У святковий день майданчик перед місцевим Будинком культури символічно відображав саму Окницю. Трудові колективи й активні жителі організували подвір’я: українське, російське, молдавське; оформили виставки фотографій, які знайомили з багатою історією села, та предметів побуту, що свідчать про майстерність і творчий потенціал мешканців.
Пригадався республіканський фестиваль «Джерело традицій», на якому окницький колектив «Умілі ручки» представив традиційне сільське подвір’я. Українська хата з усіма її атрибутами, фруктовий садочок і урожайний город, худоба та птиця… Усе це вив’язане гачком із приголомшливою достовірністю. Центром експозиції став святковий стіл, за яким зібралися причепурені господарі та гості, що приїхали здалеку (на це натякав візок із конячкою). Знання нюансів сільського життя, щира любов до устрою, що зберігається упродовж століть, відбилися в кожній деталі жанрової сценки.
Вона немов ожила в День села на українському подвір’ї. Тільки замість возів із кіньми за кам’яною огорожею, прикрашеною тканими доріжками, вишитими рушниками, гірляндами золотих качанів кукурудзи та червоних кетягів калини, стояло безліч машин, на яких приїхали гості з різних куточків Кам’янщини, Придністров’я та навіть з-за кордону.
«Ласкаво просимо!», – вітали кожного господарі. У віршах розповідали про повсякденне життя, про те, як зберігають материнську мову, як ростять у пошані до традицій дітей, як слідують заповіту Шевченка, портрет якого в символічній світлиці посідав місце поруч з іконою та родинним фото.
Хлібосольні хазяї запрошували до столу, заставленого святковими стравами. Неможливо було охопити зором все разом, і Ольга Маковей, прагнучи допомогти з вибором, почала пропонувати: голубці, вареники, картопля зі шкварками, пиріжки… На другому десятку найменувань традиційної смакоти, коли дійшли до солодощів, не втрималася від запитання, хто все це приготував. З’ясувалося, що працювали всім селом: продуктами забезпечили власники місцевих магазинів, а куховарили і педагоги, і медики, і працівники культури, і пенсіонери.
Ольга Григорівна якраз із цієї категорії, проте вдома не нудьгує. Разом із колективом фельдшерсько-акушерського пункту, де раніше працювала санітаркою, бере участь у всіх сільських справах, із сусідами турбується про порядок на вулиці. На святкових заходах Ольга з кумом Олександром Малютою традиційно виконують ролі господарів українського подвір’я. Втім, це і не роль у прямому розумінні слова. Такі вони і в житті: працелюбні – інакше з сільськими турботами не впоратися, вірні рідній землі, про яку піклуються десятки років, і гостинні.
Саме так можна охарактеризувати переважну більшість жителів Окниці. Вони упорядковують рідне село, прагнуть зробити його красивим і затишним.
«Окниця за останні роки перетворилася, покращала!», – поділилася враженням Олена Лиса. Вона народилася та виросла в цьому селі, пам’ятає роки його розквіту і занепаду, адже регулярно відвідувала батьків. Коли отча хата осиротіла, Олена Іванівна стала навідуватися в Окницю рідше. Нині вирішила з’їздити на храмове свято і відверто призналася, що не впізнає село.
Практично всі соціально значущі об’єкти відремонтовані, в них створені необхідні умови для плідної роботи. Відреставрований Димитрівський храм, престольне свято якого і відзначається як День села. Приведені в порядок парк і озеро, в улюбленому селянами мальовничому куточку створені сучасні умови для проведення масових заходів і тихого родинного відпочинку. Ремонтуються дороги й тротуари, на центральній вулиці тепер асфальтове покриття, а шкільний двір замостили плиткою. Відновлюється вуличне освітлення. І це в маленькій Окниці, у глибинці Придністров’я!
Є ще багато штрихів, які свідчать, що село поступово упорядковується та прикрашається. Велику роль у цьому відіграють самі жителі, які виходять на суботники, облаштовують громадські колодязі, садять на вулицях дерева та квіти, встановлюють зручні лавки тощо. Надихає їх на роботу молода глава Окниці, а підтримують почини депутати Верховної, районної та сільської Рад.
Христина Палістрант щиро подякувала землякам за внесок у благоустрій і розвиток села. Грамоти кращим трудівникам і активістам вручили також голова міськрайради Олег Бурлака та заступник глави держадміністрації Наталія Iсакова. З’ясувалося, що з деякими нагородженими ми вже познайомилися на народних гуляннях, які розгорнулися на святковому подвір’ї.
Бджоляр Валентин Смитанка пригощав усіх свіжим медом. Розповів, що пасіка в нього невелика – близько 30 вуликів, але розташована в прекрасному місці, до якого не дісталася цивілізація з транспортними потоками, загазованістю, іншими негативними наслідками. Тут квітнуть акації та запашні трави, чай з яких доповнював і відтіняв смак меду. Сюди у вільний час приходять на пікніки сільські діти, з задоволенням занурюються у повсякденне життя пасіки. Для них Валентин зберіг навіть механічну медогонку – підліткам дуже подобається вручну качати ароматні ласощі. Яр, про який йдеться, вже і назву дістав відповідну – Медовий. Тут пасічник має намір обладнати рекреаційний простір. Із цим проектом виграв грант і сподівається, що туристи зацікавляться новою локацією для відпочинку на природі.
А доля Марії Ребицької – немов ілюстрація до грядущого Року придністровського народу. Десятки національностей об’єднані любов’ю до живописного краю на лівобережжі древньої річки, турботою про розвиток республіки, створеної волею людей, що мешкають тут. І в той же час кожен етнос унікальний, зберіг рідну мову, свої звичаї та культуру, з повагою вплів їх у віночок придністровських традицій.
Марія приїхала в Окницю за велінням серця. Разом із чоловіком 30 років працювала в колгоспі. Уродженка правобережного села вкорінилася в цій долині між скель, перейняла народний український говір, але і молдавських звичаїв не забула. До святкового столу Марія приготувала плацинди. Вони за назвою хоч і схожі на українські паляниці, а по суті – зовсім інша страва. У ніжне листкове тісто, кожен шар якого вручну витягають майже до прозорості, які тільки начинки не завертають! Марія Михайлівна напекла з картоплею, капустою, сиром. Охоче ділилася старовинним рецептом з усіма, кому плацинди сподобалися, розповідала про узори молдавської вишивки, що прикрашала святкову сорочку, підспівувала ансамблю «Подоймянка» та кружляла у традиційній хорі, що об’єднала представників різних національностей.
День села – свято родинне. На ньому урочисто вшановували довгожителів, які є корінням окницького роду, сім’ї з новонародженими, які символізують надію на майбутнє, та подружжя, що відзначають гарні ювілеї.
Леонід і Ксенія Липовські, стоячи на порозі Будинку культури, згадували урочисту церемонію реєстрації шлюбу, що відбулася в цьому залі, та весілля, що два дні гуляло на подвір’ях наречених. Відтоді промайнуло 50 квітнів. Були серед них срібні, як у відомій пісні, зелені, мов весняні поля, золоті, як сонячні світанки, словом – різнобарвні, як і квіти на подвір’ї Липовських. Змужнів син, вийшли заміж дві внучки, нині підростають троє правнуків.
У селищі, що будувалося за радянських часів, виріс будинок Липовських. Сьогодні Нова Окниця зовсім малолюдна, а раніше на навколишніх полях кипіло життя. Леонід Мойсейович працював трактористом, а Ксенія Арсеніївна, хоч і рахівник за фахом, доглядала сад і тютюнові плантації. Обзавелися колгоспні передовики міцним господарством. Тепер, незважаючи на солідні роки, самі всюди справляються: город і сад у них – як картинка, та ще і ділянку землі в 50 соток обробляють. Для земляків вони – приклад працьовитості та збереження родинних цінностей.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.