Сучасне життя буквально заполонили фотографії – якісні знімки потрібні для ЗМI, блогерів, модельних і рекламних агентств, друкованих видань. Тому професія фотографа не тільки не втрачає популярності, а стає ще більш актуальною. Талановитий бендерчанин, художник і креативна людина Федір Зотьєв розповів про свій життєвий шлях і творчі здобутки.
Народився майбутній фотограф у Владикавказі 1958 року. Дитинство та юність його минали в різних містах СРСР. Разом із бабусею, матір’ю та сестрою вони знаходили свій прихисток на декілька років, потім знову переїжджали. Підліток бачив довкола різні краєвиди: від сонячних долин Молдавії до засніжених вершин Кавказу.
«Батько зовсім не брав участь у нашому виховані, подекуди я заздрив друзям, які за руки йшли з татом, разом проводили час або щось майстрували», – згадує Федір Васильович.
Він ріс гіперактивною, трохи впертою дитиною, змалечку цікавився читанням та ілюстраціями в книжках. З часом це захоплення переросте в діяльність, яка заполонить усе його життя. Зі спогадів про цей період розповів:
«Пам’ятаю, як товариш виніс у двір фотоапарат «Школьник». На той час це була неймовірно коштовна річ, яку не могла дозволити собі середньостатистична радянська сім’я. Кожне клацання викликало неабиякий інтерес та захват. І тоді я пообіцяв собі, що придбаю цей «винахід».
Ще однією пристрастю юнака була столярна справа, він змалку майстрував забавки: пістолети, рушниці, а потім, коли розбив свій перший фотоапарат, який подарувала мати, Федір вирішив зробити фотокамеру з деревини. З посмішкою майстер додає:
«Кілька платівок, стара лампа та фантазія зробили своє діло. На радощах знімав усе навколо. Знімки та книга – два світи, пристрасть, в яку занурюєшся, не бачиш і не чуєш нічого навкруги».
Життя в інтернаті, військова служба в Прибалтиці, важка праця на шахтах Сибіру загартували характер і волю чоловіка, надали йому мужності, витривалості та стійкості. Перший шлюб виявився нетривалим: після появи сина через часті відрядження подружжя розлучилося.
Швидкоплинний час привів Федора на Бендерський побуткомбінат, де він освоїв ази улюбленої справи та досить швидко став спеціалістом першого розряду у фотолабораторії. Йому таланило: 1982 року наш герой став призером VIII Республіканського фотоконкурсу серед професіоналів. Не маючи великого практичного досвіду, Федір Васильович за три дні придбав слайдову плівку, відзняв матеріал. Працював багато, наполегливо й невтомно. Згодом скромно, не хапаючи з неба зірок, Федір став популярним майстром і з непоганим гонораром.
Через деякий час чоловік зустрів кохання свого життя – красуню Тетяну. Пара разом уже 35 років, виховує двох дітей та онуків.
«У родині повинна панувати гармонія, любов та підтримка. Тоді будь-які проблеми здаються неважливими. Федір завжди сповнений креативними ідеями, планами, іноді ми генеруємо сумісні проекти», – зазначила дружина.
У тандемі вони створили унікальний цикл робіт «Обличчя провінції», в якому хитро сплетені колоритні яскраві образи мешканців, сучасний погляд на мистецтво, лірика та гумор. Серія експонувалася у Верховній Раді, в Тираспольському представництві місії ОБСЄ в Молдові та музеях практично всіх міст Придністров’я. Відвідувачі виставок захоплювалися талантом фотографів та їхніми роботами, відзначали особливу енергетику та можливість передавати національні мотиви.
Фотохудожник має бути трохи психологом, щоб за секунди оцінити масштаб, ракурс, виділити головну тему знімка. Саме такий талановитий і комунікабельний митець за півстоліття творчості виробив свій власний, відмінний стиль. Його улюблені жанри – пейзаж, портрет, шарж, карикатура та книжкова ілюстрація.
Федір Васильович оформив збірку дитячих віршів, був одним з авторів фотоальбому, що розповідає про два придністровські культурно-історичні об’єкти – Бендерську фортецю та Військово-історичний меморіальний комплекс «Бендерський некрополь». Чистота кольору, енергія, яскравість – це якості, які майстер об’єктиву використовує і реалізує мовою сучасного мистецтва. Атмосферні фотографії приваблюють і зачаровують, розповідають історії, передають емоційну забарвленість моментів.
Сам автор називає себе «рукодільником», адже в його невеличкій майстерні біля дому є все необхідне для творчості. Нашому кореспонденту майстер показав свої останні роботи – невеличкі скриньки та лялькові меблі. Попиту на них поки немає, проте майстер не здається і планує розвиватися, створюючи все нові шедеври з деревини: ретрокамери. Один із таких пристроїв, виготовлений всього за декілька місяців зі столітнього ясена, – гордість фотохудожника.
«Коли тримаєш камеру в руках, маєш можливість зупинити мить, експериментувати й намагатися зробити кадр, який змушував би очі і серце радіти. Навіть найпростішу річ, на яку в реальності ми практично не звертаємо уваги, на знімку можна зобразити по-іншому, передати її характер за допомогою фону, кольору, ракурсу. І цю річ ми бачимо вже зовсім по-іншому, тому що тепер у неї є душа, характер. Фотографія – це мистецтво, від якого дістаю творчу насолоду, неймовірне задоволення та натхнення», – підсумував Федір Зотьєв.
Ольга КВIТКА.
Фото автора.