Квітень 1968 року. Станція Новосавицька ще не бачила стільки людей. Тут зібралися робітники Тираспольського консервного заводу імені Ткаченка, місцеві жителі, почесні гості. Серед них – жінка похилого віку з орденом Леніна на грудях.
Це Зінаїда Яківна Сорокова (Антипова).
Приводом для велелюдного зібрання стало відкриття меморіальної дошки в пам’ять про її брата, відомого революціонера Павла Ткаченка. Зінаїда Яківна розповідала про нього, а в пам’яті ніби воскресали ті дні, коли він був молодий.
«Народився Яків 7 квітня 1901 р. Він – наймолодший у нашій сім’ї. Буквально ось тут, на місці станції, був наш будинок», – почала сестра революціонера. Навколишнім могло здатися, що говорила вона надто сухо. Тільки лагідні зволожені очі «розповідали» про більше. В них було стільки нескінченної любові до рідної людини, що «оживала» кожна сказана фраза.
Коли Якову виповнився рік, родина залізничного службовця Антипова переїхала в Бендери. У 1910 р. підліток вступив до реального училища. Він виявився надзвичайно обдарованим, багато читав, усім цікавився, а згодом вивчив французьку, німецьку, румунську та єврейську мови. Сім’ї доводилося весь час перебувати в бідності та нестатках. Чотирнадцяти років Яша влаштувався підручним майстра в залізничні майстерні. Там він уперше дізнався про революційні події 1905–1907 років. А коли юнакові виповнилося 15 літ, він уже сам опинився в політичному гуртку, організованому в Бендерах соціал-демократом Григорієм Борисовим, який увійшов до історії Молдавії під псевдонімом Старий.
Навесні 1917 р., закінчивши екстерном училище з відзнакою, Яків поїхав до Петрограда і вступив до університету на юридичний факультет. У студентські роки остаточно сформувалися політичні погляди юнака. Яків Антипов повернувся до Бендер 1918-го і відразу залучився до боротьби за перемогу Радянської влади в Молдавії.
Полум’яний революціонер, учасник Бендерського повстання, керівник Бессарабського підпілля, секретар ЦК Компартії Румунії Я. Антипов (П. Д. Ткаченко) був убитий співробітниками румунської сиґураци нібито під час спроби втекти 5 вересня 1926 р. Було йому всього 25! Коротке, але таке яскраве життя Я. Я. Антипова залишило слід і у створенні Слободзейського району.
Я. Я. Антипов разом із М. В. Фрунзе, Г. I. Котовським та їхніми соратниками 4 лютого 1924 р. направили на адресу Центрального Комітету РКП(б) доповідну записку з пропозицією утворити на схід від Дністра Молдавську Радянську Республіку. Проект записки був складений особисто самим Яковом.
«Поширення радянської влади на території Бессарабії, – йшлося в документі, – має тим більше значення, що цей край упирається на півночі та на сході в Буковину та Галичину, русинське населення яких цілком на боці УРСР та СРСР». 12 жовтня Молдавську автономію у складі Української РСР було засновано. У її складі серед інших – Слободзейський район.
Слід зазначити, що ще один ініціатор першої придністровської державності має відношення до Слободзейського району. Перший секретар ЦК Компартії Молдавії I. I. Бодюл у своїх спогадах писав, що батьки М. В. Фрунзе деякий час проживали в Тернівці.
…Під урочисті звуки оркестру червоне полотно зняли з меморіальної дошки. На мармурі напис:
«Тут народився 7 квітня 1901 року Павло Ткаченко (Я. Я. Антипов)». Уже понад півстоліття зберігає пам’ять про революціонера і засновника Слободзейського району ця меморіальна плита.
Олег ГАВРИЛОВ.
Фото з музейних фондів.