Духовий оркестр Ближньохуторського будинку культури награвав веселі мелодії в самому центрі села, закликаючи його мешканців на храмове свято.
За традицією щороку 28 серпня біля головного культурного осередку цього населеного пункту збираються хуторяни, щоб пригадати минулі дні, погомоніти з давніми приятелями, довідатися про останні новини, купити за досить помірними цінами овочі та фрукти, вирощені на місцевих сільгоспугіддях.
Саме з такою свіжою продукцією розташувалися зразу за сільською церковкою вантажні машини, біля яких скупчилися кілька десятків чоловіків та жінок – вони робили заготівлю на зиму. Ціни вражали. Подумайте самі, де ви ще побачите цибулю вартістю від 2.0 до 4.5 рублів, баклажани по 8, помідори від 6 до 8 рублів, персики по 6–8, перець червоний солодкий по 15 рублів за кілограм. Тому їх і скуповували десятками кілограмів та везли додому торбами.
Великий попит мали молочні продукти Парканського підприємства «Благода», пересувний магазинчик якого пропонував молоко, сметану, ряжанку, а також ковбаси та різні м’ясні продукти.
Загалом, людей на розігрітому вранішнім яскравим сонцем майданчику зібралося небагато, хоча від Будинку культури лунали заклики аніматора брати участь у всіляких конкурсах та забавах.
Цікаву виставку малюнків представили викладачі та учні місцевої художньої школи, а новинками літератури придністровських авторів порадували працівники бібліотеки. Культурне життя на Ближньому не стоїть на місці, розвивається.
Марія Козлова – керівник зразкового колективу образотворчого мистецтва «Акварель», представляючи яскраві, насичені сонцем і святковим настроєм роботи своїх учнів, розповіла, що цього року вже набрано 25 дітей віком від 7 до 17 років:
«У нас всі діти талановиті. Ми складаємо тематичний план, за яким і працюємо. Наше село українське, тож ми вивчали, як у давні часи та з яких матеріалів українці будували свої домівки, як прикрашали власну садибу, які рослинні символи є частиною культури народу, що це обов’язково мальви, барвінок, соняшники, калина. Також знайомили дітей із традиціями та обрядами своїх предків. На завершення ми запропонували їм взяти участь у проекті з розвитку творчої уяви і назвали його «Моє село». Виставку цих робіт ви бачите самі. А ще я навчаю дітей театральному мистецтву. У нас діє і танцювальний колектив, і гурток «Живе слово», де дітей вчать правильно говорити, виразно декламувати вірші».
Програма святкування передбачала основні заходи ближче до вечора. Це й мультфільми для дітей, і концерт у Будинку культури, і вшанування подружніх пар, і традиційна дискотека для молоді.
А поки, як кажуть, суд та діло, під деревами продавці накручували на палички солодку вату, пропонували смачну свіжу випічку, солодкі напої, пасічники закликали скуштувати свіжого меду. Тут же «притулилися» представники ДУ «Приднестровская газета», які закликали до передплати республіканських газет.
«Гомін», до речі, придбали п’ятеро хуторянок. А оркестр спеціально для наших читачів зіграв відому всім пісню «Гуцулка Ксеня».
Мені пощастило познайомитися з дуже привітними місцевими жінками. Наприклад, секретар сільської Ради Надія Вакула розповіла, що колись на території, де тепер розташоване село, були розкидані хутори: Тираспольський ближній – на Колкатовой Балці, а Тираспольський дальній складався з двох хуторів з назвою Гребеники та Єрьомушки. До 1772 року на цій території зорганізувалися вже сім хуторів, які належали до міста Тирасполя. Проте об’єднати їх усі та назвати селом не вдавалося, оскільки в усій окрузі не було церкви.
Тому мешканці хуторів вирішили, що вони самі мають подбати про себе, якщо хочуть бути ближчими до Бога. На зібранні постановили самостійно звести церковну споруду. По завершенні будівництва церкву освятили в день Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня, духовні отці, які спеціально для цього приїздили з тодішньої Херсонської губернії.
«Документів, що могли б цей факт підтвердити, в сільському музеї нема. Вони зберігаються в архівах м. Херсона. Історію передають з уст в уста самі мешканці села», – пояснила Надія Андріївна.
Ще в’їжджаючи до Ближнього, ми звернули увагу на чистенькі вулиці, акуратні садиби хуторян. Відчувалося, що люди стараються гідно представити своє село, їм не байдуже, як вони живуть, що їх оточує. Храмове свято сприймається місцевими жителями як день народження рідної людини. Вони люблять місце, де живуть, де працюють і не перестають вірити у світле майбутнє.
Аліса КОХАНОВА.
Фото автора.