«Голова без пам’яті – все одно
що фортеця без гарнізону».
Наполеон І Бонапарт
Людська пам’ять… Вона сильніша від часу і простору, могутніша від будь-яких імперій і володарів. Вона виражається сльозами страждань і радості, братськими могилами та переможним салютом. Вона безсмертна, поки б’ються людські серця. Саме священна пам’ять об’єднує нас у спільність, ім’я якої – придністровський народ. У нашого народу єдині духовні цінності та герої.
Останній день квітня, коли молдавська терористична група «Бужор» вчинила підступне й жорстоке вбивство голови Слободзейської Ради народних депутатів і депутата Верховної Ради ПМР Миколи Остапенка, запам’ятався нам назавжди, закарбувався у нашій пам’яті.
Цього дня, але вже більше, ніж через чверть століття, біля місця його вбивства на виїзді з Карагаша в бік Слободзеї та на могилі героя на Меморіалі Слави в Тирасполі, відбулись меморіальні мітинги за участю керівництва республіки.
Акція пам’яті розпочалася 23 квітня на місці теракту, скоєного 26 років тому. Тут представники трудових колективів і громадськості району згадували героя Придністров’я. Відкриваючи мітинг на місці трагедії, перший заступник глави держадміністрації району і м. Слободзея М. І. Ярошевський сказав: «Вперше на Слободзейській землі стався терористичний акт, який забрав життя неординарної людини, однієї з найбільш авторитетних і шанованих народом. З фотографії на мармуровій стелі Микола Іванович і нині дивиться на нас своїм лагідним, добрим поглядом… Він вірив у майбутнє нашої республіки, був одним з її засновників, сподівався, що ми будемо добре жити під мирним придністровським небом».
Голова Об’єднаної ради трудових колективів (ОРТК) району, соратник героя Юрій Затика поділився своїми спогадами: «Микола Остапенко був справжнім лідером, з прекрасною душею, чистими помислами і завжди переповнений важливими невідкладними справами. Він був настільки доступним, що ви уявити собі не можете. Рідко буває, щоб людина, наділена такою владою, була неймовірно привабливою, зрозумілою та розуміючою, вміла слухати й почути – це вражаючі риси… Заради тієї весни, яка – вірю – все-таки прийде на нашу землю, ми втратили стільки наших найкращих людей – найрозумніших, сміливих, рішучих».
Голова ОРТК республіки Володимир Ємельянов і учасниця жіночого страйкового руху 1992 року Парасковія Коваленко говорили про пам’ять і життєвий подвиг Миколи Івановича. Він був увесь в турботах про потреби мешканців району. Але знайшлися лиходії, нелюди, які підступно, впритул розстріляли беззбройну людину.
Сучасний фашизм все більше розправляє свої чорні крила, його нелюдський оскал проявився з новою силою тоді – в кривавому 1992 році. Загибель Миколи Остапенка була ще однією ланкою у злодіяннях неофашистів Молдови на придністровській землі.
Червоні тюльпани – символ святої людської пам’яті – учасники мітингу поклали до стели та на могилу героя.
Олег ГАВРИЛЕНКО.