А пісня – це душа.
З усіх потреб потреба.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа.
Іван ДРАЧ
Креативними ідеями для проведення уроку з української літератури може послужити ознайомлення учнів з гарними українськими піснями. Наприклад, поезія відомого українського поета Андрія Малишка надзвичайно лірична, щира, безпосередня. Автор глибоко переосмислює те, про що пише. Його творам притаманні емоційність, простота, прозорість змісту. Тому однією з особливостей поезії є її музикальність. Поет і сам був музично обдарованою людиною, мав чудовий голос (баритон), гарно співав.
Його називають «солов’їним серцем України»
На слова Андрія Самійловича написано понад 100 пісень композиторами Олександром Білашем, Платоном і Георгієм Майбородами, Левом Ревуцьким та іншими композиторами. Передусім це «Пісня про рушник», «Вчителька», «Ми підем, де трави похилі», «Київський вальс», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Стежина», які стали народними, принесли їх автору заслужену славу.
Неперевершена краса природи та повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про батьківський дім і філософічні міркування про сенс людського буття – такий тематичний діапазон пісень.
Народився А. Малишко в Обухові на Київщині, в родині шевця. Поет згадує у своїй «Автобіографії»: «Сім’я наша була велика – одинадцятеро дітей та батько з матір’ю, та старенька бабуся». Великий вплив на розвиток його художнього обдарування мали батьки та дядько Микита, який відкрив хлопцеві світ великої літератури, читаючи йому твори Шевченка, Толстого, Пушкіна.
Любов до пісні майбутній поет перейняв від своєї матері. Вона багато співала разом із сином. Кажуть, ніхто з письменників не знав стільки пісень, як він. А перші пісні поет написав на пропозицію Олександра Довженка ще в період ранньої творчості до кінофільму «Щорс».
Слід визнати, що А. Малишко був першим із поетів, хто до болю гостро перейнявся морально-філософськими, соціальними та економічними проблемами. Збірка «Далекі орбіти» (1962) відзначена Шевченківською премією на честь 50-ліття поета. У збірці «Дорога під яворами» автор повертається до теми війни. Рани, нанесені війною, так ніколи й не загоїлися в його душі. У кращі хвилини життя вона осявалася ніжними, ліричними спогадами, вдячними почуттями до природи, до людей. Ця збірка була відзначена Державною премією 1969 року.
Протягом творчого життя А. Малишко створив 17 поем, серед яких «Прометей», «Це було на світанку», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». У його спадщині – художні переклади, публіцистика, літературно-критичні статті, оперні лібрето.
«А. Малишко – один із найяскравіших наших національних поетів. Людина полум’яного темпераменту, творчого шаленства… Він залишив нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень, – писав О. Гончар. – Об’єктом поезії стає все, до чого тільки торкається зіркий, спостережливий погляд митця. Небо й трава, людина і птиця – все під його пером набувало поетичності, просилося в пісню, все викликало свіжі асоціації, роздуми. Для Малишка не існувало «непоетичних» тем, і в цьому, мабуть, найбільше й виявляє себе істинність мистецького обдарування».
Подякував за пісенну творчість поету й М. Рильський: «Спасибі йому! Він гріє нам серце своїм гарячим серцем, і пісня його живе в народі, як народ живе в його душі».
Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Він працював із Сергієм Козаком, Пилипом Козицьким, Михайлом Вериківським. Найкращі свої пісні поет створив у співавторстві з композитором Платоном Майбородою. Жодне свято Першого дзвоника і День учителя не обходиться без пісні «Вчителька моя». Поет дуже шанував своїх учителів Обухівської школи, хоча вірш присвятив улюбленій вчительці свого друга-композитора Олені Павлівні Дзіваківській.
Мати, матуся… З цим словом асоціюється все добре, щире, людське. Це той дужий птах, який розкрив нам крила, дав дорогу в життя. Це людина, перед якою ми будемо завжди в боргу, будемо цілувати їй руки, що пестили нас у дитинстві, чиї кроки й душа завжди ідуть з нами, підтримують нас у годину радості й печалі.
Поет мріяв про таку пісню, «…щоб душу вивернуло до дна, щоб світилася до людей своїм чистим і ніжним звучанням». Це була «Пісня про рушник», написана 1959 року до кінофільму «Літа молодії», вона давно стала народною і зажила слави далеко поза межами країни.
Ця пісня – гідний пам’ятник Матері, про велику материнську любов, від якої немає в світі нічого святішого. Народ називав «своїми» лише ті твори, в яких пізнавав власну душу, відчував повну гармонію слів і мелодії. Він є вимогливим і суворим критиком, дає життя тільки найталановитішим творам. І насамперед це – «Пісня про рушник», яку тепло, з любов’ю називають «Рідна мати моя».
Чому ж пісня так припала до серця?
Бо створена на міцній народній основі. З народної творчості взято і сам рушник. Рушник є окрасою світлиці. Без нього не обходилося, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» – ручник, рушник. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки й посуд, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжку після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. З давніх-давен люди вірили в силу рушника, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха.
«Хата без рушника, що сім’я без дітей», – говорили в народі. Обрядові та побутові рушники використовувалися досить широко. Рушник був символом гостинності й доброзичливості. Перед тим, як запросити гостя до столу, господиня вішала йому на плечі чистий рушник «утирач», лила на руки воду з кухлика.
Які тільки прийоми вишивки, орнаменти та візерунки не зустрінеш на українських рушниках! Старовинною технікою вишивання в селах вважалися різновиди «гладі». З середини минулого століття стали застосовувати вишивання хрестом. Часто поєднувалися декілька технік.
Уже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу.
Це своєрідна енергетична вершина. Під час вишивання заборонялося думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття.
Виряджаючи сина в далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник. Бажаючи щастя, вона говорила: «Нехай стелиться тобі доля цим рушником!». Червоні й чорні нитки у вишивці матусиного рушника – то наша одвічна любов і журба, наша споконвічна доля.
Один із таких рушничків, напевно, дала в дорогу мати й А. Малишку, коли він вирушав після закінчення семирічки до Києва. Хлібину, сіль, цибулину – що ще могла дати мати багатодітної родини своєму синові? У душі Андрія навіки залишилася ота стежина, якою мама провела за село сина:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Свідчення популярності «Пісні про рушник»
На дачному обійсті в Кончі-Озерній на фронтоні будиночка майстри-будівельники намалювали рушник. Виявляється, коли будівельники, обкладаючи цеглою хату, дізналися, що в ній мешкає автор знаменитої пісні про рушник, подарували Андрієві Самійловичу таке мальоване диво на будинку.
Народний поет за свою працю мав чимало виявів пошани, слава його була повсюдною, але оцей скромний знак подяки від простих людей – мальований рушничок – Андрій Самійлович ставив над усе. Взагалі Малишко пишався тим, що його пісенні вірші лунають так широко, що «Пісню про рушник» залюбки співають прості люди на Уралі, в Білорусії, у Прибалтиці і, навіть, за океаном.
Василь Трубай, письменник і кінодраматург, керівник обухівської літературної студії імені Малишка розповів випадок. Він був запрошений у Канаду в м. Едмонтон на міжнародний поетичний семінар. Їдучи вранці в міському автобусі, письменник раптом із динаміка почув знайому мелодію і проникливий голос (це була Квітка Цісик) заспівав: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» Він ледве стримався, щоб не крикнути на весь автобус: «Люди, послухайте! Це ж Малишко! Мій земляк із Обухова! Тут, у Канаді, звучить моя рідна мова! І не на сцені, не на зборах української діаспори, а просто в громадському транспорті на вулицях англомовного міста…». І Василь Трубай, не соромлячись сліз, слухав пісню. Раптом відчув, яким рідним для нього став Малишко і яку містичну силу мають слова, якщо вони складені справжнім поетом!
Отже, у творі А. Малишка «Пісня про рушник» вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, які автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеленими лугами та солов’їними гаями. Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, відтворити і щем розлуки, й передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини.
Вірш може стати піснею, коли поезія набуває музичності та ритму, які знаходять відгук у музичному супроводі, що підсилює його емоційну силу та впливає на слухачів. Твори «Вчителька» і «Рідна мати моя» стали популярними піснями, бо відображають універсальні почуття і теми, властиві багатьом людям. «Вчителька» розповідає про пошану та вдячність до вчителів, які мають велике значення в житті кожної людини, а «Рідна мати моя» викликає почуття тепла, любові та ностальгії до материнства, що є універсальними та відомими для багатьох культур. Таким чином, завдяки своїм темам і поетичній силі, ці вірші перетворилися на пісні, що звучать і знаходять відгук у серцях слухачів.
«Народження людини, – говорив Малишко, – пов’язане з піснею. Перше кохання, щастя любові й розлука гірка – в пісні, думи батька і матері, що виглядають синів з походу, з далеких доріг війни, – в пісні. Вона народжується від найменшого поруху людської мислі і пристрасті, народжується, як зелений лист у саду чи промінь сонця, що зігріває землю, потім виростає, шириться, набирає барв і супроводжує людину все життя».
Марфа ДМИТРЕНКО.
Фото: i.pinimg.com.