Ще в дореволюційну пору з’явилася в селянському середовищі категорія городників. Ці сім’ї не мали польових угідь, а жили завдяки присадибним ділянкам. Наприкінці ХIХ століття в Подоймиці було більше двох десятків таких господарств. У радянський період городи стали для мешканців цього села та сусідньої Подойми джерелом додаткового прибутку.
Вони вирощували високі урожаї овочів і продавали їх по всьому СРСР. Тоді й закріпилася за населеними пунктами спільна слава «помідорної столиці». Були теплиці й на подвір’ї Ганнусі Драганюк. Працювали в них батьки: забезпечували свіжими овочами сім’ю, робили заготовки на зиму, та і на продаж вітамінна продукція залишалася. Донечку спеціально тонкощам тепличного виробництва не виучували, проте, беручи участь у всіх родинних справах, вона перейняла послідовність і методи виконання робіт, особливості, а також ті маленькі таємниці, що кожен майстер своєї справи наживає за багаторічну працю.
З власного досвіду знаючи, яка нелегка землеробська доля, Драганюки мріяли про іншу, кращу для своєї доньки. Вона сама вибрала справу до душі, а батьки допомогли здобути освіту у швацькому училищі. Влаштувалася на роботу Ганна в Будинок побуту в райцентрі, до якого з рідного села – рукою подати.
Якось саме дорогою в Кам’янку і зустріла молода закрійниця свого судженого. Сергій Паскар теж добирався з рідного села на роботу. На підприємстві з ремонту й обслуговування техніки він працював водієм. У рейсовому автобусі молоді люди зустрілися поглядами, а вже через тиждень на порозі будинку Драганюків стояли свати.
Наша газета часто розповідає про міцні сім’ї, тому ми, журналісти, завжди розпитуємо про секрет щасливого шлюбу. Найчастіше чуємо у відповідь, що потрібно перевірити свої почуття: часом або відстанню, тому що кохання з першого погляду не завжди довговічне. Закоханість, що вразила Сергія з Ганною немов блискавка, триває вже четвертий десяток років. Вона витримала найтяжче випробування – горем, яке спіткало молоду сім’ю Паскар після нещасного випадку з маленькою донечкою. Тетянці потрібний був постійний догляд, і Ганна залишила роботу, невідступно була при дівчинці.
Сергій хапався за будь-яку справу, щоб фінансово забезпечити сім’ю, в якій підростав ще й синок. А тут і важкі часи розвалу країни настали; ПРОТ зупинився, втративши зв’язки з постачальниками запчастин і комплектувальних, необхідних для ремонту й обслуговування техніки. Сергію довелося поїхати на заробітки.
Саме в той складний час Ганна і взялася за батьківські теплиці. Довела їх до ладу, засіяла звичними культурами: редисом, огірками, помідорами, капустою. Від Святок і до пізньої осені всі дні її були зайняті роботою: доглядом за розсадою, обігрівом теплиць, збором урожаю та його реалізацією. Зате з’явилися гроші на життя. Порадившись у родинному колі, вирішили, що потрібно повертатися з-за кордону Сергію, щоб узяти на себе частину турбот про город, на якому ставало все більше теплиць.
На сьогодні їх у сім’ї Паскар 11: частина на своїй ділянці, інша – на сусідській, тому що її власниця, вже літня людина, не в силах обробляти город, а дозволити землі «гуляти» – не в традиціях Подоймиці. До того асортименту культур, з яких починали господарювати, додалися солодкий перець і баклажани. У відкритому ґрунті вирощують картоплю, кабачки, запашні трави для приготування традиційних блюд і консервації продукції. Насіннєвий матеріал здебільшого місцевий. Сергій і Ганна відзначають, що виведені фахівцями Придністровського науково-дослідного інституту сільського господарства сорти стійкі до хвороб, високоврожайні, а головне – мають відмінний смак, за що і цінують їх покупці.
Звичайно, відіграє свою роль не тільки якість насіння, а й правильний та сумлінний догляд за культурами. У сім’ї вже досвідчених овочівників він традиційний: дбайливо обробляють ґрунт, підтримують температурний режим, налагодили краплинне зрошування, в строк виконують усі агротехнічні та захисні заходи. Головне – обходяться мінімумом «хімії», навіть із хворобами та шкідниками борються перевіреними народними способами, тому їхні овочі натуральні та екологічно чисті.
■ «Ми їх з любов’ю вирощуємо, переживаємо, якщо в’януть, хворіють, – призналася Ганна. – Я ранок починаю з теплиць і городу: дивлюся, як там мої рослини, навіть розмовляю з ними».
Завдяки такій копіткій праці, сім’я збирає по два урожаї на рік. Торгує не лише овочами, а й розсадою. Міцної та здорової, її завжди так багато, що вистачає і для своїх 50 соток, і на ринок вивезти. Купують розсаду охоче, оскільки у Сергія з Ганною вже склалася репутація досвідчених овочівників, які пропонують товар високої якості. А на овочі, що вивозять вони на ринок, можна милуватися, немов на натюрморти, виконані в кращих художніх традиціях. Помідори рожеві та жовті, круглі та довгенькі, крупні салатні й акуратненькі для консервування. Солодкі перці – ніжно-салатові та з красномовною назвою «Рубін». Округлі бузкові баклажани, що ледве уміщаються в долонях, сусідять із традиційними за формою та кольором. Усе це смачне, ароматне, а головне – за адекватними цінами.
Ми знайомі з Ганною Семенівною та Сергієм Михайловичем із першого фестивалю «Подойма, Подоймиця – помідорна столиця». Тоді сім’я дебютувала в конкурсі на кращу овочеву плантацію і стала призеркою. Нинішнього року компетентна комісія, в складі якої були вчені НДІ та представники Міністерства сільського господарства і природних ресурсів, знову відвідала садибу конкурсантів і відзначила високий рівень технології вирощування овочів у захищеному та відкритому ґрунті. Приймаючи Лист подяки Мінсільгоспу, овочівники поділилися секретом: «Треба вкласти душу, коли працюєш на землі, щосили старатися – тоді й результат буде відповідний».
Добре знає цю аксіому досягнення високих урожаїв і син Сергія та Ганни. Він – спеціаліст із комп’ютерних технологій, працює за фахом на провідному підприємстві Кам’янки – консервному заводі. У вільний час Денис разом із дружиною Оленою (яка виросла по сусідству і вихована на тих же принципах пошани до селянської праці) квапляться на допомогу батькам. Обов’язково беруть із собою шестирічного Максимка. Доглянутий город бабусі та дідуся – його перша школа, де навчають працьовитості, осягають особливості овочівництва, яке давно стало для родини Паскар сімейною справою.
Лариса ЛЕГКУН.
Фото автора.