Батьки уродженця Кіцкан Миколи Камерзана Дмитро Феодосійович та Катерина Опанасівна не думали, не гадали, що хтось із трьох синів стане виноградарем. Найменше вони чекали цього
від старшого.
Микола закінчив престижний Харківський авіаційний інститут. У школі захоплювався фізикою, шахами, боротьбою, тенісом, футболом. Близькі та оточення диву давалися різнобічним здібностям юнака. Він у всьому прагнув бути кращим, такий характер! Прямуючи з однокласниками на роботу в полі, коли старшокласники допомагали колгоспу у зборі врожаю, «викладався» на повну силу. Якось за день зібрав 1 500 кг томатів. А це ж 5 контейнерів! Тоді його заохотили екскурсійною поїздкою до Москви.
Давня пристрасть Миколи Камерзана – футбол. Свого часу юнак грав за збірну команду району. Він і тепер підтримує гарну спортивну форму, виступає за районну команду «Динамо». Футбольною «лихоманкою» заразив і сина Дмитра, який працює вчителем фізичного виховання Кіцканської ЗОШ № 2.
Виноградарство не відразу переросло у Миколи Дмитровича в серйозне захоплення. Після інституту відслужив в армії. Разом із дружиною Ольгою Валентинівною, яка закінчила той самий виш, працював на оборонному заводі в Алма-Аті. Проте душа придністровця не лежала до чужих країв.
…Настав 1992-й. Якось узяв Камерзан «Комсомолку», і погляд завмер на заголовку «По селу Кіцкани здійснено артобстріл». Тривожно стало за рідних. Так і відбулося повернення до рідних пенатів. Повітря батьківщини, воно, безумовно, особливе, проте ситий ним не будеш. Як і багато хто, в ті смутні часи Микола теж зайнявся човниковим бізнесом.
Одна з доленосних зустрічей допомогла визначитися зі службою у прикордонному загоні МДБ. І тут він зарекомендував себе одним із кращих командирів. Ні собі, ні підлеглим спуску не давав. Через деякий час Микола Дмитрович перейшов працювати на спорткомплекс «Шериф» комендантом академії футболу, згодом став начальником служби безпеки філії «Газпромбанку» в Бендерах. Після розформування банку треба було визначитися, чим займатися далі.
«Не даремно кажуть: «Усе, що не робиться, робиться на краще», – продовжував Микола. – Я ж таки селянин. Допомагав колись батькам на присадибній ділянці. Навички збереглися».
Тоді й купили з дружиною в Кіцканах маленький будиночок. 25 соток землі. Не одразу став наш герой виноградарем. Спочатку вирощував персиковий сад, потім грушевий, абрикосовий, культивував вирощування малини, овочів. Виходило непогано. Однак підкорили серце і закохали в себе на все життя янтарні грона, що купаються в променях яскравого сонця. І що більше займався цією культурою Микола Дмитрович, то більше переконувався у правильності вибору.
Стало в нагоді й вироблене зі шкільної лави вміння працювати зі спеціальною літературою, основи якого заклала вчителька фізики та класний керівник Маргарита Леонідівна Бондаренко. Для успіху в будь-якій справі важливі знання. Тож пройшов курси виноградарів у радгоспі-технікумі імені М. В. Фрунзе.
Корисною була участь у міжнародному сільськогосподарському проекті з розвитку виробництва столових сортів винограду, реалізованому в Молдові та Придністров’ї. Протягом двох років було проведено понад 20 навчальних семінарів. Заняття вели доктори та кандидати наук, організовували практикуми, відвідували провідні виноградарські господарства. Значним етапом стала групова поїздка до Італії, що є світовим лідером виробництва столових сортів винограду. З освоєнням Інтернету займатися самоосвітою полегшало. Микола Дмитрович завів у Telegram свій канал «Виноградна справа».
Свого часу на присадибній ділянці господаря росли фруктові дерева, ягідні кущі, овочі, технічний виноград, у підвалі зберігалися різні наливки та вина. Нині ж, за влучним висловом Миколи Дмитровича, він остаточно розв’язав для себе дилему: замінив спирт на спорт. Тепер на великій арці гостей зустрічають грона «Італія», «Фаетон» тощо. Настав їхній час, вони щеплені на одному стовбурі, словом, сіамські, але не близнюки. За будинком понад сто столових сортів розташовуються на перголах – прямокутних металевих конструкціях двометрової висоти, що створюють горизонтальну поверхню для плодоношення. Грона звисають, вражаючи виглядом, розміром і відсутністю будь-яких вад, наочно демонструючи професіоналізм майстра.
Виноградник налічує 400 кущів, щорічно насадження оновлюється новими сортами. Наприклад, на старому стовбурі «Молдови» виник «Ред глоб» (червона куля), що дав гроно в перший рік після щеплення. Це означає, що в наступному році на кущі буде повноцінний урожай. До речі, «Ред глоб» «панує» на прилавках приватних підприємців та на полицях супермаркетів «Шериф» практично весь рік, бо він ще й лідер зі зберігання.
Одна з новинок виноградаря – «Аватар» американської селекції, кишмиш із видовженою формою ягід. У наших краях він з’явився нещодавно, а в Італії та країнах Америки вирощується у промислових масштабах. Високою врожайністю відрізняється білий виноград «Століття». Виготовлені з нього ніжні родзинки дадуть фору іншим «побратимам». «Якщо з’їсти кілька ягід «Століття», – жартує виноградар, – то життя буде довгим». Є у М. Камерзана сорти, що дають і другий урожай, те ж «Преображення». Постійну прописку в Кіцканах дістали «японець» – «Манікюр фінгера» та «узбек» – «Хусайне келін бармак», що перекладається як «палець нареченої». В обох пальчикоподібні ягоди. Загалом у колекції Миколи Дмитровича «іноземців» (не з пострадянського простору) набереться понад 100 сортів.
Камерзан – завзятий експериментатор, його приваблює все незвідане. Упевнений, якби не вирощування сонячної ягоди, то він неодмінно став би селекціонером. От і нині у виноградаря з Кіцкан у роботі чергові селекційні новинки, які приваблюють і товарним виглядом, і смаковими якостями. Завдання – розширити асортимент. Здійснено чимало випробувань сортів на їхню придатність до вирощування в місцевих умовах. Новоявленого селекціонера не бентежать навіть невдачі. На думку Миколи Дмитровича, невдачі – неодмінний супутник розвитку. Як то кажуть, негативний результат – теж результат. Натомість приходить майстерність.
Подібний рівень виноградного достатку вимагає не тільки досвіду, знань, навичок, а й великої фізичної праці. Ділянка Камерзана розташована на піщаному ґрунті – корисних речовин для повноцінного росту та розвитку виноградних кущів мало. У таких випадках використовують хімічні підживлення. Микола Дмитрович найкращим засобом вважає золу та перегній, який бере на фермах великої рогатої худоби.
«Перегній віддавав на аналіз, у ньому є все, що потрібно рослині: калій, фосфор, азот, магній. Не потрібно жодної хімії. Отже, виробництво відповідає найсуворішим екологічним вимогам», –
ділиться виноградар.
Кожен кущ одержує в нього належну кількість «їжі». Основний інструментарій для цієї технологічної операції – тачка та лопата. Чимало доводиться потрудитися, щоб усі чотири сотні «вихованців» дістали «пайку». Обробка лози навесні та восени, захист від хвороб та комах, прополювання та інші агрономічні маніпуляції вимагають від виноградаря чималих зусиль. І все це Камерзан робить сам. Він не може розслабитися, щось проґавити. В іншому випадку – втрата врожаю, і всі зусилля нанівець. Погодні умови останніх років вимагають частіших поливів. Робить це Микола Дмитрович поки що вручну. Благо є артезіанська криниця та басейн. Мріє, коли розбагатіє, встановить на ділянці крапельне зрошення.
Чотири сотки землі в далекому кінці виноградного царства особливі: під шаром землі живе в очікуванні відродження сторічне коріння винограду, посадженого в далекі часи ченцями Кіцканського Ново-Нямецького монастиря. Ця частина ділянки розташована саме на колишньому монастирському винограднику. Частина коріння вже живить сучасні солодкі ягоди.
Ченці в усі часи займалися виноградарством та виноробством. Православ’я тісно пов’язане з цим заняттям. От і нині у святій обителі з благословення настоятеля отця Паїсія, з ініціативи отця Варави та за сприяння Миколи Камерзана 25 червня 2024 р. у день Святого Онуфрія на 25 сотках було закладено виноградник. Незручності кам’янистого схилу два тижні рівняли бульдозером. Та навіть після планування ділянки потужною технікою кущі янтарної ягоди довелося саджати з використанням бура, оскільки лопата не брала такий твердий ґрунт.
Завершили посадку 25 столових сортів винограду 25 липня. Тільки глибоко віруючі люди могли в 40-градусну спеку на камінні висадити виноградні кущі так, щоб усі вони прижилися. У серпні після свята Преображення Господнього один із кущів уже порадував «батьків» першою гроною. Чудо-ягоду їли не поспішаючи, як благодатне послання небес. Відомий у республіці аграрій Федот Цибульський, говорячи про творців нової виноградної ділянки, охарактеризував їх як людей, які «створили на землі райський куточок».
Перегній, щоденний полив, якісні саджанці Миколи Камерзана та його колег дали таки результат. Виноградник, окрім своєї утилітарної цінності, за задумом отця Паїсія, стане ще однією визначною пам’яткою монастиря, яка залучатиме до обителі православних паломників. Словом, Микола Камерзан разом із ченцями дав життя ще одному дітищу.
Магія числа «25» (наш герой народився 25 грудня) все життя супроводжує виноградаря. Адже випадковостей у житті не буває…
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото автора.