Незабаром усі освітні заклади відчинять свої двері – й учні та студенти повернуться або вперше сядуть за парти. Тож поговорімо цього разу про важливість освіти, ставлення до неї в різні часи та зміни, які відбувалися в цій важливій царині.
З кожним днем значення освіти, науки, навчання зростають і набувають нового, глибшого розуміння. Освіта дає людям можливість використовувати свій потенціал і здібності. Жодна країна світу не стане успішною, якщо не забезпечуватиме належну освіту своїм громадянам. Особливо в умовах, коли технології здійснили переворот у світосприйнятті людства. Через неї здійснюється вплив на формування свідомості суспільства, регулюються процеси саморозвитку громадян, де освіта відіграє важливу роль. Вона стає запорукою глобального розвитку і важливим чинником становлення людини. В умовах промислової та інформаційної революції особливого значення набувають освітні заклади та вчителі, оскільки мають підготувати до змін молоде покоління.
Педагогічна система
Згідно з великими енциклопедичними словниками й авторитетними вченими, педагогічна система – це безліч взаємопов’язаних компонентів, поєднаних метою виховання, освіти та навчання дітей і дорослих.
Простими словами, це те, що допомагає одним учитись, іншим – навчати. Системи освіти змінювалися з плином часу, а їхньою основною метою завжди була підготовка до життя. Що цікаво, навчатися можуть усі живі істоти з нервовою системою. Однак людина, завдяки другій сигнальній системі, тобто слову, обігнала інших у цих непростих перегонах.
З чого все почалось
Переломним моментом стало VII тисячоліття до нашої ери. У той період людство перейшло від полювання та збиральництва до скотарства і землеробства. Люди почали освоювати ремесла: вчилися обробляти каміння, створювати знаряддя праці, ліпити посуд і виготовляти полотна. Усе це було неможливим без спеціальних знань, що і зумовило необхідність навчання.
Спеціальні заклади для навчання дітей з’являються у III тис. до н. е. в перших державах – Єгипті та Месопотамії. Термін «школа» (в перекладі з давньогрецької, «місце для дозвілля, відпочинку») з’являється набагато пізніше. Цікаво, чи погодяться з таким трактуванням сучасні діти?
Стародавній світ і Середньовіччя
У Древньому світі виділяють дві системи освіти, зокрема давньосхідну та давньогрецьку. Перша відноситься до держав Єгипту, Дворіччя, Індії та Китаю. Тоді педагоги фокусувалися на навчанні писемності та історії.
Давньогрецьку систему, що діяла у Греції та Римі, розділяють на спартанське, римське та афінське виховання, кожне з яких має свої особливості.
Зокрема спартанське базується на воєнно-фізичному вихованні людини, відданої своїй державі. Римське ж має чітко виражений громадянський характер. В учнях виховували готовність жертвувати собою заради держави, відчуття відрази до рабів та переконаність у взірцевості римського державного ладу. Афінське виховання мало на меті формування всебічно розвиненої особистості, яка вміла рахувати, читати й гарно говорити. А ще вишивати…
З розпадом Римської імперії та формуванням християнства змінюються погляди на освіту. Настав час Середньовіччя (V – XVII ст.), коли організація виховання перебуває в руках церкви. Головна мета освіти – це порятунок душі, а основне джерело знань – Божественне начало. Культура була сповнена релігійних ідей християнства, що, без сумнівів, вплинуло на традиції виховання тієї епохи.
Київська Русь і книжкове вчення
Трохи правіше від Європи розквітає Київська Русь (IX – XI ст.). У цей період стають затребуваними освічені люди, які могли б співпрацювати з іншими державами, вести облік земель і створювати закони. Тоді ж виникає нова абетка – кирилиця, авторами якої були брати Кирило та Мефодій.
Зміни в політичному статусі стали причиною появи шкіл. Князь Володимир запрошував дітей знаті й духівництва освоювати «книжкове вчення», спрямоване на вивчення і грамоти, і наук.
Більше за інших на той час відзначився князь Ярослав Мудрий. У 1037 році він створив у Києві при Софійському соборі бібліотеку, в якій зберігалася незліченна кількість книг. У його навчальному закладі вивчали 17 дисциплін; і він був відомий далеко за межами держави.
При Андріївському монастирі в Києві (1086 рік) відкрилася перша школа для дівчат. У той час усі княжі доньки, яких віддавали заміж за європейських володарів, були грамотні. Це чітко свідчить, що їхній освіті приділялась увага і не було поділу на чоловічу або жіночу. Усі, хто мав можливість здобувати освіту, робили це незалежно від статі.
У школах Київської Русі навчання здійснювалося зрозумілою тоді церковнослов’янською мовою. На відміну від Західної Європи, де користувалися невідомою для звичайного населення латиною.
Гуманізм епохи Відродження
В епоху Відродження (XIV – XVI ст.) виховання базується на ідеях гуманізму. У центрі освіти – людина. У школах того періоду виховувалася всебічно розвинута та вільна особистість, здатна позитивно впливати на суспільство. Крім фізичного виховання, заохочується і розвиток інтелекту. Діти вивчали античні мови, літературу та природничі науки.
Вперше вчителі намагаються урізноманітнити навчальний процес грою. Робиться це з метою зацікавити дитину та наочно показати їй, як саме можна застосувати знання в повсякденному житті.
Поширюється концепція єзуїтського виховання. В його основу закладена ідея честолюбства та духу суперництва між учнями. Це створювало атмосферу, в якій старанного учня беззаперечно поважали у класі, не беручи до уваги його соціальне й матеріальне становище.
В Україні, як і в усій Європі, відкривають єзуїтські школи. У них вперше впроваджено ідею, що освіта має бути безкоштовна. Вони не є релігійними навчальними закладами, учнів не змушують переходити в католицизм.
Багато відомих діячів української історії закінчили єзуїтські школи та колегіуми, наприклад, гетьман Богдан Хмельницький. У цих школах освіта була на високому рівні, залучали вчителів з-за кордону. Був, зокрема, предмет «Ерудиціо», в якому вивчали не тільки релігійні, а й світські тексти. Основа навчальних програм – гуманітаристика: учнів у першу чергу навчали мислити.
Українські братські школи
Наприкінці XVI – початку XVII ст. в Україні створюються братські школи. Пізніше вони стали основою для появи початкових, загальноосвітніх середніх і професійних шкіл, а також вищих навчальних закладів.
Їх відрізняла доступність для усіх верств суспільства. Відтепер кожен, незалежно від матеріального становища, національності та соціального походження, міг здобути достойну освіту. У таких школах навчалися діти від 6 до 12 років. Навчання оплачували батьки: сума залежала від їхнього достатку. У разі абсолютного браку коштів, діти навчалися безкоштовно.
Перший навчальний заклад подібного типу був заснований у Львові 1586 року, а в 1615-му з’явилася братська школа в Києві. Вона ж згодом була об’єднана з православною школою при Києво-Печерському монастирі, засновником якої був Петро Могила. Саме так виникла Києво-Могилянська академія, що працює й нині.
В академії були популярні ідеї єзуїтського виховання. Крім того, для перевірки здобутих за тиждень знань, щосуботи учні брали участь у дебатах. Серед запрошених можна було зустріти представників громади й навіть самого гетьмана!
На території Гетьманщини кожен полк мав багато шкіл, практично в кожному населеному пункті. У деяких селах були також музичні школи. Полкові школи утримувала громада, зацікавлена в тому, щоб у них була школа. Це свідчить про рівень усвідомленості громадою важливості освіти. Сільські громади підшукували вчителів і пропонували їм привабливі умови. У великих містах цим займався муніципалітет.
Нова історія
Ця епоха припадає на XVII – XVIII ст. Тоді активно розвивалися наука, культура, економіка і торгівля. Тому система освіти, метою якої була підготовка людини духівництва і держслужбовця, більше не відповідала вимогам часу.
Педагогічні принципи кардинально змінюються. В середині XVII ст. чеський педагог Ян Амос Коменський пропонує нову методику освіти, так звану дидактику, або «універсальну науку жити». Свої ідеї він викладає у «Великій дидактиці». В її основі лежить класно-урочна система, яка передбачала наявність встановленого часу занять і стабільного складу учнів, тобто уроку і класу.
Коменський пояснює необхідність наочності під час навчання, визначає основні принципи педагогічного процесу. Великого значення він надає саме вихованню і називає школу «майстернею гуманності та людяності».
Інший учений, що вплинув на розвиток педагогіки у XVIII ст., був французький просвітник Жан-Жак Руссо. Він просував ідеї гуманізму та був першим, хто виступив за ідею природного виховання. Згідно з Руссо, виховання та навчання повинні базуватися на інтересах і потребах самої дитини. Вчений не підтримував ідеї авторитаризму у вихованні. Повага до дитини, її свобода та комфорт – головні тези педагогічної концепції Руссо.
Наприкінці XVII ст. в Україні утворюються ліцеї, гімназії та реальні училища. Гімназії дають класичну освіту і готують до вищих навчальних закладів, ними часто опікуються університети.
Індустріальна епоха
Настав час машинного виробництва (сер. XVIII – поч. XIX ст.), тому люди, які вміли виконувати поставлені завдання швидко і злагоджено, були в пріоритеті.
Масова державна школа – інновація в розвитку системи освіти у світі. Вперше такі навчальні заклади виникають у Західній Європі. Безкоштовна початкова освіта, без якої ми вже не уявляємо життя, спочатку з’явилась у Німеччині, згодом у США та Франції. Попри те, що у школах викладали лише базові предмети, цього цілком вистачало для задоволення усіх потреб того часу.
Повсюдно використовуються класно-урочна та Белл-Ланкастерська системи освіти. Остання означає навчання старшими учнями молодших під керівництвом учителів.
Тоді ж відбувається регламентація усього процесу: з’являються єдині навчальні плани, системи оцінок та іспитів, вводяться документи про закінчення навчання (атестати, щоденники, класні журнали) тощо. Водночас збільшується кількість предметів у початковій школі. Крім письма, читання й арифметики, діти вивчають природознавство, географію, історію, фізику та ремесла.
Масова школа – це новий етап у розвитку педагогічної думки. Тоді головною метою було забезпечення освітою всіх, незалежно від соціального статусу.
У 1860-ті роки відкриваються земські школи. У цей період дівчата навчаються на різних рівнях: і в інститутах шляхетних дівчат, і можуть їхати навчатися за кордон. Українські жінки є серед народників, вони стають учасницями освітнього процесу.
Реформаторська педагогіка
З кінця XIX – початку XX ст. багато традицій втрачають свою актуальність, все змінюється, і більшість тих змін функціонують нині. Якраз тоді з’явилася система Марії Монтессорі, в основі якої – ідеї вільного виховання Руссо. Італійський лікар-дефектолог спиралася на позитивні емоції дитини, вважаючи, що вони гарантують ефективне запам’ятовування матеріалу. Якщо навчання має емоційно нейтральний характер, інформацію в майбутньому згадати буде набагато важче, а здобуття знань у негативній обстановці може спричинити їх повне витіснення з пам’яті. Людська пам’ять функціонує разом із психікою, допомагаючи нам забувати погані моменти, щоб вони менше нас травмували.
Учені А. Біне та Т. Симон досліджували інтелект і вивели всім відоме поняття «коефіцієнт інтелекту», або IQ. У 1960-х роках від результатів таких тестів часто залежали кар’єра та освіта людей! Утім, вчені перестали надавати велике значення цим тестам, бо виділити інтелект у чистому вигляді неможливо через культурні та особистісні особливості людини.
Популярними стали ідеї прагматичної педагогіки – потреби та захоплення дитини. У дітях виховували незалежну та повноцінну особистість, здатну на розв’язання будь-яких повсякденних завдань. У США та Західній Європі виникають експериментальні школи, навчання в яких побудоване на ідеях реформаторської педагогіки.
Під кінець XX ст. постає питання про актуальність принципів освіти. Інформаційна епоха настала, але гуманітарний ухил і зацикленість тільки на емоціях дитини більше не могли задовольнити потреби суспільства. Тому в 1961 році у США стали обов’язковими 5 напрямків освіти: англійська мова та література, математика, природознавство, соціальні науки та комп’ютерна техніка. Відбувається це в Англії, Японії, Німеччині та інших країнах.
На сьогодні актуальною є концепція профільного навчання. Як вид диференційованого воно передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів, створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення.
Як бачимо, педагогічні ідеї тісно пов’язані з загальними тенденціями розвитку суспільства: у всі часи школа готувала дітей до життя в умовах тієї чи іншої епохи. Так відбувається і в XXI столітті. Тож зичимо успіхів усім учасникам освітнього процесу. Нехай у всіх буде можливість давати і здобувати якісну освіту, бути зацікавленими, мотивованими. І обов’язково бути впевненими у необхідності стати освіченою людиною.
Галина БЕРЕЗНИЦЬКА.
Фото cdnstatic.rg.ru