У чому суть головного державного свята
Другий з’їзд депутатів усіх рівнів Придністров’я, що відбувся в Тирасполі 2 вересня 1990 р., проголосив утворення Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Проте день, що став історичним, не був початком важкої дороги до самостійності, до власної державності та незалежності, він був її продовженням: 34 роки йдемо ми цим нелегким шляхом.
Тоді, наприкінці 80-х – початку 90-х, придністровці були сповнені рішучості відстояти свою гідність, право жити на землі предків за їхніми завітами, говорити рідною мовою, чинити так, як підказує совість і здоровий глузд. І не сказати, що ми вимагали чогось особливого, надприродного. Спершу ми пропонували всесоюзній та кишинівській владі заснувати в регіоні «вільну економічну зону». Для цього в нас були і передумови, і бажання. Тим більше, що чинне на той час законодавство дозволяло жителям Придністров’я це зробити. Однак голос народу не був почутий, нас не зрозуміли.
Ми пропонували культурну автономію, але й цього нам не дали. Нас намагалися змусити жити
за не нами встановлюваними правилами, залякували покаранням за непокору. Та у нащадків
волелюбних людей, що споконвіку селяться на цих прикордонних землях, не зламати волі до опору, не витравити дух незалежності.
Під час «вселенської смути» саме Придністров’я стало форпостом опору войовничій румунізації, націоналістичному мракобіссю, воно стало острівцем вільного духу, де на основі інтернаціоналізму намагалися зберегти унікальний молдавський етнос, писемність і культуру молдаван.
Тоді придністровці ще жили в «єдиній радянській родині», в якій найближчі родичі, сестри-республіки, підштовхувані «доброзичливцями» ззовні, раптом захотіли відокремитися, розійтися по національних квартирах. Ми ж до кінця чіплялися за нашу єдність. Яскраве тому підтвердження – майже 100 % тих, хто проголосував у Придністров’ї за збереження Радянського Союзу на всесоюзному референдумі в березні 1991 року.
Та мабуть не судилося – велика країна розпалася. Ми ж були покинутими колись великою імпе-
рією напризволяще. Але навіть у такій неймовірно складній ситуації, треба віддати належне землякам, – ми не занепали духом, не стали нити й стогнати. Навпаки згуртувалися, стали пліч-о-пліч, щоб боротися за свободу, за створену державність. Усіх нас об’єднало прагнення до незалежності та захисту людської гідності, ми не хотіли, щоб у рідному домі хтось встановлював чужий порядок. Саме ця наша монолітна єдність перед зовнішньою загрозою та викликами часу і є головною запорукою нашої стійкості.
Кажуть, «історія не терпить умовного способу». Але хто знає, поступися ми тоді, за часів тектонічних розломів, натиску націоналістів, погодься на їхні пряники, чи не повторили б ми незавидну долю російськомовних, які проживають у Прибалтиці, де людей розділили на громадян першого сорту та негромадян, з усіма наслідками, що з цього випливають. Ні, ми не перетворилися на безсловесних покірних рабів, ми не пішли мовчки на заклання. Ми чинили опір, чинили опір всією душею, усім серцем, усіма помислами. Скоритися нас не змусила навіть війна 92-го. Сотні придністровців поклали на цей жертовний вівтар своє життя. А ми й досі непокірні. Саме це змусило багатьох учених, політиків, експертів заговорити про «феномен Придністров’я», про «придністровський характер».
У ці святкові дні не можна не відзначити визначну роль, яку відіграли у створенні республіки трудові колективи. Саме економіка становить основу нашої державності, є потенціалом для самостійного розвитку Придністров’я. Якщо кинути погляд у минуле, можна зробити висновок, що за ці 34 роки наш економічний шлях не був усипаний трояндами, швидше навпаки – шипами. Початок 90-х ознаменувався розривом ділових зв’язків, падінням обсягів виробництва, втратою ринків збуту, а головне, галопуючою інфляцією. І таких випробувань на економічну міцність, «завдяки» нашим сусідам, за понад три десятиліття існування ПМР було безліч.
Є вони й досі.
Окрім спільності стратегічної мети та єдності народу чи не головним досягненням Придністров’я по праву можна вважати міжнаціональну злагоду. ПМР – багатонаціональна країна. У нас на рівних живуть молдавани, українці, росіяни, гагаузи, євреї, болгари, білоруси, німці, поляки. Нашу національну різноманітність та міжнаціональну згоду необхідно берегти, як зіницю ока. Є впевненість, що придністровці стійкі до бацили новомодних течій заперечення всього і вся: власної історії та наказів предків, ми не перевертаємо все з ніг на голову, не зраджуємо духовних заповітів та історичної пам’яті.
Власну державу ми створили на основі норм і принципів, що діють у міжнародному праві. Головний із них – право націй на самовизначення. Будівництво придністровської державності розпочалося найдемократичнішим способом – шляхом поради з народом, проведення референдумів. З того часу так і повелося: всі найважливіші для республіки питання виносяться на референдуми, як найвищий вияв волі народу. З повним правом Придністровську Молдавську Республіку можна вважати легітимною, тому що всі органи влади – від сільських до Верховної Ради та Президента – також обрані демократичним шляхом, на виборах.
Придністровці змусили поважати себе, вважаючи рівноправним партнером і в переговорах, і в співробітництві в різних галузях. Нас не можна ігнорувати, бо не можна ігнорувати Народ. І нехай міжнародні чиновники, наче мантру, повторюють тезу про непорушність принципу територіальної цілісності, численні приклади перекроювання політичної карти світу переконують нас у тому, що, рано чи пізно, ми будемо визнані, і республіка стане повноправним членом міжнародної спільноти.
Звичайно, в початковий період нашої самостійності, в час, сповнений «революційної романтики», розв’язання багатьох проблем бачилося простим і досяжним. Здавалося, що ось-ось, ще зовсім небагато зусиль, і нас помітять, нас визнають.
Яких тільки труднощів нам не довелося долати за 34 роки: дискримінаційний закон про мови, насаджувана Молдовою ідеологія національної переваги, страйки, створення власної державності, формування з чистого аркуша органів державної влади, збройна агресія, економічні труднощі, гіперінфляція, різні блокади, зледеніння та інші випробування, що випали на нашу долю за цей короткий історичний проміжок. Так, для глобальної історії 34 роки – це лише мить, а для нас же довгий і важкий шлях до визнання, яке, всі в це вірять, рано чи пізно, але буде, обов’язково настане. Його не може не бути!
Кожен період нашої історії диктував особливі умови виживання. У біографії ПМР не було жодного спокійного року. І більшість труднощів, особливо останнім часом, пов’язані з зовнішніми чинниками. Від цього ми стаємо тільки міцнішими, щоразу переконуючись у правильності обраного шляху. Тільки збереження власної державності допоможе нам вижити, вистояти та розвиватися. Ми не повинні поступитися принципами, які наприкінці 80-х сповідували першопрохідники, ті, хто створював, захищав та зміцнював молоду республіку.
Те, що створив Його Величність Народ, не можна зруйнувати. Тому всі потуги наших опонентів, що прагнуть нашкодити нам, розбиватимуться об нашу рішучість відстояти завоювання республіки, пам’ять тих, хто віддав за неї найдорожче, що має людина, – життя.
Придністровці щиро вірять у краще майбутнє, в те, що разом ми подолаємо всі труднощі, які випадають на нашу долю, і тому… будують і ремонтують. Дитячі садки, школи та лікарні.
Підтримують же нас віра та надія на краще. Стратегічний курс придністровців – розбудовувати, захищати та розвивати власну державу. І які вітри не віяли б в окрузі, це наше прагнення залишається незмінним. Чим більший тиск ззовні, тим міцніше воно.
Важка це робота – «будувати державу». Ось уже протягом 34 років її щодня виконують усі придністровці. Головний потенціал республіки – його волелюбний та працьовитий народ. Сплав мудрості старшого покоління та енергія молодих допоможуть нам вирішити всі проблеми, якими б складними вони не здавалися і якими б важкими не були.
Всупереч усьому і незважаючи ні на що, ми живемо, намагаємося зробити все від нас залежне, щоб дітям нашим та онукам не було соромно за свою країну, щоб вони не називали її «цією», а своєю, щоб вважали Батьківщиною, щоб хотіли нею пишатися і прославляти. На тому стояли, стоять і стоятимуть придністровці!
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото Марини СОВИ.