Рівно рік тому до Музею історії села Незавертайлівка зайшла відвідувачка. Вона зі слізьми вдивлялася в портрети людей, які брали участь у Великій Вітчизняній війні. Кожного ветерана жінка знала поіменно, пам’ятала їх ще живими. Пам’ятала, як вони радісно зустрічали День Перемоги, як з гіркотою згадували полеглих на фронті друзів та односельців.
Ми розговорилися, і Марія Федорівна – так звали цю жінку – розповіла, що не просто так зайшла до музею. Вона принесла спогади, написані нею від руки, про родича Івана Бєлого. Треба сказати, що в музеї зберігається фотографія й коротка інформація про Івана Євстафійовича. Ми зраділи можливості дізнатися щось нове від близького родича ветерана.
Народився І. Є. Бєлий 1919 року в Незавертайлівці у звичайній селянській родині. Батьки, Секлетея та Євстафій Бєлі, працювали в колгоспі «Красний партизан». Іван навчався в Незавертайлівській школі № 3. 1936 року хлопець закінчив 7 класів і почав працювати в місцевому колгоспі. У серпні 1939 року був призваний до лав Червоної Армії. Закінчив полкову школу молодших командирів, з грудня 1940 року командував відділенням стрілецького взводу.
Коли почалася найкровопролитніша і найстрашніша в історії людства війна, Іван був призначений командиром взводу піхоти. 1942 року він, тяжко поранений, провів два місяці у госпіталі. Після лікування був направлений до Сталінградського танкового училища. З 1943 року брав участь у боях і командував екіпажем танка Т-34. Важке поранення, що здобув 7 травня 1943 року, знову внесло в його біографію рядок про шпиталь і три місяці впертої боротьби за життя. Повернувшись у свою частину, Іван визволяв столицю України Київ і проявив себе сміливим та рішучим офіцером.
У запеклих боях за село Василькове Іван Євстафійович, вміло маневруючи танком і вогнем, знищив одну гармату противника, а дві гармати захопив цілими. Гусеницями танка і вогнем гармати наш герой знищив понад 100 ворожих солдатів. Сміливий танкіст проявив себе у боях за село Фастовець. Лейтенант Бєлий з екіпажем, мужньо борючись, стримував натиск піхоти фашистів у супроводі танків до тих пір, поки його танк не підбили. При цьому він встиг знищити німецький середній танк, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки.
Наш земляк брав участь у боях за звільнення Польщі та Німеччини. У боях за станцію Нальдау 29 січня 1945 року, попри нальоти ворожої авіації та опір ворога, лейтенант І. Є. Бєлий, атакуючи противника, знищив 2 гармати, півтора десятка возів і близько 50 ворожих солдатів і офіцерів.
Наступного дня в Єльковці під час наступу ворожої піхоти він знищив 20 німецьких солдатів. Хоробрий танкіст бив ворогів під час форсування річок Нейсе, Широс на підступах до Берліна та Праги. Поблизу Берліна на штаб бригади несподівано напала одна з фашистських військових частин. Танкісти Івана Євстафійовича вступили в бій з противником, вогнем із гармати й кулемета вони знищили понад двох десятків гітлерівців.
Іван Бєлий пройшов усю війну, тричі був тяжко поранений, нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня та багатьма медалями. Після війни одружився з сільською учителькою Іриною Леонтіївною і трудився на благо рідного села. 1948 року в сім’ї Бєлих народився син Анатолій, через 6 років з’явився на світ син Леонід. Родина Бєлих завжди була дружною, подружжя жило душа в душу, подаючи приклад своїм дітям.
День Перемоги для жителів села Незавертайлівка – особлива дата. Минуло 73 роки з того незабутнього травня 1945 року, однак ми досі відкриваємо для себе нові імена й нові сторінки історії Великої Вітчизняної війни, учасниками якої були наші земляки, діди та прадіди.
В. КІПРІЯНОВА, А. ОСАДЧА, співробітники Музею історії.