(За повістю С. Васильченка «В бур’янах»)
«Iсторія мого життя є частиною історії моєї батьківщини». Ці слова великого українського поета підтвердив Степан Васильченко повістю «В бур’янах», яка глибоко вражає своїм драматизмом. За часів дитинства Тарас Шевченко перебував у нелегкому становищі, але його доля була долею всього українського народу. Минуло зовсім небагато часу, і колишній дяків наймит, що ховався в бур’янах, підняв могутній гнівний голос, і луною розкотилося по світу Кобзареве слово.
Про великого сина українського народу написано багато біографічних творів, у яких художньо відтворені різні періоди життя поета. У повісті С. Васильченка розповідається про дитячі роки Тараса Шевченка. Для відомого українського письменника кінця ХІХ – початку ХХ століття образ Кобзаря був найулюбленішим. У бідній селянській сім’ї, де зростав малий Степан, любили пісню, влучне та правдиве слово, жарт. Його батько-чоботар був письменний, то в їхній хаті знали й шанували Тараса Шевченка і Миколу Гоголя, зачитувалися «Кобзарем» і «Тарасом Бульбою». Як згадував письменник, на нього найбільше враження в дитинстві справила трійця: пісня, «Кобзар» і Гоголь.
Упродовж багатьох років мрією автора було написати великий твір про життя всесвітньо відомого поета. Можливо тому, що в нього, як і в Шевченка, дитинство було напіводягненим і бездоглядним, він рано пізнав горе та кривду, став на захист пригноблених. На жаль, з п’яти запланованих частин книги автор встиг завершити тільки першу – «В бур’янах», яка побачила світ уже після смерті письменника і педагога. Відомі факти й документальні дані він доповнює щирим громадянським почуттям, образним змістом, духом історії. В основі твору – концепція духовного зростання людини, зіткнення обдарованої юної особистості з ворожим соціальним середовищем. Перемагає в цьому протистоянні внутрішня сила простого сина кріпака.
Тож перегорнемо сторінки біографічного твору, щоб уявити, яким було дитинство Кобзаря.
Жанр. Повість.
Час першої публIкацIї. 1938 рік, під назвою «Дитинство Шевченка».
Автор. Степан Васильченко (Степан Панасенко, 1879–1932) – український письменник і педагог.
Тема. Зображення життєвого шляху Тараса Шевченка.
Iдея. Уславлення сили духу, заклик долати труднощі в житті та ніколи не здаватися.
Проблематика. Становлення особистості Тараса Шевченка; дитинство поета; кріпацтво; соціальна несправедливість; доля сироти; перші почуття Тараса; життєві випробування; Україна часів дитинства Тараса.
Композиція і сюжет твору
В основу сюжету повісті покладено концепцію духовного зростання людини, формування таланту митця, зіткнення обдарованої особистості з ворожим соціальним оточенням. Твір засвідчує, як глибоко проник письменник у життя великого Кобзаря, чий подвиг самовідданого служіння народові завжди викликав у його душі синівське благоговійне почуття.
ЕкспозицIя. Опис України – країни, «де найбільше люблять волю і найменше мають її», країни, де народився Тарас Шевченко.
Зав’язка. Народження Тараса, пророцтво баби-повитухи про його долю.
Розвиток дIї. Поки батько й мати на панщині, Тараса доглядає сестра Катерина. Минає п’ять років, Тарас блукає селом, вивчає світ. Якось він загубився і привезли його додому чумаки. Минає рік. У Тараса з’являється найкращий друг – сусідська дівчинка Оксана. Вплив на Тараса розповідей діда Івана, любов до пісень, перша наука у дяка. Поява першої саморобної книжечки. Смерть матері, а згодом і батька. Важке і злиденне життя у дяка Бугорського. Тарас карає дяка. Пошук нових учителів: дяк із Лисянки, маляр із Тарасівки, хлипнівський маляр. Останній розпізнав талант юнака, погодився прийняти на навчання, але попросив принести дозвіл від пана, бо Тарас був кріпаком.
КульмIнацIя. Тарас йде у Вільшану просити дозволу. Дорогою він зустрічає Оксану, вони домовляються про зустріч. Хлопець почувається дуже щасливим. Управитель пана не дає ніякого дозволу і каже, що Тарас піде працювати на панську кухню.
Розв’язка. Юнак розуміє, що його мрія про малярство і Оксану не здійсниться. Він біжить до ополонки, але якась сила відштовхує його, «…з нутра стала підійматись якась могуча, міцна сила, що прагне боротьби… та гаряча, таємна, невиразна надія, що з нього щось вийде… мусить вийти…».
Образ Тараса
Життєва вірогідність, психологічна переконливість, логічна вмотивованість характеризують кожен крок, кожен вчинок хлопчика. Виростав Тарас у безпросвітніх злиднях і нестатках, як усі кріпацькі діти, однак уже з ранніх літ виявлялися риси, що свідчили про природну обдарованість білочубого, допитливого підлітка. Прагнення все зрозуміти, до всього дійти, наполегливість у досягненні мети, співчутливість до чужого горя, захоплення мужністю народних захисників, потяг до всього прекрасного – в навколишній природі, в людях, у творчості – виділяли Тараса з-поміж його ровесників.
Письменник із психологічною точністю розкриває внутрішній світ героя: всім серцем Тарас реагував на народну біду, вчився у людей ненавидіти гнобителів. Він бачив, як сумна розповідь сліпого кобзаря про зруйнування Січі й закріпачення козаків змінювала настрій слухачів, «ніби аж шапки піднімалися на головах чоловіків, почуттям помсти загорялися очі». Хоч не все розумів зі співу-розповіді, проте й сам переживав щось бентежне. Почуття підлітка відбивалися в його погляді, в нічних снах-мареннях про пожежу в панських маєтках, у «помсті кривдникам» – панам і цареві (колючим будякам).
Автор повісті наголошує на поетичній обдарованості синьоокого підлітка, який по-своєму, по-особливому дивиться на людей, на природу, він помічає те, чого не бачать і не розуміють інші, немов сліпі. Його життєві спостереження образні, художні. Він тягнеться до пісень, зачарований народними мелодіями. Пісня не раз заспокоювала, розганяла безнадійність і розпач, «лікувала» душевні рани сироти-наймита. Художнє обдарування Тараса підживлювали мальовничі народні обряди, звичаї. Він зростав між щирих, сердечних мелодій, купався в тих піснях, що звуться народними. Батько, який колись сам чумакував, співав тужливу про чумака, що занедужав у дорозі, тітка – про сербина, сестра на городі – легенду про брата та сестру, чабан – про бурлацьке життя… Тарас у свої вісім років вже підспівував старшим.
Нудна й тяжка була наука у школах: з-під різок, по церковних книжках. Але малий Шевченко брався до навчання охоче, бо інстинктивно відчував, що за безтолковим зубрінням ховається справжня наука – «ясна і радісна». Прибираючи дякову «світлицю», знайшов Тарас грубий зшиток паперу, почав розглядати написані рукою дяка псалми, щедрівки, вірші. Дуже захотілося самому зробити таку книжечку, обмалювати візерунками, вписати вірші та пісні, що йому припали до вподоби. Це був перший непереможний і жагучий потяг до словесної творчості. Йому навіть мріялась і снилася мальована, позолочена книжечка.
Цитатна характеристика головного героя
• «Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село огник: народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко».
• Баба-повитуха побачила таке: «…сидить за столом повно всякого панства, а поміж панством – мужик, стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться…». Баба сказала Катерині: «…виросте твій син неабияка людина – буде змагатись з панами та з царями… А за що – сама догадайся. Кажуть же, що народиться такий, що волю в панів одніме…».
• «Росте Тарас Шевченко. Тільки зіп’явся на ноги, почалося те дитяче бурлакування. Батьки – на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а ти, Тарасе, куди хочеш – скрізь тобі шляхи одкриті: на леваду, до ставу, за село до млина, у той сад густий та темний, за сад на могилу… А бур’яни несходимі! Залізе – до вечора не вибереться… І мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається».
• «Без шапки, босий. Лице взялось смагою – темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон».
• «Мало що розумів малий Тарас із того, що співав кобзар, проте і в нього ворушилось у грудях щось гаряче і завмирало чогось маленьке серце».
• «А восени сидить Тарас за граматкою між школярами в дяковій хаті, ляскає указкою то одного, то другого, коли одвернеться дяк. Лобатий, чуб білий, як пшениця, кучмою, лице смагляве, вилискує, як чобіт, а очі ясні та сині, як на росі льон. У школі тільки його й чути».
• «Перше горе, що отруїло хлопцеве серце, – злидні та праця матір поклали в домовину. Хлопця взяли од школи дивитися за меншими в хаті. Батько женився вдруге, взявши вдову теж із дітьми… Та ось застудився він у дорозі, помер слідом за матір’ю – сиротам не стало життя у своїй хаті. Найбільше перепадало Тарасові, як найстаршому».
• «Завжди голодний, у немитій сорочці, в драній довгій батьковій свиті, що одна залишилася йому після батька в спадщину. Казали, що, вмираючи, батько казав, що з Тараса буде велика людина або велике ледащо – тому спадщина йому не допоможе… Босий і простоволосий зимою і літом».
• «…Білоголовий хлопець – лице засмажене, темне, як мусянжеве, а очі голубі та ясні, мов аж сміються… Мов шматочки ранішнього неба. Хлопець без шапки і босий».
• «Вигляд справді був у Тараса не женихівський: нестрижена біла кучма, чорна сорочка, латані білі штани. А замість чобіт – болото на ногах по самі закачані коліна».
• «У Тараса були пісні, як у кого коханки: завжди не одна, то друга бринить у грудях. Почує де-небудь, зразу запам’ятає всю од краю до краю, носиться з нею, виспівує – чи гуляє, чи робить що, поки інша пісня не закриє цієї».
«Одного разу почув він пісню про сироту, що поневіряється серед людей. Вислухав і запам’ятав усю до останнього слівця. Поспішив додому, ковтаючи сльози, щоб швидше вписати пісню в свою маленьку книжечку. Вранці шуснув у бур’яни, озирнувшись, щоб ніхто його не побачив, сів на колодці і розгорнув свій зшиточок. Наодинці, стиха він почав співати ту пісню. Не закінчивши, заридав нестримно на весь голос. Закінчував пісню і знову починав. Його голос лунав по всьому селу».
• «…Коли на мертвій дошці з-під пензля маляра виглянули людські очі, мов із туману, почало виявлятись живе обличчя, в хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. Огонь пішов по жилах у хлопця, і він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. Аж руки заворушились. Здалося йому, оддав би все на світі, не хотів би ні слави, ні багатства, аби тільки навчитись так творити. Хоч був би босий, голий. Тута ж він і почав прохати дяка, щоб прийняв його за учня».
Письменник майстерно передає бурю почуттів Тараса: «…Біль був таким нестерпним, що не хотілося жити. Відчув Тарас, що він – зв’язаний, раб, невільник, довічний попихач. Згадав, що чув, як багато панських людей накладали на себе руки. Він побіг до ополонки, але якась сила відштовхнула його. Пригріло, осміхнулось сонце, і він одчув, що зв’язаний з ним, із життям, такими мотузками, що ніколи не вистачить у нього сили перервати їх…
Пригадалося малярство, мрії, і з нутра стала підійматись якась могуча, міцна сила, що прагне боротьби… та гаряча, таємна, невиразна надія, що з нього щось вийде… мусить вийти. Важко жити, а як же хочеться жить…».
Повість Степана Васильченка «В бур’янах» вражає емоційною глибиною, симпатією автора до героїв, вірою в мудрість, чуйність і щирість. Дитинство Тараса Шевченка не можна назвати щасливим, воно було важким, як доля всього українського народу. На то є багато причин: Тарас і його батьки були кріпаками, їхнє життя було важким і бідним. Їхня хата була чи не найгіршою в селі: кривобока, в дірках, стояла край села, як примара. Хлопчик рано втратив маму й батька. Йому, сиротині, довелося жити в дяка, виконувати важку роботу, щоб мати можливість учитися. Він мусив терпіти холод, голод і злидні, його називали ледащим. Однак життя загартувало його вдачу, навчило наполегливо простувати до своєї мети.
Свою і народну любов до великого поета справедливо висловив у своїй «Присвяті» Іван Франко.
Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим…
Олена СТЕФАНЮК.
Фото: mala.storinka.org.