Українському письменнику, поету, драматургу, перекладачу і просвітителю Iвану Котляревському 9 вересня виповнилося 255 років від дня народження.
Зазвичай його називають зачинателем нової української літератури, твореної живою народною мовою. У Придністров’ї талановитого українця знають і вшановують ще й за його дипломатичний талант. У Бендерській фортеці встановлене погруддя Івана Котляревського, і цього дня до його підніжжя учні гімназії № 3, названої на честь видатного діяча, поклали квіти й провели урочисту лінійку.
Придністров’я – край багатонаціональний і полікультурний, тому вшанування знаменитої постаті для нас це справа честі, однак запитання таки виникає: чому погруддя встановлене саме у фортеці? Сподіваємось, відповідь на нього дасть наша розвідка.
У межах вивчення військової історії Придністров’я, зокрема 14-ї піхотної дивізії та Бендерської фортеці, співробітники науково-дослідного відділу МВС упродовж трьох років вели пошуки в різних архівах і бібліотеках СНД, збираючи матеріали для книги «Підкорення Бендерської фортеці 1770–1806 рр.». У Російській державній бібліотеці у відділі рідкісної книги вони виявили журнал бойових дій: 1770 року Другої армії генерал-аншефа П. І. Паніна, 1791-го армії генерал-фельдмаршала Г. О. Потьомкіна та «Журнал військових дій 2-го Корпусу військ під командою генерала від кавалерії Є. Ф. Мейндорфа», датований листопадом 1806 року.
Яке ж було здивування дослідників, коли автором цього журналу виявився російський офіцер, штабс-капітан І. П. Котляревський, згодом найвідоміший літератор, засновник сучасної української мови, історик, громадський діяч та автор знаменитих творів «Енеїда» та «Наталка Полтавка».
Унікальний цей документ тим, що Котляревський – єдиний, хто описав захоплення російськими військами Бендерської фортеці 1806 року, тобто того періоду, з якого Бендери назавжди ввійшли до складу Російської імперії.
Військову службу він розпочав у 1796 році у Сіверському драгунському полку як кадет. Незабаром дістав чин аудитора (військовий юрист, секретар і прокурор військових судів), а вже в 1799-му був підвищений у поручики.
У справжньому атестаті, що зберігається в особовій справі офіцера, є відгук про службу, в якому генерал говорить про нього з похвалою, як про офіцера, який «…виправляв свою посаду і звання з відмінною дбайливістю і старанністю, виконував всякі доручення, що покладалися на нього, з тою розторопністю і точністю, яка всебічно визначає гарного офіцера, гідного уваги начальства до його здібностей».
Того ж року офіцер перейшов на службу до барона Мейндорфа, командувача Другого корпусу військ, спеціально створеного для війни з турками в чергову російсько-турецьку кампанію. Призначення відбулося перед виходом корпусу на Бендери. На той час І. П. Котляревський удостоївся звання штабс-капітана. Діяльність його впродовж кампанії 1806-1807 рр. була досить енергійною і помітною.
Особливо важлива заслуга його полягає в тому, що, оберігаючи тил російської армії після взяття Бендерської фортеці, талановито виконав дипломатичну місію, водночас ризикуючи своїм життям. Штабс-капітан Котляревський провів зі старшинами татар переговори, які вийшли настільки вдалими, що ті навіть погодилися надіслати до корпусу Мейндорфа своїх заручників. Офіцеру довелося об’їздити 4 повіти, в яких було 205 сіл і поселень.
Закінчилися переговори в Каушанах повною згодою татар служити Росії. Це була значна перемога, оскільки, рухаючись із Бендер на Ізмаїл, російська армія у себе в тилу залишала досить грізне татарське військо, яке миттєво могло зібратися кількістю від 30 до 50 тисяч вершників. Так російський офіцер зміг залучити на бік Росії буджацьких татар.
У зв’язку з похвальним виконанням покладених на нього доручень, імператор Олександр I нагородив штабс-капітана орденом Святої Анни 3-го ступеня, що давався за «…громадянські та дипломатичні заслуги перед Батьківщиною».
Зі щоденника Івана Петровича випливає, що після безкровного взяття Бендерської фортеці її зайняли російські полки. Першим комендантом Бендерського укріплення призначили генерал-майора Войнова. За свої дії під час облоги Ізмаїлу Котляревський знову заслужив найвищу подяку від імператора.
У січні 1808 року офіцер подав прохання про відставку і був «залишений капітаном з мундиром». На постійне проживання письменник повернувся в Полтаву 1810 p. і на довгий час обійняв посаду наглядача Будинку виховання дітей бідних дворян.
Під час російсько-французької війни 1812 р. генерал-губернатор Лобанов-Ростовський, знаючи Котляревського як досвідченого військового, доручив йому сформувати козацький кінний полк. Відповідальне завдання поет сумлінно виконав за 17 днів, за що був удостоєний чина майора. Проте передав новостворений полк іншому командирові, залишившись наглядати за Будинком виховання дітей.
У 1816–1821 роках Котляревський – директор Полтавського Вільного театру. Іван Петрович сприяв викупу талановитого актора Михайла Семеновича Щепкіна з кріпацтва. У 1827–1835 роках був піклувальником богоугодних закладів.
Помер і похований поет у Полтаві, 1838 року. Пам’ятник на могилі за власний кошт поставив його друг Павло Стеблін-Каменський.
Пророчими стали слова Т. Г. Шевченка з вірша «На вічну пам’ять Котляревському»: Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди; поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!».
Марфа ДМИТРЕНКО.
Фото IA «Новости Приднестровья».