Григорія Маракуцу по праву називають одним із найавторитетніших політиків республіки, знаковою для країни фігурою, «політичним важкоатлетом». Його ім’я широко відоме не тільки в Придністров’ї, а й далеко за його межами. Григорій Степанович – депутат Верховної Ради чотирьох скликань, який очолював законодавчий орган протягом трьох скликань – з 1990 до 2005 року, в подальшому він Генеральний секретар Міжпарламентської Асамблеї держав – учасниць Співтовариства «За демократію та права народів». Цього тижня йому виповнилося 82 роки.
І хоча вже деякий час він живе далеко від Придністров’я, справи на батьківщині не можуть не хвилювати Григорія Степановича. Це видно з інтерв’ю та коментарів, які наш співвітчизник дає представникам медіа-галузі.
Йому та його сподвижникам, народним обранцям, належить провідна роль у створенні ПМР, одного з її головних атрибутів (законодавчого органу), у формуванні правової бази на початкових етапах становлення придністровської державності, коли закладалися її основи. В одному з давніх інтерв’ю Григорій Степанович зізнавався, що роки роботи у Верховній Раді були одними з найскладніших і водночас найважливіших періодів його життя. Тоді досвіду державного будівництва ні в кого не було, хоча в політику Маракуца, на відміну від інших, прийшов уже зрілим, досвідченим керівником.
Нинішньому поколінню все, що відбувалося наприкінці 80-х – початку 90-х років, здається само собою зрозумілим, логічним та органічним. Однак, це не зовсім так, навіть взагалі не так. Щоб у той час стати на бік народу, треба було мати певну громадянську мужність і сміливість.
Тоді ж ніхто не знав, чим надалі обернеться задум зі своєю державністю. Тож реальних, а не кіношних випробувань на той час було багато. Чого тільки був вартий сміливий і рішучий крок секретаря райкому партії Кам’янського району Маракуци, коли він не послухався ще сильної КПРС і став на захист власного народу від зазіхань націоналістів.
За працею й шана
Нагороди СРСР – медаль «За освоєння цілинних земель».
Нагороди ПМР – Орден Республіки (30 серпня 1995 р.), Орден Пошани (24 вересня 2002 р.), орден «Трудова слава» (24 серпня 2006 р.), орден «За заслуги» ІІ ступеня (19 грудня 2007 р.), орден «За заслуги» І ступеня (15 жовтня 2012 р.). Нагороди Росії – Орден Дружби (10 червня 2008 р.) Конфесійні нагороди – Орден святого благовірного князя Данила Московського ІІІ ступеня (РПЦ, 2000 р.), Орден преподобного Сергія Радонезького ІІ ступеня (РПЦ, 2007 р.)
Шлях до цього переломного в житті Григорія Степановича моменту був складний і тернистий. Училище механізації сільського господарства, робота комбайнером, підняття цілини, де він зустрів вірну супутницю життя Надію, Цілиноградський сільгоспінститут, праця на місцевій ТЕЦ.
З 1971 р. життя Григорія Степановича – уродженця с. Тея Григоріопольського району – нерозривно пов’язана з Придністров’ям. У Кам’янці Маракуца працював заступником начальника РЕМ, потім – головою колгоспу «Дністер», обіймав відповідальні посади у райвиконкомі та райкомі партії. Разом з іншими патріотами республіки він торував шляхи створення, захисту, становлення самостійної держави, її розвитку.
Природжений лідер, мудрий політик, майстер компромісу, справедлива людина, яка вміє не тільки слухати, а й чути – так характеризують Маракуцу всі, хто його знає, його учні та послідовники, серед яких чимало нинішніх політиків. Їм треба переймати його «політичне чуття», вчитися інтуїції, уміння передбачати розвиток подій.
Саме Григорію Маракуці та його сподвижникам, справжнім народним обранцям, належить заслуга закладення нинішньої законодавчої бази. Лідерські якості, дотримання принципу «Якщо не я, то хто» привели Маракуцу в загін творців республіки. Цього, дійсно народного, лідера на гребінь опору румунському націоналізму і будівництва власної держави виніс час, він обрав його. І політик, борець не підвів земляків, бо завжди дотримувався власних життєвих настанов і принципів, був непохитний, якщо у щось твердо вірив. За це, а також за вміння досягти компромісу навіть у найскладнішій та суперечливій ситуації, за дар переконання, за стійкість у відстоюванні інтересів республіки та її народу, сьогодні цій людині є за що віддати належне.
Життєвий шлях Григорія Степановича є прикладом для багатьох поколінь політиків і громадських діячів. Тож не випадково багато хто з них вважає себе його учнями. Михайло Бурла – депутат Верховної Ради трьох скликань, очолював законодавчі збори з 13 червня 2012 р. по 23 грудня 2015 р., в один із найскладніших історичних періодів, що характеризувався гострим протистоянням гілок влади. У розмові з кореспондентом «Гомону» він зазначив, що Григорій Степанович уже давно увійшов не лише до літопису Придністров’я, а й до новітньої історії країн СНД.
«Ми навчилися в нього багато чому, але ще багато чого нам доведеться навчитися. Він, що називається «політичний важкоатлет», прозорливий і далекоглядний політик, для якого влада – не самоціль, а спосіб зробити життя людей кращим. У складних ситуаціях Григорій Маракуца завжди знаходить оптимальне, найефективніше рішення. Його життєвий шлях є прикладом для наслідування», – вважає Михайло Порфирійович.
Уміння Маракуци досягти компромісного рішення, дипломатичним шляхом урегулювати різноманітні проблеми, зокрема й у взаєминах з офіційним Кишиневом, допомагало підтримувати мир на берегах Дністра у найскладніші повоєнні роки. В історію придністровської дипломатії увійшло його промовисте висловлювання:
«Сторонам необхідно сідати за стіл переговорів та шукати шляхи розв’язання наболілих проблем. Це завжди краще, ніж дивитися один на одного через приціл… Навіть якщо остаточне рішення не знаходиться, все одно треба зустрічатися, вирішувати важливі життєві питання, їх треба знаходити, вирішувати сьогодні, а не чекати остаточного врегулювання конфлікту».
З того часу, коли були сказані ці слова, вони не втратили актуальності. І таке враження, що сказані вони тільки вчора.
Двадцятирічний законотворчий шлях Григорія Степановича став для нього справжньою школою життя, а Верховна Рада і домівкою, і місцем, де в дискусіях, часом жорстких і гарячих, народні обранці, зрештою, досягали згоди, приймали компромісні рішення, які надалі служили на благо придністровців.
Це були (в буквальному значенні слова) соратники. Тому незмінно актуальними сприймаються слова патріарха придністровської політики про роль законодавців, сказані кілька років тому: «Верховна Рада – це найважливіший атрибут державності, атрибут народовладдя. Немає законодавчого органу – немає незалежності, не існує і самої держави… Той, хто закликає до недовіри, до розпуску парламенту, каже, що він – тягар для республіки, той працює проти своєї держави, на руку різним ворогам». І ще з цієї серії: «Завжди треба намагатися всім разом шукати компроміс, необхідний для нашої республіки. Спільними зусиллями, згодою можна досягти значно більшого для нашого сьогодення та майбутнього».
Григорій Маракуца проявив себе не тільки в політиці. Він захистив докторську дисертацію, є професором. Говорячи про цю людину, не можна залишити поза увагою одну з головних рис його характеру – неповторне почуття гумору. Він завжди знає, що і де сказати, як пожартувати, щоб пом’якшити гостроту ситуації та градус дискусії. За роки роботи у Верховній Раді, як керівник законодавчого органу, він не раз дипломатично і вміло «виводив» колег із найбільш заплутаних внутрішньо- та зовнішньополітичних лабіринтів, вирішував найскладніші ситуації та гасив конфлікти, що назрівали. Вчасно й доречно розказані ним анекдоти, жарти та словесні «перли» могли б бути зібрані в унікальну збірку, що склала б конкуренцію багатьом політичним гострословам, які «не лізуть у кишеню за смачним словом».
Які тільки світові політичні та дипломатичні птахи високого польоту не залітали на береги Дністра, коли Маракуца очолював Верховну Раду. Надмірно суворі, педантичні в поведінці, у дотриманні пристойності, гордовиті та самовпевнені, з кам’яними обличчями заходили вони до кабінету Голови для проведення чергової протокольної зустрічі на найвищому рівні, а виходили для коментарів до преси жвавими та усміхненими. Журналісти законодавчого пулу вже знали: «Маракуца чи то тонко, вдало і до місця пожартував, чи то анекдот розповів». Так воно й було. Тільки йому вдавалося так розрядити обстановку, так обернути ситуацію, що спочатку негативно налаштовані до нашої республіки дипломати та політики, особливо зі США та Євросоюзу, після спілкування з Григорієм Степановичем якщо й не ставали нашими союзниками, то ворогами вже переставали бути точно. Вони починали розуміти придністровців, а це вже важливо.
Почуття гумору, тонкого, можна навіть сказати витонченого, відчиняло Маракуці двері до найвищих чиновницьких кабінетів для захисту інтересів жителів Придністров’я. І так було скрізь. У Росії, Україні, Білорусії, Німеччині й навіть на Аландських островах, де представникам Молдови та Придністров’я розповідали та навчали, як мирно живуть на них шведи та фіни.
І навіть у день, коли 70-річного ювіляра вшановували в Палаці Республіки, неповторне почуття гумору йому й тут не відмовило, не зрадило. Тоді керівника законодавчого органу республіки трьох скликань нагородили Грамотою Верховної Ради, його удостоїли звання «Почесний громадянин Тирасполя». Переймаючи кавказькі традиції, колеги по депутатському корпусу подарували ювіляру, як справжньому представнику молдавського народу, кушму.
І Маракуца, який славиться іскрометним гумором, не був би Маракуцею, якби відразу ж, прямо зі сцени не розповів анекдот про цей національний головний убір.
З Григорієм Степановичем досить легко працюється і журналістам. Він завжди готовий до спілкування, відкритий для діалогу та цінує працю представників ЗМІ.
У Придністров’ї Маракуцу-політика, співвітчизника люблять і цінують, поважають і продовжують у нього вчитися чесності та душевності, патріотизму та відданості землякам.
І, напевно, як пораду колегам-політикам наведемо його слова з авторської книги «К миру – через согласие»: «Політика та мораль – сумісні. Політика, особливо в конфліктній ситуації, має право на моральний вибір. Доводиться лише шкодувати, що це не культивується…».
Микола КОЛЕСНИК.
Фото IA»Новости Приднестровья».