Сьогодні пам’ять про видатного державного, політичного і громадського діяча, що вийшов з робітничого класу, мужньої і доброї людини зберігають його соратники, рідні та близькі, весь придністровський народ.
Він – ровесник Великої Перемоги. Тираспольчанин, який за своє життя встиг п’ятдесят разів відсвяткувати річницю закінчення Великої Вітчизняної війни і тільки 49 власних днів народження.
Андрій Пантелійович Манойлов зовсім мало не дожив до «золотого» ювілею, але за піввікове життя, що завчасно обірвалося, зумів золотими літерами вписати своє ім’я в літопис створення придністровської державності. Заснована волею народу та за його активної участі республіка цього року відзначає вже 34-й день народження. На жаль, палкий патріот застав лише першу придністровську п’ятирічку. І от уже 29 років республіка зберігає пам’ять про цю неординарну людину, патріота рідної землі, пасіонарія.
Андрій Манойлов – людина-легенда. Він був, як то кажуть, з народу: корінний тираспольчанин, який виріс у суворих умовах повоєнних років, син залізничника, роботяга в кращому значенні цього слова. Автослюсар за фахом, Андрій водив самоскид, очолював одну з бригад відомого на весь колишній Союз «Тираспольтрансу», був справжнім новатором виробництва, який прагне створити максимально комфортні умови для тих, хто працював під його керівництвом.
Кожен камінь мосту, що поєднує Тирасполь і Бендери, зберігає пам’ять про енергійного бригадира транспортників, які вдень і вночі доставляли вантажі для якнайшвидшого введення в експлуатацію стратегічно значущого об’єкта. І це тільки одне з дітищ трудівника, активіста, громадського і державного діяча Андрія Манойлова.
На початку 90-х він висунувся в лідери опору, народного руху, що набирав сили та політичної ваги. За його безпосередньої участі було організовано проведений 2 червня 1990 р. у Парканах перший у придністровській історії з’їзд депутатів усіх рівнів, а пізніше – 17 березня 1991-го, і всесоюзний референдум. Андрій Пантелійович був членом ОРТК «першого призову» та депутатом Верховної Ради I скликання, входив до складу різних комісій та делегацій, обстоюючи інтереси придністровців як у республіці, так і поза її межами.
Невгамовний активіст «приклав руку» до створення різних органів та інституцій нової державної влади. Його зусиллями в Придністров’ї було сформовано власну систему держконтролю. Андрій Пантелійович, очолюючи Комітет державного контролю (пізніше Рахункова палата – Ред.), стояв на захисті інтересів держави, республіканського бюджету, а отже кожного придністровця, дбав про потреби підлеглих співробітників. До цього дня наступник цього відомства – Рахункова палата – розміщується в будівлі, зведеній з ініціативи та за безпосередньої участі Андрія Манойлова. Кажуть, коли оздоблювальні роботи наближалися до завершення, він якось обмовився, що ця будівля стане йому пам’ятником. На жаль, досить скоро ці слова виявилися пророчими.
У найскладніший для держави, що зароджувалася, період, коли її керівник Iгор Смирнов опинився в молдавських катівнях, керівництво республікою було тимчасово передано в надійні руки Андрія Манойлова: він виконував обов’язки Голови ПМРСР. На цей вибір вплинули властиві йому риси характеру – організаторський талант, надійність, здатність миттєво реагувати на мінливі обставини та приймати обґрунтовані рішення. Навіть у найважчих обставинах він залишався врівноваженим, розважливим, вдумливим і витриманим. Він чітко бачив мету і твердим кроком, впевнено рухався до неї.
Коли агресивні дії Молдови дедалі ставали все більш зухвалими та підступними, Андрій Манойлов наполіг на створенні органу, який став би щитом і мечем молодої республіки. Ось уже багато років невіддільний, відомий атрибут будівлі МДБ – пам’ятна плита з портретом засновника цієї найважливішої держструктури. Керівництво МДБ ініціювало перейменування вулиці, де розташована будівля міністерства (це, до речі, єдиний у придністровській історії випадок). Колись Привозна, а потім вулиця Комуністична з 2002 р. офіційно носить ім’я Андрія Манойлова. Пізніше, у 2010-му, через 15 років після смерті, його ім’ям було названо Дубоссарську прикордонну комендатуру.
Наприкінці 1991 р., коли «в повітрі запахло грозою», Манойлов був призначений Повноважним представником Президента на Дубоссарському напрямку. Координуючи дії розрізнених загонів, збираючи розвіддані, він днював і ночував на бойових позиціях, носився від застави до греблі, від мосту до кінотеатру і назад, вселяючи захисникам впевненість у правоті справи, яку вони захищали. Його ніколи не залишали бадьорість духу та позитивний настрій. Ополченці, гвардійці та козаки звали його не інакше, як «наш пан полковник». Він однаково впевнено тримав у руках гітару й автомат, однаково добре знався на топографії, розвідці, політиці, а головне, в людях, беззавітно довіряв їм.
…Його не брала ворожа куля, не лякали погрози ворогів республіки, не підкосили інсульт та інфаркт, не зламала трагічна смерть сина… Життя простої й водночас великої людини обірвав фатальний випадок. Професійний водій із величезним стажем загинув внаслідок автомобільної аварії. Іронія долі… Андрій Манойлов не дожив до свого п’ятдесятиріччя рівно місяць.
Віктор ЗАРЕЙЧУК.
Фото з архіву редакції.