ЦЕ БУЛО НЕЩОДАВНО, ЦЕ БУЛО ДАВНО…
Придністровська Молдавська Республіка була проголошена 34 роки тому,
2 вересня 1990 року.
Цього дня в Тираспольському драмтеатрі під час другого з’їзду придністровських депутатів усіх рівнів формально закріпили волевиявлення народу Придністров’я – відтворили придністровську державність. Цій важливій події передували страйки, сходи громадян, мітинги, де люди відкрито висловлювали незгоду з дискримінаційними законами про мови, ухваленими парламентом Молдови.
Неприйнятними для придністровців були й символи чужої країни – Румунії. Старше покоління пам’ятає роки окупації за часів Великої Вітчизняної війни й злочини, що чинили румунсько-фашистські загарбники на цій землі. Жителі лівого берега Дністра та Бендер не сприйняли ініційовані молдавською владою політичні «нововведення» і протистояли їм спочатку в межах законодавства та Конституції тоді ще МРСР. Одними з перших висловили незгоду депутати сільської Ради с. Ближній Хутір, які рішенням сесії призупинили на території села дію закону про нову держсимволіку. У цьому ж фарватері за ними пішли депутати Тирасполя та Бендер.
Найскладнішою на той час була соціально-політична обстановка в Дубоссарському районі. Тут склалося фактичне двовладдя. Над будівлею міської Ради народних депутатів майорів червоно-зелений прапор, над приміщенням районної – триколор. При цьому відстань між ними становила не більше 15 метрів. У Дубоссарському районі зростав опір громадян офіційним порядкам, що нав’язувалися Кишиневом. Людей, які відстоювали право говорити рідною мовою, жити за заповітами предків, ставало дедалі більше. Активну підтримку міським жителям, які стали на шлях неприйняття молдавських мовних законів та відповідних символів, надавали селяни з Койково, Дойбани-1 та Дойбани-2.
Серед них був і мешканець с. Дойбани-2, ветеран педагогічної праці Петро Резніченко. Понад 40 років земляки надавали йому довіру, обираючи депутатом і головою Дойбанської сільської Ради. У 90-ті йому випала особлива честь – бути серед творців ПМР.
Спогадами про той тривожний час він поділився з кореспондентом газети:
«Люди нас підтримували. Перед першим з’їздом депутатів усіх рівнів Придністров’я, який був скликаний 2 червня 1990 р. у Парканах, ми провели кілька сходів громадян, на яких ніхто не виступив проти створення ПМР. Нова політика Молдови з нав’язуванням румунської мови була для нас неприйнятною і чужою. Відразу ж почався і економічний тиск на придністровців, які не підкорялися волі Кишинева».
Уже на першому з’їзді в Парканах вдалося ухвалити низку важливих рішень, які послужили основою для створення у Придністров’ї своєї держави. Велика підготовча робота розгорталася і велася в умовах тиску та погроз із боку офіційної влади Молдови.
«До нас часто заїжджали різноманітні посланці з Кишинева, щоб переконати прийняти те, що задумали тамтешні керівники. І новий прапор – красивий, і не Молдавія, а Молдова. Особливо складною була ситуація в селах. Однак селяни підтримували починання наших депутатів. У Дойбанській сільраді було тоді 23 депутати. Якось нам привезли два молдовські прапори-триколори, щоб ми їх вивісили над адміністративними будинками. Ми провели нараду з депутатами, порадилися з людьми – усі одностайно висловилися проти нового символу. У 1990 р. ми ще були під районною Радою, яку очолював Міцкул. Це було досить складно. Районна влада всіляко намагалася принизити наше значення. Коли проходили сходи громадян, до нас приїжджали з Цибулівки, Гармацького, Дубово, Гоян. Їхні представники гарними обіцянками намагалися переманити нас на свій бік, щоб ми залишилися у райраді. З боку націоналістичної райради був відчутний сильний тиск, погрози з їхнього боку. На нас складали протоколи за те, що ми не підкоряємося молдавській конституції, що не вивісили прапори. Але ми залишалися непохитними у своїх намірах. Тоді нам урізали постачання деяких груп товарів (бо були картки). Зіткнувшись із проявами свавілля, наші сільські депутати ініціювали проведення сесії міськради, на якій перейшли під її юрисдикцію. Головне, що нас підтримували люди», – зазначив Петро Резніченко.
Сьогодні, незважаючи на поважний вік – 91 рік, він також переживає за майбутнє республіки, мріє про її визнання.
У другому історичному з’їзді у складі Дубоссарської делегації брав участь і народний обранець із села Койково Григорій Габабян. Йому ця подія запам’яталася на все життя. Сьогодні, попри свій поважний вік (91 рік!), він також небайдужий до майбутнього республіки, мріє про її визнання.
«У статусі депутата я брав участь у сходах громадян, у сесіях. Відстоював нашу непохитну позицію у протистоянні з представниками народного фронту Молдови, які теж приходили на наші зустрічі з виборцями та всіляко пропагували націоналістичні погляди… Ніколи не забуду атмосферу, яка панувала в залі драмтеатру в Тирасполі 2 вересня. Ми ухвалили тоді доленосні рішення та проголосили заснування ПМРСР», – розповів Григорій Габабян.
Медична сестра, мешканка села Дойбани-1, молдаванка за національністю Тетяна Мельник більшу частину життя присвятила не лише своєму професійному покликанню – лікувати людей, а й допомагає їм у вирішенні нагальних питань.
Декілька скликань Тетяна Василівна була депутатом, очолювала Дойбанську сільраду, брала участь у створенні та становленні молодої республіки, була учасником трьох з’їздів депутатів усіх рівнів Придністров’я.
Згадуючи сьогодні події тридцятирічної давнини, Тетяна Мельник розмірковує:
«Дивно, чому люди зважилися на це? Тоді, у 90-ті, ті, хто проживав на правому березі Дністра, вболівали за молдавську мову, «Лимба ноастрэ», а де вона тепер? Вони ж самі відмовилися від неї, вони вчать не молдавську, а румунську.
Народ Придністров’я виявився мудрішим. Ми правильно вчинили, коли 2 вересня 1990 р. ухвалили рішення про створення ПМР. Нам це було необхідно, щоб зберегти те, що нам заповідали старші покоління».
Напередодні Дня Республіки Тетяна Василівна привітала придністровців зі святом та побажала землякам доброго здоров’я, добробуту і миру.
«Ми маємо зберегти те, що маємо. Нехай ніхто не сумнівається, що ми тоді помилилися. Ми все правильно зробили!», – підсумувала учасниця другого з’їзду депутатів усіх рівнів Придністров’я.
Надія ДОБРЯНСЬКА.