Наближається День народження республіки. Пам’ять мимоволі повертає нас до подій тих років, коли на політичній авансцені Придністров’я з’явилася авторитетна громадська організація – Об’єднана Рада трудових колективів, 35-річний ювілей якої ми нещодавно відзначили. Ми говоримо ОРТК, маємо на увазі – республіка, говоримо республіка, маємо на увазі – ОРТК. Отже, між цими поняттями можна сміливо ставити знак рівності.
Цю масову громадську організацію, яка наприкінці 80-х років очолила опір придністровців шаленому націоналізму, що пускав перші паростки на правому березі Дністра, історики називають «колискою придністровської державності». Це справді так, оскільки з «шинелі ОРТК» виросли практично всі керівники молодої республіки першого призову. Саме ОРТК, вихідці з неї закладали в ті складні та бурхливі, воістину революційні часи фундамент Придністровської Молдавської Республіки. Підвалини ці виявилися міцними, оскільки жодні шторми та вихори, що кружляють навколо нашої республіки, не завадили, вона вистояла, продовжує розвиватися, домагаючись міжнародного визнання, як заповідали нинішньому поколінню політиків та державних діячів державники першої хвилі.
За високими, іноді патетичними, словами про державне будівництво стояли люди, неординарні особи. Люди сміливі, мужні, самовіддані, справжні борці з несправедливістю, за права та свободи земляків. Саме такі були в ОРТК – плеяда борців і творців.
Багатьох із членів цієї авторитетної громадської організації вже немає поряд з нами. Однак те, що вони зробили для нинішнього та прийдешніх поколінь придністровців, для своєї батьківщини забуттю не підлягає, тому що пам’ять – категорія вічна.
Творчий колектив підготував низку нарисів про тих, хто був поміж ініціаторів заснування ПМР. Це наша данина пам’яті та поваги цим прекрасним людям, істинним патріотам землі придністровської. У сьогоднішньому випуску перша публікація.
Кажуть, ті, що покинули цей світ, живуть, поки їх пам’ятають. Ці слова повною мірою стосуються Олександра Юхимовича Сайдакова, людини, яка багато зробила для створення, становлення та розвитку придністровської державності. Він із тієї першої хвилі державних діячів Придністров’я, революціонерів-романтиків, які всім нутром відкидали войовничий націоналізм. Сайдаков – з когорти ОРТК.
Самобутня людина, що пройшла шлях від слюсаря до міністра місцевого господарства і транспорту, успішно проявила себе і в бізнесі, від самого початку боротьби придністровців з націоналізмом поринула в гущавину суспільно-політичних подій, що відбувалися. Олександр Юхимович з перших днів політичного страйку серпня 1989 р. був у лавах «шукачів правди».
Товариші по боротьбі обрали його членом президії ОРТК. Він також був депутатом Верховної Ради першого скликання, депутатом Тираспольської міськради двох скликань. До речі, обирали його завжди мешканці столичного мікрорайону «Кіровський».
Усім відомо, що означало в той тривожний час бути депутатом – не кожен тоді ризикував бути обранцем народу. Щодня на карту ставилося найдорожче, що має людина – життя. Коли спецслужби Молдови заарештували в Києві голову Тираспольської міськради, майбутнього Президента ПМР Iгоря Смирнова, саме на Олександра Юхимовича було покладене тимчасове виконання обов’язків керівника Тирасполя. У найтрагічніші моменти історії республіки, під час збройного конфлікту 1992 р. Сайдаков був представником Президента у Григоріопольському районі. Крім того, Президія Верховної Ради ПМР неодноразово призначала Олександра Юхимовича членом комісії з урегулювання відносин із Молдовою, він вів переговори з президентом Білорусії Олександром Лукашенком, депутатами Держдуми. Велика роль належить Олександру Юхимовичу також у створенні Придністровського державного університету.
Соратники, всі, хто добре знав цю людину, насамперед зазначали, що він, які б високі державні пости не обіймав, завжди залишався уважним, з усіма був простим і доступним у спілкуванні, йому були чужі чванство, пиха та зарозумілість.
Мешканці мікрорайону «Кіровський» досі згадують Олександра Сайдакова, свого воістину народного обранця, добрим словом. І запам’ятався він їм не промовами, не численними обіцянками, а конкретними й корисними справами. Наприклад, як депутат, представляючи інтереси жителів цього виборчого округу, він ініціював масштабне дорожнє будівництво. Саме будівництво, оскільки асфальтованих доріг у цьому мікрорайоні Тирасполя на початок 90-х було раз-два й усе. В асфальт «одяглися» вулиці Будівельників, Петровського, Калініна. На задоволення виборців, цю роботу продовжили його послідовники на депутатській ниві.
Відрадно, що це не єдиний напрямок соціальної інфраструктури мікрорайону, поштовх до розвитку якого надав саме Олександр Юхимович. Він вважав, що на «Кіровському» проживають такі ж тираспольчани, як і в центрі, не кращі й не гірші, які так само працюють на благо рідного міста, так само сплачують податки до бюджету. Вони, на тверде його переконання, мали право жити в комфортних умовах, і як депутат, зобов’язувався в першу чергу створювати тим, хто довірив йому представляти їхні інтереси, сприятливе довкілля – це головне завдання всіх органів влади за всіх часів.
Олександр Сайдаков надавав допомогу мешканцям округу і в індивідуальному порядку, використовуючи всі наявні для цього можливості. Не можна забувати, що час його депутатства припав на нелегкі 90-ті, коли придністровська державність тільки ставала на ноги, «все було вперше і знову», а економіка зазнавала докорінних змін.
Спогади про людей, що закладали фундамент придністровської державності, а нині вже пішли в інший світ, покликані стати тригером, поштовхом до активізації патріотичного виховання молодого покоління придністровців. Ми не повинні, не маємо морального права перетворитися на «Іванів, які не пам’ятають свого родового коріння», ми повинні знати й пам’ятати тих, хто в найважчі роки став на захист нашої молодої тоді республіки. Серед них був і Олександр Юхимович Сайдаков, який залишив слід і в історії ПМР, і в розвитку її головного міста, зокрема мікрорайону «Кіровський», жителі якого досі пам’ятають його добрі справи. Як кажуть у таких випадках, «це потрібно не мертвим, це потрібно живим».
Особливо ж актуально тепер, адже нинішнього року придністровці щойно відзначили 35-річний ювілей Об’єднаної Ради трудових колективів, організації, яку ще називають колискою придністровської державності.
За самовіддану діяльність у створенні, захисті та розбудові республіки Олександр Сайдаков був удостоєний високих державних нагород – медалі «За трудову доблесть», ордена «За особисту мужність» та ордена Республіки (посмертно). Проте головною нагородою, безумовно, є пам’ять нащадків про цю неординарну людину, її справи на благо земляків.
P.S. Так сталося, що кілька місяців поспіль ми з Олександром Юхимовичем були сусідами. Звичайно, у серпні 1989 року, тільки почавши працювати в «Днестровской правде», у найгарячіший час підготовки трудових колективів Тирасполя до політичного страйку, я знав хто це. Але наше спілкування по-сусідськи обмежувалося фразами «Доброго дня, як справи? Добре». І ніхто з нас у той час не міг знати, як повернеться життя, і що згодом ця відкрита і привітна людина назавжди впише своє ім’я в скрижалі новітньої історії Придністров’я… Тоді вона тільки починалося…
Сергій МЕЛЬНИЧЕНКО.
Фото з фондів Тираспольського об’єднаного музею.