СКОРБОТНА ДАТА
У протистоянні придністровців з молдовськими націоналістами 2 листопада 1990 року в Дубоссарах пролилася перша кров.
Це сталося всього через два місяці після проголошення Придністровської Молдавської Республіки. ОПОНівці Молдови зробили спробу вторгнутися в Дубоссари й навести в центрі щойно проголошеної народом республіки «конституційний порядок». 34 роки тому в результаті спланованої провокації з застосуванням вогнепальної зброї загинули троє жителів міста: Володимир Готка, Валерій Міцул та Олег Гелетюк, 16 осіб дістали поранення.
До цієї трагедії в Дубоссарах, як і в інших містах і районах Придністров’я, жителі не погоджувалися з ухваленими парламентом Молдови законами про мови, з новою ідеологією домінування в органах влади представників Народного фронту, що нав’язував офіційний Кишинів. Хіба могли придністровці, які й до нині пам’ятають німецько-румунську окупацію в сорокових роках минулого століття, змиритися з тим, що державним прапором Молдови став румунський триколор? Чи могли погодитися з тим, щоб його підняли в містах і селах республіки? Все це викликало неприйняття населенням Придністров’я та Гагаузії.
Дубоссарці, як і всі придністровці, в жовтні 1990-го надавали допомогу братньому народу Гагаузії в захисті їхніх прав. Увечері 1 листопада жителі міста зустрічали земляків, які повернулися з Гагаузії. У той час якраз створювалися робітничі загони сприяння міліції, вони охороняли спокій і працю придністровців, забезпечували безпеку підприємств і важливих господарських об’єктів. Під час багатотисячного мітингу було прийняте рішення перекрити міст через Дністер і встановити КПП на під’їздах до міста.
Мітинг продовжився 2 листопада – жителі міста зажадали заборонити діяльність НФМ у Дубоссарах, а також відправити у відставку суддю і прокурора, які за вказівкою з Кишинева намагалися притягнути до кримінальної відповідальності активістів за те, що зірвали в місті триколор. Тодішній молдовський прем’єр-міністр Мірча Друк віддав розпорядження міністру внутрішніх справ Iону Косташу «навести в Дубоссарах порядок». У місто був направлений зведений загін МВС, зокрема і підрозділ спеціального призначення загальною кількістю 275 осіб. До полудня 2 листопада це угруповання вже було в районі Дубоссарського моста. Попереду йшли військовослужбовці бригади ОПОН з кийками й автоматами. Дубоссарці, дізнавшись про «непрошених гостей», стали на захист рідного міста живим ланцюгом. Як розповідають очевидці, використовуючи зброю, кийки та газ, силовики відтіснили городян від моста.
«Збройні формування Молдови просунулися до кругового в’їзду в Дубоссари біля поста ДАІ й попрямували до центру міста через с. Лунга (нині мікрорайон Лунга). Однак і тут шлях їм перегородили сотні дубоссарців: беззбройні чоловіки та жінки», – згадує учасник тих подій, захисник Придністров’я Геннадій Козлов.
Геннадій Іванович був тоді депутатом Дубоссарської міської та районної Ради народних депутатів (з березня 1990 р.).
«Коли ми прийшли на площу, пролунала сирена. Це означало, що відбувся напад на міст. Ми стрибнули в автобус і помчали в той бік, на Лунгу. Не доїхавши до круга метрів 15, зупинилися, вискочили з автобуса. Назустріч нам бігли люди, долинали звуки пострілів. Антон Заграйчук вигукнув із натовпу, що там стріляють. Зупинившись, ми побачили озброєних до зубів, зі щитами й касками ОПОНівців. У наших хлопців нічого такого не було. Антон всунув мені в руки металевий прут. Коли поліцейські підійшли до нас, до їхнього командира вийшов Вітя Радовський, який очолював робітничий загін тютюнової фабрики, й почав з ним розмовляти. Я витягнув посвідчення депутата, відрекомендувався і сказав, що через місто вони не пройдуть. Силовики Молдови перетнули першу лінію оборони, пройшли через міст. Наші захисники, які там були, не змогли їх зупинити, оскільки військовики застосували газ і стріляли в повітря», – розповів Геннадій Козлов.
Напруженість наростала. Командир молдовських спецпідрозділів продовжував віддавати накази. Потім підбіг і на підвищених тонах сказав:
«Якщо ви не розійдетеся, даю команду стріляти на ураження». Депутат Козлов відповів: «Спробуй, і я підірву гранату». Граната була навчальною. Можливо, така рішучість народного обранця остудила наступальний запал. Відчувалося, що в ту мить вони подумали, що в арсеналі дубоссарців щось є. Командир ОПОНівців, звертаючись до Козлова, відразу осікся: «Почекай, не гарячкуй!»
Поруч з ОМОНом їхав автобус із гучномовцем. З нього долинали погрози та накази розійтися. Мета нападників була прозорою – пройти в місто і захопити міськвиконком. Тому вони зробили спробу прорватися з іншого боку, через мікрорайон Великий Фонтан, але і там їм перегородили шлях беззбройні містяни.
«Паша Головко з групою робітників з механічного заводу по моїй команді терміново перекрив об’їзну дорогу в місто. Ми ж залишилися охороняти в’їзд у місто, тому що тут ще були поліцейські. Саме там дістав поранення Павло, а троє хлопців були вбиті», – згадує ті трагічні події Геннадій Козлов.
Олег Гелетюк, Володимир Готка та Валерій Міцул стали жертвами цієї сутички, вони загинули як герої. Два працівники тютюнової фабрики у переддень цих подій повернулися з походу в Гагаузію, а тут під час захисту рідного міста їх убили. В кишені одягу Олега Гелетюка була знайдена повістка в армію. Молодий хлопець, який ще не служив у лавах армії, добровільно пішов захищати рідне місто!
Щороку 2 листопада на місці, де загинули дубоссарці, збираються учасники тих подій, рідні та близькі полеглих, представники громадських організацій, школярі, керівництво району, щоб ушанувати пам’ять мужніх і героїчних земляків, своїх захисників.
У Дубоссарському історико-краєзнавчому музеї зберігаються фотографії, особисті речі та документи перших жертв боротьби придністровців за свої права, а також саморобна зброя, якою в 90-х роках городяни захищали своє місто та республіку від збройних сил Молдови.
Надія ДОБРЯНСЬКА.