її дно. Для чого це робиться? Нині на ремонті в доку на стапелях стоїть баржа. Щоб після ремонтних робіт її можна було спустити на воду, док треба затопити. Для роботи потрібно забезпечити глибину не менше двох метрів. Тепер води мало, необхідно хоча б ще півметра. Тому-то й трудиться крановщик, тому ревуть металеві механізми, зачерпуючи пісок під доком та викидаючи його в іншу частину річки.
Стоять у порту в очікуванні ремонту кораблики для прогулянки – «Николай Грибанов» і «Молдавия». Їх добре знають бендерчани, тираспольчани та гості нашої столиці. Корабликами можна було здійснити прогулянки, помилуватися навколишніми краєвидами, послухати музику, орендувавши, відзначити весілля чи день народження. Багато поїздок витримали ці невеликі судна, однак і їм прийшов час відновити свої сили з допомогою спеціалістів Бендерського порту. Проте, через відсутність фінансування, їм доводиться чекати на кращі часи поряд із такими ж небогами.
Однак, за словами начальника служби експлуатації, необхідно знайти джерела фінансування для ремонту хоча б одного з них, щоб поставити такий засіб пересування річкою біля Бендерської фортеці для туристів.
День завтрашній. Робота в порту не припиняється. Тут вахтовим методом (тиждень через тиждень) трудяться 28 людей. Практично всі вони спеціалісти та знавці своєї справи, мають спеціальну освіту. Під час перебування на робочих місцях тут же ночують, готують собі обіди, а вночі, за гарної погоди, спостерігають за зоряним небом. Вони знають назви всіх сузір’їв, розглядають знайомі малі та великі зірки та … мріють, як справжні морські «вовки».
Бендерський порт забезпечений роботою, підприємство продовжить працювати, бо те, що можуть його спеціалісти, не виконає ніхто. На сьогодні вони поглиблюють та очищають річкове дно, видобувають пісок, очищають підводні ділянки насосних станцій та відновлюють старі плавзасоби.
Післяслово: з нагоди ювілею підприємства в держадміністрації Бендер відзначили нагородами тих, хто зробив значний внесок у розвиток та функціонування порту. Олександр Ілліч нагороджений медаллю «За трудову доблесть».
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото автора.