На центральній вулиці Дністровська височить пам’ятник міфічному героєві Прометею – одному з титанів давньогрецької міфології, який викрав у богів вогонь, щоб передати його людям. Ця скульптурна композиція вважається головною пам’яткою і символом міста. Її встановили, щоб увічнити працю будівельників і перших працівників Молдавської державної районної електростанції (МДРЕС).
Рівно 60 років тому на станції, яка стала найбільшою на півдні СРСР і однією з найбільших у Європі, запустили перший енергоблок. На неї покладалося вироблення електроенергії для забезпечення всієї території Радянської Молдавії та південних областей України.
Урочистості
Ця визначна подія й стала поштовхом до проведення святкових зборів, організованих в актовій залі МДРЕС, де вшановували кращих працівників підприємства, відзначили їх державними, відомчими та корпоративними нагородами.
Президент Вадим Красносельський, звертаючись до керівництва та працівників підприємства, нагадав, що активне промислове зростання краю розпочалося якраз після запуску станції.
«ДРЕС – це олімп промислового виробництва Придністров’я», – наголосив Глава держави.
Він не залишив поза увагою той факт, що наша республіка – одна з небагатьох на пострадянському просторі – зберегла та розвиває промислову спадщину, яка дісталася їй після розпаду Радянського Союзу.
За великий внесок у розвиток енергетичної промисловості, забезпечення безперебійної подачі електричної енергії та у зв’язку з 60-річчям від дня пуску першого енергоблоку ЗАТ «Молдавська ДРЕС» удостоєне ордена «За заслуги» І ступеня. Нагороду генеральному директорові Валентину Трубчанину вручив Президент, зазначивши, що орден – визнання заслуг кожного, хто зробив внесок у діяльність станції. До речі, збереження колективу сам керівник підприємства назвав одним із головних досягнень за останні шість десятиліть. Так само, як і забезпечення стабільності виробництва, що в нинішні часи (з огляду на цілу низку чинників) досить складно.
«Ми виконуємо надзвичайно важливу технологічну функцію: залишаємося основним підприємством – виробником електроенергії для Придністров’я, Молдови та суміжних держав. З точки зору досягнень, це, звичайно, насамперед наш колектив, який вдається зберігати попри важкі часи. Тут виросли цілі покоління професіоналів, які зробили величезний внесок у розвиток МДРЕС і всього міста. Те, що раніше вважалося звичайною роботою, сьогодні вже досягнення», – сказав Валентин Трубчанин.
Державні нагороди з рук керівника країни отримали співробітники станції. Серед них і Сергій Павленко – майстер адміністративно-господарського відділу, якого нагородили Грамотою Президента. На підприємстві він трудиться з 1986 року, віддаючи свої знання та досвід безперебійній діяльності своєї ділянки на МДРЕС.
Нагороди, грамоти та почесні знаки вручали кращим працівникам Голова Уряду Олександр Розенберг, його перший заступник – міністр Мінекономрозвитку Сергій Оболоник, а також Валентин Трубчанин. Загалом кращими того пам’ятного дня назвали близько 80 осіб. Поміж них – десятки тих, хто здобув і корпоративні нагороди за сумлінну працю та досягнення високих результатів у роботі.
Наприклад, Денис Звягін зі своїх 41 вже близько двадцяти років працює в конструкторському відділі, останнім часом – головним експертом. Почесна грамота керівництва та нагрудний знак – так відзначили молодого, але вже досить досвідченого і перспективного спеціаліста.
Такими ж грамотами та знаками заохотили до ще кращої праці Олексія Заїкіна та Олександра Данченка. Перший, уродженець м. Дністровська, прийшов на ДРЕС у 2007-му і нині є начальником зміни котлотурбінного цеху № 1, до обов’язків якого входить відповідальність за те, щоб персонал цеху виконував покладені на нього зобов’язання щодо дотримання графіка.
Другий – на підприємстві з 1983 року. Потомствений енергетик, він народився в м. Темиртау, що в Казахстані, а згодом разом із батьками перебрався до узбецького м. Ангрен, куди батька за комсомольською путівкою, як це було прийнято в радянські часи, направили монтажником на зведення Ангренської ГРЕС імені 40-річчя ВЛКСМ. Потім був переїзд до Дністровська, навчання в енергетичному технікумі, армія і різні посади на МДРЕС. Теперішня – начальник зміни котлотурбінного цеху № 1. Син Олександра Миколайовича уже став провідним інженером цеху наладки цього ж підприємства. Як бачимо, любов до професії енергетика передавалася в цій сім’ї у спадок і посіла провідне місце в житті цілого покоління родини Данченків.
Авторові пощастило поспілкуватися всього з кількома «іменинниками», які у святковій круговерті знайшли хвилинку, щоб відповісти на запитання. Всі вони безмежно вдячні долі за свою вдачу.
Тут, на підприємстві з величезною виробничою потужністю, що є не лише джерелом електроенергії, а й символом технологічного прогресу та солідарності між народами, виросли цілі покоління енергетиків, що забезпечують надійне та екологічно чисте виробництво.
За шість десятиліть, завдяки стабільній роботі електростанції, тисячі її працівників мали та й нині мають можливість навчатися, займатися спортом, всебічно розвиватися, давати собі та своїм сім’ям достойне життя.
Їх об’єднала одна доля
Хто заперечуватиме, що основою будь-якого підприємства завжди були та і є люди? Це вони – молоді, активні та небайдужі, приїжджали з усіх куточків Радянського Союзу на комсомольське будівництво. Дата 28 лютого 1961 року (день підписання акта про прийняття робіт із будівництва робітничого селища) вважається початком зведення Кучурганської ДРЕС та селища енергетиків.
Спочатку в полі з’явився фундамент електростанції. Кількість людей на спорудженні самої станції та селища обчислювалася тисячами. Комсомольське будівництво кипіло молодою енергією, вирувало розбудженою силою і залучало до свого шаленого виру всіх і вся. Незавертайлівка, Коротне, Глине – усі навколишні села давали притулок першопрохідцям, однак житла все одно не вистачало. Розгорнулося наметове містечко – перший притулок для учасників ударної комсомольської будови: енергетиків, проектувальників, будівельників. У зведенні станції та майбутнього міста брали участь представники 35 національностей.
Спогадами про ті вже давні часи поділилася заслужений діяч мистецтв ПМР, актриса, телеведуча каналу «ТСВ» Світлана Солянкіна:
«Мені було півтора рочки, коли мої батьки з Сибіру приїхали за комсомольською путівкою будувати Дністровськ. Місць для проживання не було, навіть у бараках їх не вистачало. За словами батьків, нас направили в Незавертайлівку, де тільки в одній циганській сім’ї нам надали притулок. Згодом у полі поставили намети та бараки з фанери. Так народилася вулиця Будівельників, – розповіла Світлана. – За рік уздовж вулиці виросли кілька багатоповерхівок, люди працювали надзвичайно натхненно і завзято. Мама трудилася маляром-штукатуром, батько – плиточником-облицювальником, а згодом здобув ще один фах – газоелектрозварника».
Світлана пригадала, як приїжджі дивувалися місцевій рослинності. Вони вперше побачили шовковицю і кожної вільної хвилини бігли до чудернацьких дерев, щоб поласувати солодкими ягодами. До речі, сестра актриси народилася і досі живе в Дністровську, виховує малюків у місцевій дошкільній установі.
За короткий проміжок часу в селищі побудували школу, дитячий садочок, поліклініку, житлові будинки, магазини, перукарню. Дністровчани почали звикати до нового місця проживання.
До 1970 року кількість жителів зросла до 8 000. П’ятий енергоблок гідроелектростанції здали в експлуатацію 1980 року. Його труба висотою 330 м і тепер вважається однією з найвищих у Східній Європі.
Голова товариства української культури «Пролісок» Галина Федоренко розповіла, що до Дністровська вона приїхала з України у 1988 році разом із чоловіком і маленькою донечкою. Галина Іванівна пригадує, що з перших днів перебування в місті була вражена щирістю, добрими привітними посмішками містян, їхньою доброзичливістю, бажанням допомогти за першим покликом. Здавалося, що містечко на березі Кучурганського лиману розгорнуло свої обійми кожному, хто так чи інакше поєднав з ним свою долю. Ще дивувалася порядку і чистоті, що панували на його вулицях. Місто мало вигляд досить доглянутого і впорядкованого населеного пункту, огорнутого турботою та любов’ю.
Нинішній керівник Дністровська Сергій Карюк докладає багато зусиль для підтримки інфраструктури та сучасного вигляду міста. Наприклад, бульвар замостили плиткою, через кожні 100 м установили гарні лавочки для відпочинку. Дністровчани щиро вдячні своєму главі за таку турботу про них. У місті працює боулінг, побудовані волейбольні та футбольні майданчики, де проводять свій час діти та молодь.
Спортивна школа міста оснащена необхідним обладнанням, тренажерами та спортивними снарядами, на вул. Первомайській заклали новий сквер і незабаром завершиться його упорядкування. Місто продовжує невпинний рух до розвитку і процвітання.
Молодь – майбутнє МДРЕС
Уже четвертий рік поспіль на підприємстві діє молодіжний актив. Юнаки та дівчата влаштовують численні добрі акції – благодійні, соціальні, екологічні, які залишаються на згадку їхнім землякам не тільки результатами діяльності, а й у вигляді спеціального значка. Це і «Чистий берег», і «Допоможемо птахам взимку», і республіканська акція «Ми – за ЗСЖ», і «Зроби місто чистішим» та десятки інших корисних справ. За словами Євгена Соломатіна, очільника молодіжного активу станції, подібні вчинки допомагають молоді реалізувати творчий та креативний потенціал, не замикатися на собі, всебічно розвиватися, бути корисними суспільству.
Для туристів – з любов’ю
Підприємство відкрите для любителів подорожей, які захоплюються промисловими екскурсіями. Вони можуть завітати до музею та ознайомитися з фотоекспозицією, що розповідає про становлення і розвиток станції. Дізнатися, що Молдавська ДРЕС – бюджето-утворююче підприємство республіки, одна з найбільших теплових станцій такого типу на континенті, забезпечує електроенергією і Придністров’я, і сусідні держави.
Гостям буде також цікаво ознайомитися з релігійною спорудою – церквою святих рівноапостольних Кирила та Мефодія. У будівлі, крім приміщення для богослужіння, є хрестильня, бібліотека, недільна школа. Церкву прикрашає дзвіниця з семи дзвонів різного розміру.
Гості залюбки фотографуються біля пам’ятника Прометею, про який ми згадували на початку нашої розповіді.
Мандрівникам запропонують помилуватися білими вітрилами, що ніби пурхають на водній гладі Дністровського лиману. Це досягнення яхт-клубу, який розпочав діяти з 9 серпня 1967 року. З середини 1970-х років яхтсмени Дністровська регулярно брали участь у всесоюзних регатах і ставали переможцями. У 2010 році, по декількох роках затишшя, парусний спорт відродився, і тепер, як і колись, на лимані проводяться регати, присвячені святковим датам: Дню Республіки, пуску першого енергоблоку, Дню міста.
Скульптурна композиція «Руслан, що полонить Чорномора» в центральному сквері міста, мозаїчне панно на фасаді будівлі Палацу культури «Енергетик» – усе це прибулим із різних країн гостям припаде до смаку.
Туристи запам’ятають назавжди цей унікальний куточок нашої республіки, де саме місто та електростанція становлять єдиний живий організм, вони нероздільні й не сприймаються окремо.
Уляна БОНДАРЧУК.