Великий українець залишив по собі величезну творчу спадщину, яка стала неоціненним внеском у розвиток української літератури й культури початку ХХ століття. Вона не втрачає своєї актуальності й нині, оскільки оригінальна, новаторська, сповнена розуміння та любові до людей. Тож згадаємо його життєвий шлях і твори, які й досі хвилюють читачів.
Штрихи до портрета
Народився Михайло Коцюбинський у Вінниці в родині дрібного службовця. Про виховання хлопчика здебільшого піклувалася мати, яка передала йому свою любов до літератури та мистецтва.
«Я ріс під впливом матері, до якої завжди був ближчим, ніж до батька. Всі кажуть, що ми подібні не тільки з обличчя, але й характером та уподобаннями…» – згадував уже в дорослому віці Михайло Михайлович.
З 1875 року малий Мишко навчався в Барській початковій школі, а наступних п’ять років – у Шаргородському духовному училищі. У цей час хлопець не обмежувався вивченням лише обов’язкової програми. Він з особливим захопленням знайомився з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя та інших класиків світової літератури.
«Він завжди був старанно вмитий, причесаний, у скромному, але чистому одязі: чоботи завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому надавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: у боковій кишені його піджачка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу; не залишався він також без носової хусточки», – згадував Коцюбинського один із його викладачів у Шаргороді.
Після завершення навчання здібний юнак мріяв продовжити освіту в університеті, однак через раптову смерть батька та важку хворобу матері був змушений взяти під опіку молодших братів та сестер: Хому, Леоніда, Лідію та Ольгу. Так юнак почав рано працювати, щоб утримувати родину.
Михайло склав екстерном іспити на народного вчителя у Вінницькому реальному училищі й упродовж 10 років активно вчителював, даючи приватні уроки для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл.
У 34 роки він нарешті обійняв стабільну посаду в Чернігівській земській управі. Удень це був чиновник, а вночі та у вільний від роботи час Коцюбинський поринав у літературну творчість. Його не могли не помітити: майбутній письменник приятелював із когортою тодішньої української інтелігенції і став однією з найосвіченіших постатей свого часу. Попри те, що йому не судилося здобути університетський диплом, він знав 9 мов: українську, російську, польську, французьку, італійську, румунську, татарську, турецьку та циганську.
Творчість Коцюбинського
Пробувати свої сили в літературі юнак почав рано, брався за поезію, переклади, нариси, та досить швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стала художня проза. Ранні оповідання його не збереглися.
У 1890 році Михайло Коцюбинський їде до Львова, де знайомиться з Іваном Франком, який допомагає молодому колезі домовитися з різними виданнями про публікацію творів у місцевих журналах і газетах. Письменник надсилає туди свої вірші, оповідання, науково-популярні статті, нариси й переклади. Тут, у дитячому журналі «Дзвінок», вперше був надрукований його вірш «Наша хатка».
Тоді ж побачили світ знамениті оповідання про дітей: «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», «П’ятизлотник», повість «На віру», притчі та багато інших майстерних творів, які виразно засвідчили неабиякий талант молодого письменника.
Специфічний орієнталізм Коцюбинського
Орієнталізм взагалі – це популярна в західній культурі тенденція створення творів мистецтва з використанням екзотичних східних мотивів, сюжетів і стилів. Орієнталізм відкриває світ Сходу в романтично-привабливому образі. У М. Коцюбинського це його щире захоплення етнографічними розвідками та власними дослідженнями тюркських народів і західноукраїнських гірських груп населення. Під враженням від перебування в Криму й культури ісламу письменник у різні роки створив чотири тематичні оповідання: «Під мінаретами», «У грішний світ», «На камені» та «У путах шайтана». Його Крим насичений яскравими зоровими образами й постає як окреме, мало не фантастичне царство, цілком самодостатнє й унікальне. На основі цих оповідань у 2004 році було знято перший у світі фільм кримськотатарською мовою – «Татарський триптих».
Подорожуючи задля лікування Італією, Коцюбинський створив цикл «італійських оповідань» («Сон», «Хвала життю», «На острові»). Головною темою в них є зустріч людини з природою, передусім стихією води, побутом, предметами й знову ж таки рослинами. Оповідання «На острові» побудоване на символіці квітки агави, яка «…цвіте, щоб умерти, й умирає, щоб цвісти». Так письменник спостерігав природний плин життя.
Надзвичайно цікавими є описи циганського побуту в повісті Коцюбинського «Дорогою ціною». В ній зображена історія українського народу, її славетні й трагічні сторінки: «Ще недавно, вмившись в Умані власною кров’ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар – хлопа». Письменник згадує селянське повстання 1768 року, відоме в історії під назвою Коліївщини, а також славне місто Умань, в якому гайдамаки помстилися панам за всі народні кривди. Коцюбинський нагадує про одвічні традиції боротьби народу за волю. Герої його твору прагнуть здобути її, жертвуючи власним життям. Такі устремління розкриваються в образах Остапа, Соломії та Івана Котигорошка. Особливо привабливий образ Соломії. Вродлива, сильна й енергійна, вона залишає рідне село, переборює всі труднощі небезпечної подорожі, рятує Остапа від загибелі в плавнях і безстрашно кидається відбивати його від турків, жертвуючи власним життям. Уперше в українській прозі виникає образ мужньої жінки-втікачки, яку лише смерть може зупинити на шляху до мети:
«…Нарешті Соломія знайшла чоловіка і кинулася до циганської хатки за підмогою. За гроші, які жінка мала у вузлику, цигани згодилися прийняти втікачів до себе… В хаті жили старі циган із циганкою та молоді, було видно, що це злодії».
Варто пригадати й психологічну новелу «Intermezzo», яка змістовно пов’язана з сучасною Черкащиною. Твір автобіографічний, написаний від першої особи. Влітку 1908 р. Коцюбинський перебував у селі Кононівка й саме тому навіть нині талановитий автор дає змогу разом із ним опинитися в кононівських полях. Головна ідея новели: людина щаслива тільки в гармонії з природою і з самою собою:
«…Життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті – хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить у моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім. Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, й ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину…
Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом».
Історія гуцульських Ромео та Джульєтти
Влітку, повертаючись з-за кордону, М. Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Знайомство з людьми, їхньою мовою й побутом настільки вразили його, що він закохався в цей край і його народ, з яким він розмовляв, вивчав повір’я та легенди карпатської землі. Виникає запитання, чим же змогла Гуцульщина так зацікавити, заполонити вихідця з Поділля.
«Я у свій час з головою пірнув у Гуцульщину, яка мене захопила. Який оригінальний край, який незвичайний, казковий народ! Але книжка книжкою, треба мати живі враження, щоб щось зробити», – такою є відповідь самого письменника.
Він втілив багату культуру і своєрідність психіки гуцулів у художні образи, зв’язав їх сюжетною лінією і представив у вигляді твору «Тіні забутих предків». Писав його майже кожного дня, щоб чогось не забути, не втратити відчуття, які він увібрав разом із прохолодним гірським повітрям і грою гуцульської ватри. Коцюбинському вдалося написати твір правдивий, глибокий, пройнятий поезією та суворістю карпатського краю. Своїм твором він зробив Гуцульщину відомою на весь світ.
Сюжетний ланцюжок повісті
Дитинство Івана, його зростання серед природи > Знайомство Івана з Марічкою, їх дружба та кохання > Іван іде в найми > Робота на полонині, вівчарське життя > Смерть Марічки на річці Черемоші, страждання Івана > Пошуки Марічки > Одруження Івана з Палагною > Знайомство Палагни з Юрою-мольфаром та їхні дії проти Іванця > Сутичка Юри з Іваном >
Нявка Марічка завела Івана до лісу > Чугайстр > Сумна трембіта повідомила про смерть Івана.
Марічка належить до роду, який ворогує з родиною Івана, однак вони таємно по-справжньому закохуються одне в одного. Поки Іван вирушає на заробітки, Марічка трагічно гине під час повені. Повернувшись, Іван так і не може змиритися з утратою: навіть одружившись з іншою жінкою, він блукає лісами, де йому ввижається його юнацька любов. Врешті він іде за її покликом і гине в бурхливій гірській річці.
Тема твору: зображення життя гуцулів на межі XIX-XX ст. у Карпатах, у гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями.
Iдея твору: оспівування високого й красивого почуття – кохання.
Екранізація твору
Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», екранізував кінорежисер С. Параджанов. Геніальний режисер і не менш геніальний оператор Юрій Іллєнко зуміли зазирнути в потаємні глибини, туди, де народжуються міфи. Прем’єра відбулася в Києві 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна».
Кіноверсія повісті здобула світове визнання. В аргентинському містечку Мар-дель Плата на престижному міжнародному кінофестивалі головний приз вибороли «Тіні забутих предків», зняті за повістю М. Коцюбинського. Фільм дістав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні світу й увійшов до Книги рекордів Гіннеса.
Загалом, трагедія, описана в повісті, могла б статися в різні часи. Вона вічна, як вічний сюжет, в якому закохані поєдналися всупереч волі родин, які ворогують. Та смерть роз’єднала їх, а потім знову поєднала. Із сюжетом якого твору перегукується повість «Тіні забутих предків»?
Літературний бліц-диктант
– Повість «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський написав під враженням від перебування в …
(Карпатах, у с. Криворівня).
– Які скандальні сім´ї представлені в повісті? (Палійчуки та Гутенюки).
– Перше знайомство Івана і Марічки сталося під час … (бійки).
– Марічка пригостила Івана під час бійки ворогуючих родів … (цукерками).
– Марічка любила співати … (коломийки).
– Зраджує близьку людину … (Палагна).
– Потопає в Черемоші … (Марічка).
– Улюбленим музичним інструментом Івана була …(флояра).
– Екранізував повість «Тіні забутих предків» … (С. Параджанов).
Значення творчості Коцюбинського
Михайло Михайлович увійшов в історію української літератури як неперевершений майстер психологічної прози. Його твори поєднали глибокий гуманістичний зміст і довершену мистецьку форму, класичну ясність і модерністську вишуканість.
Коцюбинський розширив тематичні обрії рідного письменства, звернувшись до зображення найрізноманітніших верств – селянства, інтелігенції, татар, молдаван. Його творчість сповнена співчуття до людини, віри в добро і красу. Водночас митець порушував гострі соціальні й національні проблеми, утверджував право українців на самобутність.
Художні відкриття Коцюбинського мали величезний вплив на подальший розвиток української літератури. Твори його перекладені багатьма мовами світу і продовжують жити у свідомості нових поколінь. Його іменем названі вулиці, бібліотеки, школи в Україні. У Вінниці та Чернігові діють меморіальні музеї письменника.
Духовна спадщина Михайла Коцюбинського не втрачає актуальності й сьогодні, надихає берегти й примножувати красу рідної землі, боротися за світле майбутнє. І кожне нове покоління відкриває для себе в геніальних творах митця животворне джерело людяності, добра і краси.
Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.
Ганна ЛАЗАРЕНКО.
Фото tyzhden.ua