Випускниця МДУ, дипломований історик, який не дивиться на історію збоку, а творить її, лектор,
який розповідає студентам про становлення республіки не опосередковано, а від першої особи, державний діяч, яка обіймала посаду заступника Голови Верховної Ради, а нині служить республіці на посаді державного радника Президента Придністров’я. Все це штрихи до політичного портрета Анни Волкової.
Наприкінці 80-х років минулого століття тираспольська активістка, депутат місцевої ради та Верховної Ради Радянської Молдавії безоглядно кинулась у вир доленосних для майбутнього Придністров’я подій. Волкова однією з перших «розкусила» ту політику, яку вело тодішнє радянське керівництво на чолі з першим президентом СРСР Михайлом Горбачовим. За поширення листівок, що викривали ці дії, молдавське КДБ порушило проти Анни Захарівни кримінальну справу.
Сьогодні її ім’я фігурує в підручниках історії, фотографія посідає заслужене місце серед експонатів Тираспольського об’єднаного музею, прізвищем Волкової підписано численні видання з історії ПМР. Поміж них і книга про сучасні референдуми, загальна кількість яких за всю історію створення, захисту, становлення та розвитку придністровської державності досягла семи.
Засновники республіки завжди, зокрема в найскладніших питаннях державного будівництва, радилися з народом і тільки потім ухвалювали доленосні рішення. Отже, Волкова знала, про що писала, адже вона була серед тих найсміливіших і рішучих, які мали велику громадянську мужність, організаторів найперших референдумів. Причому, перших не тільки у придністровській, а і в радянській історії. Справа в тому, що за сім союзних десятиліть цим демократичним інструментом громадянського волевиявлення ніхто не скористався: прописане в радянській Конституції право залишалося, по суті, декларативним, оскільки відповідний закон за весь період історії партійні керівники так і не спромоглися ухвалити.
Ідея заявити про волю народу через референдум народилася у мешканців лівобережжя Дністра не раптом. Виступаючи проти прорумунського майбутнього, у серпні-вересні 1989 року вони активно включилися у страйковий рух. Підготовчу та організаційну роботу з проведення референдумів вели трудові колективи. Заклики лунали з усіх трибун, газетних шпальт, листівок. Підсумком такої агітаційної кампанії стала найвища явка.
Не менш значуще місце у придністровській історії належить з’їздам депутатів усіх рівнів. На першому з них, що відбувся в Парканах, заклали ґрунтовний фундамент під майбутню республіку. Вже на той момент лунали заклики про її проголошення. Однак подібні пориви, що межують із поспішністю, могли коштувати Придністров’ю майбутнього, вважає Анна Волкова:
«Проголосити республіку на першому з’їзді означало б бігти попереду паровоза, оскільки очікувалося ухвалення Декларації про суверенітет Молдови. Її прийняли 23 червня, а паралельно фігурував ще один документ, у якому йшлося про пакт Молотова – Ріббентропа і його наслідки для Бессарабії та Північної Буковини. В ньому було чорним по білому написано: визнати незаконним утворення Молдавської РСР 2 серпня 1940 року. Тобто фактично нас із Молдавської РСР виштовхнули. На цій основі можна було говорити про підготовку другого з’їзду».
До підготовки Другого надзвичайного з’їзду депутатів усіх рівнів поставилися ґрунтовно, детально обмірковуючи кожен крок, скрупульозно вивіряючи всі рішення. Однодумці, соратники працювали на той час днями та ночами, в умовах дефіциту часу, колосальної відповідальності та напруженості. Анна Волкова увійшла до складу організаційного комітету з його проведення. Її перу належить політична доповідь, яку на з’їзді народних обранців Придністров’я в драматичному театрі проголосив Володимир Риляков.
У день проведення в Тирасполі історичного для всіх придністровців з’їзду, в Кишиневі засідали молдовські парламентарі. Слухаючи повідомлення про перебіг пленарного засідання Верховної Ради РСРМ з радіо, в Тирасполі побоювалися силового тиску на делегатів. Однак надвечір гірші з побоювань, дякувати Богу, не справдилися, а очікування виправдалися: 2 вересня 1990 року була проголошена Придністровська Молдавська Радянська Соціалістична Республіка.
«День цей проминув у хвилюваннях та клопотах. Пригадую, була гроза. А коли ми ввечері виходили, все місто було вмите, і світило яскраве сонце. Нам хотілося, щоб це сонце освітило шлях нашої республіки», – згадувала в одному з інтерв’ю парламентській прес-службі Анна Захарівна.
Проте сонце, на яке так сподівалися придністровці, прикривали політичний, економічний, моральний та фізичний утиски.
«Говорити про небезпеку на той час було не прийнято, бо починаючи з 1989-го вона буквально висіла в повітрі. Відразу після Першого з’їзду депутатів усіх рівнів, що відбувся в Парканах, з’явилося доповнення до Кримінального кодексу Молдови від 5 червня 1990 року – нова стаття з санкціями від 3 до 10 років позбавлення волі. Небезпека виходила безпосередньо від Народного фронту. У жовтні 1990-го до Будинку Рад прийшов Ілля Ілашку, сумнозвісний за наступними подіями 1992 року. Він особисто, кожному з нас, учасників недавнього Другого з’їзду депутатів усіх рівнів Придністров’я, вручив постанову Народного фронту за № 6, у якій йшлося, що всі ми, включаючи споконвічних молдаван Придністров’я, є ворогами молдавської нації», – описувала тривожну ситуацію того часу історик Волкова.
Однак це не похитнуло рішучості тих, хто тоді остаточно і безповоротно вирішив боротися за право придністровців, як писав у своїй книзі перший Президент Iгор Смирнов, «…жити цією землею, говорити рідною мовою». Незважаючи ні на що, заснована волею народу республіка зміцнювала позиції, з нуля створюючи необхідні атрибути державності. Першим став власний законодавчий орган. Його прабатьком виступила Тимчасова Верховна Рада, у складі якої активно працювала й Анна Волкова. Вона ж була обрана депутатом законодавчих зборів першого скликання, що розпочали роботу 29 листопада 1990 року.
У 92-му, якраз у розпал воєнних дій, народний обранець Волкова обійняла посаду заступника Голови та разом із колегами, пліч-о-пліч, обстоювала незалежність Придністров’я і продовжувала працювати над створенням законодавчої бази нової держави. Вона зазначає, що особливістю першого складу Верховної Ради стало властиве йому почуття колективізму, коли не було «я», а тільки «ми».
ПРЯМА МОВА
Анна ВОЛКОВА, депутат Тимчасової Верховної Ради, Верховної Ради першого скликання.
Переоцінити значення референдумів для Придністров’я неможливо. Якщо ми говоримо про перші з них, то це, по суті, інструмент створення нашої держави. Я впевнена, що тоді було обрано правильний шлях. Дії народних депутатів базувалися та виходили з народної волі. В особливій агітації не було потреби. За республіку прийшло голосувати понад 90 % громадян.
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото з архіву автора.