«Він творчий, небайдужий і невгамовний керівник, який прагне всього нового, що сприяє підвищенню рівня навчально-виховного процесу. Як директор ТСШ № 16 Сергій Миколайович очолював експериментальну базу з апробації та впровадження нових державних освітніх стандартів. Цей експеримент завершився успішно. Крім того, Сергій Калінін завжди приділяв багато уваги виховній роботі зі школярами. З його ініціативи в навчальному закладі створений та успішно працює молодіжний штаб «Лідер учнів». У своїй діяльності педагог спирається на особистісно-орієнтований підхід не лише до учнів, а й до їхніх батьків, а також членів педагогічного колективу».
Ми йшли з Сергієм Миколайовичем від тролейбусної зупинки до Тираспольської СШ № 16. Усього якась сотня метрів, і навіть на цій короткій дистанції до нього звернулися четверо зустрінутих нами людей. Спочатку його гукнув молодий чоловік років двадцяти п’яти:
«Доброго здоров’я, Сергію Миколайовичу! Я Микола Руссу, закінчив школу 2016-го. Пам’ятаєте?» «Пам’ятаю, як же, ти ще скло в кабінеті фізики розбив, – з ледь помітною усмішкою відповів мій супутник і уважно подивився на колишнього вихованця. – Як справи в тебе?» «Все гаразд, я досить часто згадую нашу школу, зокрема Вас. Здорово все було! Тож доброго Вам здоров’я».
Потім підійшла жінка похилого віку і зі сльозами на очах стала дякувати: «Дякую Вам, Сергію Миколайовичу, дякую за онучку. Якби не Ви, не знаю, чим уся та історія закінчилася б. Скільки житиму, стільки Вам вдячна буду». Привіталися дві жінки, мабуть, матері нинішніх учнів. І для кожної він знаходив душевні, адресовані лише їм слова.
Я вже не кажу про зграйки учнів школи, що обганяли нас. «Здрастуйте. Доброго ранку! Привіт, Сергію Миколайовичу!» – навперебій щебетали вони. Розпливаючись у широкій привітній посмішці відповідав на привітання: «Здрастуйте. Доброго ранку. Здрастуйте!». «Оце справжня народна любов», – думав я. Любов виплеканого ним маленького, але сповненого гідності народу шістнадцятої школи, якому він – я анітрохи не применшую – присвятив усе життя.
У День вчителя розповім про директора Тираспольської СШ № 16 Сергія Калініна.
Я знайомий із Сергієм Миколайовичем понад 35 років. І завжди знав його як людину доброзичливу, уважну до учнів, їхніх батьків, педагогів. Його образ простий: це витримана людина, високопрофесійний педагог та організатор, з лагідною посмішкою на обличчі. Людина розумна і делікатна, діяльна і сумлінна, професіонал, життєлюбний і веселий чоловік, з прихованою хитринкою в очах.
Другого липня йому виповнилося 64 роки. Калінін – корінний тираспольчанин. Його батько, Микола Артемович, – учасник Великої Вітчизняної війни, робітник Тираспольського винно-коньячного заводу. Мати, Олена Тимофіївна, – вчителька початкових класів.
«Мені гріх скаржитися на дитинство. Воно в мене було як у всіх ровесників – щасливе, захопливе, трохи хуліганисте», – каже Сергій Миколайович. – Ріс на вулиці Зарічній, а це непростий район, приватний сектор. Поруч була сувенірна фабрика, а при ній димова труба, висока така. Так ми з пацанами билися об заклад (на 50 копійок забивалися) – хто залізе на її верх. Я заліз».
У 1967 р. Сергій пішов у перший клас школи № 16. Чому саме шістнадцятої? По-перше, вулиця Зарічна розташована в цьому мікрорайоні, по-друге, там працювала мати. З того часу його доля нерозривно пов’язана з цією школою. Якщо не враховувати час проходження служби в армії, Сергій Калінін ніколи не зраджував їй: там навчався, там і працював, спочатку вчителем фізики, потім завучем і, нарешті, директором. Можна позаздрити такій постійності.
«Те, що я навчався у класі, де працювала мама, не можна вважати удачею, – згадує наш герой. – До оцінювання моїх відповідей вона ставилася значно критичніше, ніж до знань моїх однокласників. А за дитячі витівки я першим «одержував прочухана».
Навчався Сергій на «добре» та «відмінно», вірніше на «відмінно» та «добре», бо п’ятірок було більше. Після закінчення школи вступив на фізико-математичний факультет Тираспольського педінституту. Там уже навчався на «круглі п’ятірки», здобувши 1978 року диплом із відзнакою.
Потім була служба в армії. Її проходив у славному місті Одесі, «перлині біля моря», у мотострілецькому полку. Служив без страху та докору, за мірками радянського часу – практично вдома. За відмінні успіхи в бойовій та політичній підготовці неодноразово був заохочений відпусткою. У результаті відслужив за максимумом – додому повернувся старшим сержантом.
Насамперед прийшов у рідну шістнадцяту. А там якраз потрібен був учитель фізики. У 1990-му був призначений заступником керівника з навчально-виховної діяльності. Промайнуло шість років – уже директор.
Як керівник навчального закладу Сергій Калінін став автором багатьох новаторських починань, пропагандистом сучасних освітніх та управлінських технологій, активним учасником і організатором семінарів, круглих столів, конференцій з обміну педагогічним досвідом. Він публікував роботи в різних педагогічних журналах, а також у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій ПДУ ім. Шевченка. Неодноразово виступав у передачах живого ефіру на Радіо Придністров’я і ТБ ПМР.
Сергія Калініна завжди відрізняли високий професіоналізм та необмежені креативні здібності. У його характеристиці-поданні на нагородження орденом «Трудова слава» є такі рядки:
Сергія Калініна обирали депутатом Тираспольської міськради, головою президії міського комітету профспілки працівників народної освіти та науки. Він має безліч відомчих і державних нагород, керівник освітньої установи І кваліфікаційної категорії, вчитель фізики вищої кваліфікаційної категорії, «Відмінник народної освіти ПМР», неодноразово відзначений грамотами Мінпросу, Грамотою Президента ПМР (2005 р.), медаллю «За трудову доблесть», є кавалером ордена «Трудова слава» (2016).
Після закінчення 2023-2024 навчального року він добровільно звільнив крісло директора, залишившись працювати вчителем фізики. Але і при цьому зиґзаґу в його біографії педагоги, вихованці та їхні батьки говорять про нього з пієтетом, вдячністю, з особливим душевним трепетом.
Випускницю нинішнього року Яну Мацкул під час розповіді про Сергія Миколайовича переповнювали емоції:
«Директор нашої школи – дивовижна людина. Його цінують і поважають учителі, батьки й учні. Його уроки завжди сповнені любові не тільки до навчального предмета, а й до слухачів, до учнів. А діти це чудово відчувають! Сьогодні вихованці Сергія Миколайовича дякують йому за те, що він просто був у нашому житті, за те, що багато чому навчив нас особистим прикладом».
Розповідь Яни продовжив випускник 2019 року Микита Ковальов:
«Коли з четвертої школи я перейшов навчатися до 10-го класу шістнадцятої, Сергій Миколайович спочатку здався мені дуже суворим: бездоганно одягнений, при цьому застебнутий на всі ґудзики, з пронизливим поглядом. Проходячи коридором, він уважно дивився на нас, що стовпилися на перерві біля вікон, і на наше безладне «здрастуйте» незмінно відповідав: «Доброго ранку, дівчата і хлопці!».
Але менш ніж через тиждень він почав звертатися до мене персонально:
«А, Микита Ковальов, вітаю!». Як же це було приємно та підбадьорливо. Впевнений, він знав по іменах майже всіх учнів. Одного разу на наших очах йому довелося рознімати семикласників, які затіяли бійку. Їх навіть чергові старшокласники не могли відтягнути один від одного.
Сергій Миколайович підійшов до них, узяв одного за руку і тихо, але дуже твердо сказав: «Негайно припиніть!» І хулігани одразу його почули. Розчервонілі й скуйовджені, стояли, опустивши голови, поки директор напівголосно пояснював їм, що застосування сили означає невміння вирішити проблему чи залагодити конфлікт мирно. Це був цінний виховний момент не тільки для учасників бійки».
Бабуся одного з нинішніх шестикласників сказала про директора онука коротко: «Сергій Миколайович – педагог від Бога і директор за покликанням».
Упевнену ходу на педагогічній стезі Сергію Калініну завжди забезпечував його надійний та міцний тил – сім’я. З дружиною Галиною він познайомився 1980 року, коли ще був студентом. За
кожним шлюбом – своя історія, що починається зі знайомства. Обоє були зараховані на перший курс, проте, за незалежними від Галини обставинами, вона приїхала на навчання через два місяці після початку занять. Знайомство відбулося у вологий листопадовий день у коридорі педінституту.
Вона йшла до деканату, а він поспішав звідти в аудиторію. Красива смуглява дівчина сподобалася з першого погляду. Коли зрівнялися, юнак не розгубився: «Привіт, мене звуть Сергій. Я навчаюся тут на першому курсі фізмату, а ти?». «Знаю, ми сидимо на тих самих парах, у тих самих аудиторіях», – посміхнулася Галя у відповідь. З того дня, що обом запам’ятався, почалася історія їхнього кохання і літопис сім’ї.
Під час знайомства, юнацького захоплення і закоханості будь-якому хлопцеві складно не запустити навчання. Проте Сергій собі цього не дозволив і першу сесію здав на «відмінно». Причому такий поворот подій на їхньому спілкуванні не позначився, через два роки молоді одружилися, стали чоловіком і дружиною. 1983-го народився син Олександр. Тепер багато хто гадає, що ж є основою, секретом їхнього довгого і щасливого шлюбу?
«Мене, дійсно, запитують про це, – посміхаючись, каже Сергій Миколайович. – Я всім і завжди відповідаю: скринька просто відкривається – треба завжди, за будь-яких обставин говорити один одному правду».
Для мене образ Калініна пов’язаний, перш за все, з відкритою посмішкою, жартами та гітарою в руках. Так, співати під гітару він любить до самозабуття – завжди, скрізь, за будь-яких обставин. Явно чую, як він співає безсмертну пісню Окуджави:
В тёмно-красном своём будет петь для меня моя Да’ли,
В чёрно-белом своём преклоню перед нею главу,
И заслушаюсь я, и умру от любви и печали.
А иначе, зачем на земле этой вечной живу?
* – У грузинській міфології Далі – богиня полювання, покровителька диких тварин. – Далі Цаава – грузинська поетеса, яка після одного з концертів Окуджави підійшла до нього та прочитала свій вірш. Бард був настільки вражений, що дописав до своєї «Грузинської пісні» ще два куплети, де згадувалося ім’я Далі.
Олександр ЮШИН.
Фото з архіву автора.