Iсторію ОРТК – провідного громадського об’єднання Придністров’я – започаткували й нині творять люди. Тим, хто був на самому початку важкого шляху його становлення, тим, кого в історичних хроніках називають першопрохідцями, піонерами придністровської державності, доводилося складніше, ніж тим, хто прийшов їм на зміну.
Незаперечним історичним фактом є те, що волю народу, його прагнення до створення власної держави на початковому етапі реалізовували депутати всіх рівнів. Вони, у більшості своїй, не звикли ховатися за чужими спинами, тож і вчинити по-іншому просто не могли. Саме депутати, висловлюючи думку виборців, очолили їхній опір націоналізму, що зароджувався в Молдові. Це були справжні народні обранці. Поміж них і представник мирної та благородної професії лікаря Віктор Михайлович Арестов. Він один із тих, хто пам’ятає, «як усе починалося».
Три десятки років пропрацював він головним лікарем стоматологічної поліклініки в Тирасполі. Був депутатом Тираспольської міськради кількох скликань, народним депутатом МРСР. Не могла така небайдужа до чужої біди людина, як Арестов, залишатися осторонь, коли в Молдові підняв голову агресивний націоналізм, коли вирішувалася доля кожного конкретного придністровця. Наділений народною довірою, він повинен був виправдовувати її не тільки словами, а й діями.
Залишивши стоматологічну службу міста на вихованих ним же наступників, він цілком і повністю віддавав усі сили та накопичений життєвий досвід, життєву мудрість боротьбі придністровського народу з шаленим націоналізмом, який сповідувала правляча верхівка Молдови. На початковому етапі в цьому йому допоміг більш ніж двадцятирічний досвід роботи пропагандистом. Красномовність, уміння переконувати, впевненість Арестова у своїй правоті, його незаперечний авторитет серед земляків допомогли об’єднати людей, спрямувати їх на опір, організовувати сходи та референдуми в різних населених пунктах Придністров’я, зокрема сільських.
На одному з мітингів молдовських націоналістів на Площі великих національних зборів у Кишиневі довелося побувати й Арестову. Віктор Михайлович хотів особисто переконатися в тому, про що тільки чув від інших. Його найстрашніші припущення підтвердилися – з цими людьми спільної мови не знайти та спільний дім не побудувати. Що не виступ, то про «геноцид молдавського народу», про те, що у всіх бідах молдаван винні російські прибульці.
У 1990 р. аналогічні націоналістичні збори відбулися у Варниці. Звідти народофронтівці спробували пройти організованою колоною в Бендери й підняти над будівлею міськвиконкому ненависний придністровцям триколор, який асоціювався у них з часом румунської окупації 1941–1944 рр. Однак робітники Бендер і Тирасполя не дозволили їм цього зробити.
Віктор Михайлович Арестов був депутатом Верховної Ради Молдавської РСР.
Парламентаріїв від Придністров’я, які приїхали на сесію в Кишинів 22 травня, біля будівлі законодавчого органу атакувала велика група войовничих молодиків з народного фронту. У присутності та на очах бездіяльної тоді ще міліції політичні та ідеологічні хулігани буквально знущалися з депутатів Придністров’я і погрожували: «Ми вам покажемо за Бендери!».
При цьому місцеві партійні органи й навіть КДБ удавали, що нічого надприродного не відбувається. Міськкоми, райкоми, парткоми не тільки не підтримали самоорганізовані маси, навпаки, намагалися заважати страйковому комітетові, активістам ОРТК доводити до відома придністровців реальну інформацію про те, що відбувається на правому і лівому берегах Дністра. У створеному в ті роки страйковому комітеті Арестова призначили відповідальним за інформацію. Він їздив містами та селами Придністров’я, поширюючи «Бастующий Тирасполь», прокламації та листівки. Особливо важливо було довести правдиву інформацію про ситуацію, що складалася на той час, до селян, пояснити їм «чому робітники в містах страйкують». Тоді саме Об’єднана Рада трудових колективів, членом якої з перших днів заснування організації був Віктор Михайлович, поступово брала реальну владу у свої руки. Пізніше активісти саме цієї громадської організації одержать більшість депутатських мандатів у місцевих Радах, у складі Тимчасової Верховної Ради, а згодом і законодавчого органу першого скликання.
Попереду ще були: створення республіки та формування органів державної влади, перехід розташованих у Придністров’ї підприємств, організацій та установ під юрисдикцію ПМР, перші жертви в Дубоссарах, перші референдуми та з’їзди депутатів усіх рівнів. Безпосереднім учасником усіх цих подій, зокрема і створення правової бази молодої держави, був Віктор Арестов.
Справжнім живим пам’ятником для таких людей, як Віктор Михайлович Арестов, стало відзначення 35-річного ювілею ОРТК – авторитетної громадської організації.
АРЕСТОВ Віктор Михайлович
Народився 1931 року. Освіта вища. Трудову діяльність розпочав у 1950 році.
Активний учасник боротьби придністровців проти націоналістичного курсу керівництва Молдови. Обирався депутатом Тираспольської міської Ради кількох скликань. Депутат Верховної Ради Молдавської РСР (1990). Делегат кількох з’їздів депутатів усіх рівнів Придністров’я. Депутат Тимчасової Верховної Ради ПМРСР, Верховної Ради ПМР I скликання.
З січня 1996 року – голова Комітету з питань соціальної політики та екології Палати законодавців Верховної Ради.
Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1988 р.), знаком «Захиснику Придністров’я», медаллю «За трудову доблесть», орденом Республіки.
Працював радником Президента ПМР, довгий час очолював російську громаду Придністров’я. Пішов з життя у вересні 2023 року.
Сергій ХОХЛОВ.