ХРУСТОВА – одне з великих сіл Кам’янського району. Прописано тут майже дві тисячі осіб, а постійно мешкають понад 1 200 жителів.
«Усі ми – хтось раніше, а інші нещодавно – прийняли рішення залишитися в рідному селі, тут жити та працювати заради процвітання нашої малої батьківщини, – звернувся до земляків у храмове свято глава Хрустовської адміністрації Василь Гандрабура. – На сьогодні в нашому селі є всі необхідні умови для комфортного проживання. А якою стане Хрустова в майбутньому, що залишимо після себе нащадкам – залежить від спільних наших зусиль, від громадянської позиції кожного мешканця».
Небайдужих селян у нас багато, їхні заслуги гідно оцінені на державному та районному рівні. У День села глава Кам’янської держадміністрації Сергій Сокирка та голова міськрайради Олег Бурлака вручили грамоти та листи подяки кращим трудівникам сільських установ, передовикам колгоспу «Путь Леніна» і найбільш активним жителям.
Глядачі, що зібралися в Будинку культури, зустрічали кожне ім’я оплесками. З особливою урочистістю вшановували земляків, які служать прикладом збереження родинних цінностей і вірності рідному краю. Про них і розповімо читачам «Гомону».
Наше щастя – наші діти
Це не просто слова, за ними – глибокий сенс. Народження дитини давно вже перестало бути радістю тільки для її батьків і рідних людей. Живучи однією великою сім’єю, ми усвідомлюємо, що кожне маля – це надія на майбутнє Хрустової. З таким настроєм і вітали 9 сімей із новонаро-
дженими. Подарунки їм вручили від адміністрації села та від колективного господарства.
Голова колгоспу Михайло Пеньковський повідомив, що з наступного року кожна сім’я, в якій з’явиться маля, отримає тисячу доларів. Щоправда, є одна умова: гроші виплачуватимуть, починаючи з 20-го нового жителя Хрустової. Такий от стимул для поліпшення демографічної ситуації придумало правління колгоспу «Путь Леніна».
Який буде ефект – побачимо у 2025-му. Проте і нині можна відзначити позитивну тенденцію. Молоді сім’ї не обмежуються вже однією дитиною.
Подружжя Кузьмуків відзначило перший весільний ювілей. Пролетіли 5 років, немов одна мить. Працювали кожний на своєму місці: Олександр у сільгосппідприємстві «Калина», Діана – в одному з міських дитсадків. Офіційна назва її професії – помічник вихователя – хоч і звучить солідніше, але до душі молодій жінці слово «нянька». Тому що на роботі вона няньчиться з кожною дитиною, як із рідною Аделіною. Тепер родинного щастя в Кузьмуків удвічі більше. Є і донечка, і синочок. Щаслива матуся з новонародженим Сашком нещодавно повернулася з пологового будинку, тому на святкову сцену делегували главу сім’ї.
А родина Бадан після народження донечки дістала статус багатодітної. Оленочка – третя дитина Валентини та Станіслава. Таких сімей у Хрустовій тепер дев’ять. Ще у двох родинах –
по четверо дітей!
Досвідом, як виростити шістьох, можуть поділитися Олена та Юрій Даскал. Три десятиліття крокують вони життєвим шляхом рука об руку. Працюють у колгоспі. На власному подвір’ї тримають пару корів, декілька свиней, багато птиці. Працьовитість прищепили й кожному з дітей. Старші сини Олександр і Дмитро живуть у рідному селі. Дорослі дочки розлетілися з батьківської хати. Аурелія освоїла професію медсестри і працює в Бендерах. Олена знайшла своє щастя в далекому зарубіжжі. Саме вона вже обдарувала батьків онукою. Молодші діти – Катруся та Микита – школярі. Допитливі й товариські, веселі та відповідальні. Закладена в них ота ґрунтовність, що притаманна багатьом уродженцям села.
Від срібного до діамантового
Такі родинні ювілеї відзначили ми нині всім селом. Чверть століття крокують по життю разом Федір і Олеся Ананій, Олег і Ольга Цибульські. Удвічі більший сімейний стаж у Василя і Тетяни Наливайко, Василя і Наталії Стекляр. Олександр і Віра Винокурови відзначили смарагдове весілля. Кожен із них за іспит під назвою «Шлюб» дістав відмінну оцінку. Розташувалися дві «п’ятірки» поруч, як і нерозлучні впродовж усіх цих років ювіляри. А родинному союзу Олександра і Тетяни Сокирка вже 60 років!
Усі ювіляри одержали подарунки та букети осінніх квітів не лише від керівництва села, а й від численних рідних і друзів. Як і водиться на весіллі, лунали вигуки «Гірко!», що не залишилися без дієвої відповіді. А потім закружляли подружжя у вальсі, ніби повернувшись у молоді роки.
Відкрию читацькій аудиторії секрет: на пам’ятному фото, де зібралися всі ювіляри, дві сім’ї, об’єднані між собою щонайміцнішими родовими узами. Поряд із Василем Захаровичем і Наталією Савівною стояла на сцені донька. Вийшла вона не тільки для того, щоб привітати батьків. У самої Ольги – срібне весілля.
Поздоровлення приймала і за чоловіка. Він – водій на підприємстві, що займається вантажоперевезеннями. У святковий день був якраз у рейсі. Квапився додому щодуху, але дорога є дорога. Погодні умови, кордони між країнами, сама ситуація у світі… Багато було чинників, через які Олег Цибульський на свято не встиг.
Проте його дружина самотньою не почувалася – вітали її всім селом, а потім великий дружний рід зібрався в хаті, де виросла Ольга та її діти, за святковим столом. Зв’язалися за допомогою сучасних технологій з усіма, хто тепер далеко від рідного села, пригадали найщасливіші моменти.
Розпочалася історія цього роду в 1973-му в Подоймі. У місцевий фельдшерсько-акушерський пункт направили на роботу випускницю Тираспольського медучилища. Весела дівчина відразу полонила серце Василя. Він після навчання в гідромеліоративному технікумі повернувся в рідне господарство, на полях якого працював із 15 років. Призначили В. Стекляра бригадиром, але недовго обіймав він цю посаду. Після весілля вирішили облаштовуватися на батьківщині Наталії, у Хрустовій. 50 років живуть тут, не сумують, оточені любов’ю рідних і пошаною земляків.
Василь Захарович спочатку працював у місцевому колгоспі меліоратором. Коли на околиці села відкрили ферму з відгодівлі свиней, перейшов у це велике тваринницьке підприємство. Загальний стаж його в агропромисловому комплексі сягає майже 40 років.
Така ж славна трудова дорога й у дружини. Працювала Наталія Савівна у різних підрозділах Кам’янської центральної районної лікарні. Коли в Хрустовій відкрили лікарняну амбулаторію, пройшла курси фізіотерапії та стала медсестрою спеціалізованого кабінету. Вона і сьогодні – «швидка допомога» для всіх рідних, сусідів, друзів, знайомих. Нікому не відмовляє у медичній консультації, пораді.
Подружжя Стекляр дало путівку в життя синові та доньці. Збиралися вже святкувати срібний ювілей, а тут Ольга привела в хату нареченого. «Справний парубок!» – оцінили батьки та взялися за організацію весілля.
З тієї пори пролетіло ще 25 років.
У Олега та Ольги Цибульських – син Дмитро та донечка Поліна. Щоправда, сюрпризів на срібне весілля батькам вони не влаштували. Обоє цілком і повністю зосереджені на навчанні – здобувають вищу освіту в столиці.
П’ять поколінь у рідному краю
Є у Хрустовій і такий рід. Душа його – Ганна Антонівна Гордієнко. Все життя вона разом із чоловіком працювала в рідному колгоспі. Олексія Кириловича, на жаль, немає вже на цьому світі, а родинний фундамент, що заклав він, міцний.
■ «Любов і пошана, довіра та взаєморозуміння панували в оселі, де мене прийняли як донь-
ку, – згадує Валентина Гордієнко. – Ми з Василем прагнули брати приклад із його батьків і у праці, й у родинному житті, і в умінні облаштовувати побут, яка б скрута не була».
Друге покоління роду міцно вросло у хрустовську землю. Василь Олексійович пішов батьківськими стопами. Працював в овочівницький бригаді. Труд цей переважно ручний, нелегкий. Оцінити його може будь-хто, в кого є город. У турботах про вирощування помідорів, перцю, баклажанів, моркви, цибулі та інших культур, якими «Путь Леніна» традиційно забезпечує Кам’янський район, пройшла вся трудова біографія Василя Гордієнка. А Валентина Євгенівна до цих пір сумлінно працює в колгоспній бухгалтерії.
Єдину доньку виховали Валентина з Василем у любові до рідного краю. Після навчання в медичному училищі Наталія повернулася до Хрустової, тут знайшла свою долю. Взаємини з коханим прагнула побудувати по перевіреній батьками моделі, а Ігор привніс ті цінності, що панували в сім’ї Подорожнюків. Весілля, народження дітей, спільні турботи та свята об’єднали дві хрустовські родини. В усіх справах підтримують вони одне одного, завжди готові прийти на допомогу.
У такому ж дусі виховані й діти Подорожнюків. Настуся у виборі професії керувалася материнським прикладом. Торік закінчила міжрегіональний університет у Тирасполі за фахом «фармацевт». Влаштувалася в одну зі столичних аптек.
Iлля про життєвий вибір іще думає. Варіантів має багато. Навчається восьмикласник на «відмінно». Професійно захоплений хореографією, зі зразковим колективом «Асорті» бере участь у концертах і святкових заходах, перемагає на республіканських конкурсах. Артистизм у Iллі природний і проявляється не тільки в танцях. Без цього усміхненого юнака не обходиться жоден шкільний або сільський захід. Активіст у всьому!
Анастасія, як і батьки, не шукала щастя за морями. Заміж вийшла за односельця, об’єднавши й без того чималий рід із сім’єю Богорош. Тепер Роман і Настя виховують донечку. Вона якраз п’яте покоління роду, який є гідним уособленням і Року родинних цінностей, що вже завершується, і прийдешнього 2025-го – Року придністровського народу.
Алла ВЕРЛАН, відмінний працівник культури ПМР.
Фото автора.