У 1990-му придністровці у відповідь на войовничий націоналізм, вичерпавши всі можливості домовитися з центральною владою Кишинева, почали створювати власну державу. До того ж, державне будівництво відбувалося не на порожньому місці, воно мало історичні фундамент – існування на цих землях Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки у складі УРСР. Відтоді минуло рівно століття.
Історична ретроспектива
Першій редакції державності на дністровських берегах передували революційні історичні події у прямому розумінні цього слова. Зречення Миколи Другого від символів царської влади (скіпетра і держави) ввергло могутню Російську імперію у вир кривавих подій вселенського масштабу. Виснажена Першою світовою війною, що тривала вже третій рік, країна «закрутилася» в хороводі повалень і скидань, не залишилося ні авторитетів, ні засад, які не могли б бути знищені.
Звичайно, основні події (повалення царя, дві революції з проміжком у вісім місяців) відбувалися у двох головних столицях – Москві та Петрограді. При цьому «криваві хвилі» братовбивчої громадянської війни докотилися «від Москви до самих до околиць», на когось накотилися з повною силою, інших зачепили по дотичній. До останніх належали околиці імперії, зокрема Бессарабська та Херсонська губернії. Жителі цього регіону, які розкололися на два непримиренних табори, нестримно втягувалися в безодню кровопролитної і жорстокої громадянської війни. На цих землях запанували смута та анархія, в основі якої лежала ідеологічна непримиренність.
Слід зазначити (про це також йдеться у працях відомого вітчизняного історика Миколи Бабілунги та інших дослідників), що придністровський регіон і тоді відігравав важливу геополітичну роль на Балканах. За 100 минулих років вона не змінилася: Придністров’я, як і раніше, важливий геополітичний вузол, що розділяє/поєднує два цивілізаційні простори – Захід і Схід.
Скориставшись хаосом громадянської війни, Румунія, як то кажуть, «не створюючи шуму» окупувала Бессарабію. Важливо, що радянська держава ніколи не визнавала цього факту. Проте сивий Дністер знову став геополітичним вододілом, природним кордоном, прикордонною річкою. За володіння Придністров’ям у цей час боролася влада української Центральної Ради, бессарабського прорумунського органу «Сфатул церій», петлюрівці, білогвардійці, не кажучи вже про дрібні селянські повстанські загони та відвертих бандитів, усіляких «батьків», для кого війна, що рідна мати. Хто тільки не топтав цю благодатну землю своїми чобітьми в той смутний час – німці, румуни, австріяки, французи.
Однак червоні виявилися сильнішими.
«Через географічні та національні особливості Лівобережжя Дністра приєдналося до українських територій. Придністровські землі стали частиною Подільської та Херсонської (згодом Одеської) губерній Української РСР», – наголосила директор Тираспольського об’єднаного музею Алла Мельничук.
До речі, коріння родоводу головного хранителя історії Тирасполя теж сягає першої придністровської республіки. Батько Алли Антонівни народився в молдавському селі з відповідною для того періоду назвою Новий світ, що в Котовському районі МАРСР, яка входила до УРСР, мати – в селі Павлівка того ж району. А школа – російська – була між ними, в с. Кирилівка, де розташовувалася і сільрада. Мати – українка, батько – молдаванин, сиділи за однією партою. Ось такі штрихи того часу, які перекинули місток у сьогодення.
На ідеологічній основі
На початку 20-х років, у період створення державності малих націй і народностей заснованого в 1922 році СРСР (поміж засновників була й УРСР, а отже, опосередковано і придністровці), у середовищі лідерів революційного підпілля Бессарабії, румунських комуністів, які працювали в Комінтерні та комуністичному університеті національних меншин, виникає ідея про утворення молдавської державності. Вони теж спробували «приборкати» хвилю утворення держав на національній основі. Проблема полягала в тому, що Бессарабія тоді перебувала у складі королівської Румунії. Залишалося реалізувати цю ідею на Лівобережжі Дністра.
До ініціативної групи зі створення молдавської державності на початку 1924 року входили такі відомі історичні особи як Григорій Котовський та Павло Ткаченко. Упродовж кількох місяців на Південній Україні проходили масові мітинги на підтримку цієї пропозиції. До вищих органів державної влади потоком линули звернення, листи трудящих, лунали прохання та вимоги про створення на території українського Придністров’я молдавської державності.
Отже, тут не обійшлося без чистої води ідеології. Той час добре характеризувало гасло про «світову революцію». В умовах всеосяжного революційного піднесення та очікування загальної перемоги комуністичних ідей, утворення молдавської державності в Придністров’ї пов’язувалося насамперед з інтересами світового комуністичного руху, а також зовнішньополітичними аспектами. Передбачалося, що створення такої республіки на лівому березі Дністра підхльосне бессарабських селян, а згодом і всієї Румунії. Потім «революційна пожежа» мала б перекинутися на Болгарію, Балкани, Угорщину, Австрію, далі на Західну Європу. Тодішні радянські керівники були прекрасними мрійниками. Їхній план спрацював лише на початковому етапі, зате посприяв появі МАРСР. Про ідеологічне підґрунтя свідчить і цей збережений в архівах рукописний запис: «Створення Молд[авської] Республ[іки] ми повинні розуміти як організацію першого аванпосту для наступу в Румунію».
Її територію визначили у 8 тис. км2. Населення становило 550 тис. осіб. Столицею нового державного утворення спочатку було м. Балта, а з 1929-го – Тирасполь.
У липні 1924 р. Політбюро ЦК РКП(б) прийняло спеціальну постанову. У документі визнавалося «…необхідним насамперед із політичних міркувань виділення молдавського населення у спеціальну автономну республіку у складі УРСР».
Вершиною піраміди державного будівництва стало проведення в Харкові сесії Всеукраїнської ЦВК, де був ухвалений закон про створення Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки (МАРСР). На ній відзначили «велике прагнення молдавських трудящих до створення своєї республіки». У підсумкових документах так і записали: «З огляду на твердо виражену волю робітників і селян, виходячи з непорушних основ Конституції СРСР, сесія ухвалила утворити у складі УРСР Молдавську АРСР».
Республіка мала свою Конституцію, законодавчу базу, герб, гімн, інші атрибути державності.
Вона проіснувала майже 16 років, до 2 серпня 1940 року, коли була заснована МРСР.
Поруч, але не разом
Об’єднана республіка стала результатом поділу сфер впливу у Європі між СРСР та Німеччиною, наслідком укладеного між цими державами пакту Молотова – Ріббентропа. Здавалося б, всього лиш 16 років першої придністровської державності, зате яких. За короткий час на цій території відбулися кардинальні зміни в різних галузях життєдіяльності – економіці, соціальній царині, культурі, навіть всупереч драматичним, часом трагічним колізіям сталінської епохи.
Одним із найважливіших моментів існування на лівому березі Дністра автономної республіки стало формування, зміцнення основ придністровського народу, його менталітету, для якого завжди були важливими почуття взаємної підтримки, товариства, національної згоди, добросусідства, відкритості. Населенню нашого краю невластиві етнічна нетерпимість та міжрелігійна ворожнеча.
Іншими словами, 16 років молдавської автономії не були даремними. Вони увібрали в себе і спільні перемоги, і визначні здобутки, і великі трагедії. Вони ж і зблизили придністровців за ці майже 16 років, зміцнили соціально-культурний і психологічний тип придністровської спільноти, що формувався, і згодом став передвісником створення особливої, унікальної національної ідентичності, яку ми сьогодні називаємо придністровським народом. З 1924–1940 був перекинутий місток на початок 90-х, коли придністровська державність переживала ренесанс.
Парадоксальність ситуації, що склалася, полягала в тому, що перша молдавська автономія була ліквідована шляхом створення союзної республіки – МРСР, днем народження якої вважається 2 серпня 1940 р. Тоді Бессарабію, звільнену від румунської окупації мирним шляхом, фактично приєднали до вже існуючої МАРСР у складі УРСР. При цьому не було враховано ані різниці економічного потенціалу, ані національного складу, ані різниці менталітетів.
Були порушені навіть чинні на той час радянські закони. Було тільки пристрасне бажання, використовуючи економічний потенціал МАРСР, модернізувати та піднести на більш високий рівень знекровлену за 22 роки румунської окупації Бессарабію. Зрозуміло, що в умовах гіперцентралізації влади, всевладдя ідеологічних партійних структур, культу особистості ніхто й не думав запитувати жителів ні УРСР, ні Придністров’я про їхню згоду на реалізацію подібного сценарію державного будівництва. Тому це і стало тією самою міною сповільненої дії, детонатор якої спрацював через півстоліття. Тоді, у 40-му ніхто не міг припускати, що через півстоліття спільного проживання у складі Радянського Союзу два береги Дністра спрямують один на одного гармати.
Відверто кажучи, навіть упродовж 50 років спільного проживання у складі МРСР, дві її складові залишалися чужими одна одній. Багато в чому це пояснювалося національним складом населення правобережної Молдови та Лівобережжя. Мононаціональне протистояло багатонаціональному та інтернаціональному. Так склалося за планової соціалістичної економіки, що саме на лівому березі Дністра сконцентрувалося 40 % промислового потенціалу МРСР та інтенсивне аграрне виробництво. Доходи від діяльності цих секторів економіки спрямовувалися до Кишинева, а звідти поверталися до придністровського краю вже в обмежених масштабах. Поступово Придністров’я перетворювалося на донора правобережної Молдавії.
Спроба друга. Вдала
Відродження придністровської державності відбулося 2 вересня 1990-го не на порожньому місці, адже коріння Придністровської Молдавської Республіки сягало у 1924-й. Її проголошення було запізнілим актом справедливості, проте мірою вимушеною. Вихід МРСР зі складу Радянського Союзу вже дав привід придністровцям замислитися про самостійне майбутнє та про власну державність. Тригером до цього послужила необмежена влада на правому березі Дністра націоналістів, які бажають приєднання Молдови до Румунії.
У таких умовах відтворення і захист державності стали для придністровців чи не єдиним шансом на збереження власної ідентичності та історичної самобутності. Саме тому ідея відродження тієї самої автономної державності зразка 24-го року захопила буквально всіх мешканців Придністров’я. Тих, хто намагався їй протистояти, життя залишило на звалищі історії. Від ідеї до реалізації минуло зовсім небагато часу, і в Тираспольському драмтеатрі здійснився акт історичної справедливості – відбулося друге видання МАРСР, 100-річний ювілей якої ми нині відзначаємо.
Відродженій державності на Дністрі от уже 34 роки. Вона створена народом Придністров’я відповідно до історичних передумов та на законних підставах. Щодня кожен придністровець захищає її в умовах інформаційної агресії та економічної блокади. Плід наших спільних зусиль – ПМР – живе, розвивається, міцніє, черпаючи енергію та життєві сили у підтримці багатонаціонального придністровського народу.
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото novostipmr.com