Ніхто не заперечуватиме твердження, що діти – квіти нашого життя. Олена Юракова має чудовий букет. У неї – троє дітей: дві дочки та син. Старшій, Валерії, 22 роки, цього навчального року вона закінчує природничо- географічний факультет ПДУ імені Т. Г. Шевченка, освоюючи спеціальність «фундаментальна та прикладна хімія». Молодші, двійнята Iра та Вова, навчаються у 3 класі Республіканського українського теоретичного ліцею-комплексу, де і працює їхня мама – заступник директора з виховної роботи, вчитель початкових класів
Олена ЮРАКОВА.
Олена з’явилася на світ у 1979 році в місті Жмеринка Вінницької області Української РСР у звичайній трудовій сім’ї. Її батько Анатолій Миколайович працював машиністом тепловоза на містоутворюючому підприємстві – локомотивному депо. Мати, Наталя Ярославівна, працювала там-таки в одному з відділів управління підприємством. Коли Олені було 14 років, мати померла від важкої недуги.
Закінчивши 9 класів Жмеринської СШ № 6, дівчина вирішила вступати до Вінницького педагогічного училища, де впродовж чотирьох років успішно освоїла спеціальність «учитель початкових класів, педагог-організатор». Потім повернулася у Жмеринку. Там Олена одразу ж працевлаштувалася до міського Центру дитячо-юнацької дозвільної діяльності, спочатку два роки працювала на посаді керівника гуртка, а потім – організатора заходів. Життя її різко змінив 1999 рік.
До Жмеринки з Тирасполя приїхав погостювати у своєї рідної бабусі молодий симпатичний хлопець. Вони познайомилися. Незабаром він запропонував Олені руку й серце. І вона, не дуже довго роздумуючи, погодилася. Весілля зіграли в Тирасполі. Тут молода сім’я вирішила продовжити своє спільне життя. Дізнавшись, що в Тирасполі функціонує український ліцей, Олена, не гаючи часу, попрямувала туди. Молодому фахівцеві одразу ж запропонували посаду вихователя в гуртожитку ліцею. Вона погодилася.
Як ми вже зазначили, 2002 року народилася її дочка Валерія. До 2005-го наша героїня перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною. Коли ж настав час виходити на роботу, вона вирішила перейти до дитячого садка, щоб і там Валерія залишалася під її наглядом. Тому наступним робочим місцем Олени став Тираспольський дитячий садок № 50 «Дзвінкі голоси».
Працюючи там вихователем, вона, без відриву від виховання доньки та активної роботи в дитсадку, здобула вищу педагогічну освіту, заочно закінчивши факультет педагогіки та психології ПДУ за спеціальністю «педагогіка та психологія; початкова освіта». У 2010 році Валерія готувалася стати першокласницею. На той час український ліцей шляхом злиття з Тираспольською російсько-українською ЗОШ № 1 був реорганізований в Республіканський український теоретичний ліцей-комплекс, у структурі якого з’явилася початкова школа з українською мовою навчання та школа мистецтв. Олена приймає рішення віддати Валерію в перший клас ліцею-комплексу, а самій повертатися сюди вчителем.
Звичайно, довелося розпочати з формування першого класу, з яким вона надалі працюватиме. Вчителька з радістю погодилася. Так Валерія потрапила до класу, в якому вчителем була її мати. На сьогодні Олені Юраковій, як учителю початкових класів, уже присвоєно вищу кваліфікаційну категорію.
Наш кореспондент, спілкуючись з Оленою Анатоліївною, попросив нашу героїню розповісти про найяскравішу подію в її житті. Очі багатодітної матері засяяли, вона, посміхаючись, почала захоплено та натхненно розповідати:
«Найяскравішою подією мого життя став день, коли я дізналася, що вагітна двійнятами. Той день запам’ятався мені на все життя. Це сталося на третьому місяці вагітності. Я прийшла на УЗД, пройшла процедуру, а лікар, посміхаючись, мене приголомшує: «Сюрприз! Маєте два плодові яйця».
Від несподіванки я нервово засміялася, знітившись на кушетці, і нутром відчула, що в мене починається нове життя. Двійня! Мамо люба, що ж тепер робити? Як бути? Години через дві, заспокоївшись, я смиренно подумала: двійня – значить, двійня, головне, щоб здоровими народилися. З того дня я прийняла нову реальність і почала готуватися до того, що мої плани на життя підлягають обов’язковій корекції».
Народження двох малюків стало не тільки великою несподіванкою, а ще й приємним подарунком долі. Кажуть, двійнята – це удвічі більше щастя в сім’ї, це щастя у квадраті. Однак за цим стоїть величезна материнська праця. Мами «у квадраті» – особлива каста жінок, у яких не прийнято відступати перед труднощами. Велика радість і великі турботи – таким тепер стало її життя.
Валерія нині не просто закінчує ПДУ, вона вже третій рік працює на Тираспольському хлібокомбінаті, випікає городянам хліб. Робота стала усвідомлено обраною нею професією та одночасно захопленням для душі. Тут не додати й не відняти.
Третьокласники Іра та Вова, крім навчання, захоплено займаються у школі мистецтв. Іра серйозно зацікавилася вокалом, а Вова вчиться грати на гітарі. А ще він до самозабуття любить грати у футбол, і це теж досить серйозно.
Наша героїня розповідає, що останнім часом, коли виїзд за межі республіки став надто проб-лемним, у неї з’явилося нове хобі. Його суть у тому, щоб для учнів класу та своїх особистих молодших дітей (благо, вік у них приблизно однаковий) організовувати захопливі та пізнавальні екскурсії рідним краєм. Вони вже встигли побувати в заповіднику «Ягорлик», на Кишинівській кондитерській фабриці «Букурия» та в Кишинівському зоопарку, у фортеці в Бендерах та Кіцканському монастирі. Всі у захваті: діти, батьки, вона сама.
Кореспондент поцікавився, чи допомагає Олені особистий материнський досвід у роботі зі школярами? «Усі діти, які навчаються у моєму класі, в нашому ліцеї, – це теж мої діти, – відповіла вона. – Мій материнський досвід та досвід роботи у школі – це, по суті, одне. Я бачу всіх дітей, я їх відчуваю. Коли з’являються свої діти, з’являється і якась нова якість любові. З другою дитиною ця якість посилюється. І чим більше це поле любові, тим менший ступінь твого вигоряння.
Багатодітній мамі легше бути вчителем. Вона має вже стільки досвіду та любові! Якщо ти зуміла організувати трьох, то чому б не організувати більше? Ти з особистого досвіду вже знаєш, чому дитина так зробила, що в цей момент з нею відбувається. Мої діти дуже радіють моїй роботі в школі. Валерія сказала:
«Мамо, коли ти ходиш на роботу, то приходиш звідти вся така щаслива, радісна, енергія вирує, на нас усіх розливається». Так, безумовно, я емоційно втомлююсь, але видихну – і розумію: це мій природний стан: тут діти, там діти».
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото із сімейного архіву Юракових.