У школі Насті подобався Вітька з десятого «В». Та й він дивився на неї якось особливо. На випускному вечорі предмет її закоханості крутився біля Таньки, з нею і світанок зустрічав. Настя тоді засумувала і втекла додому, вирішивши, що… Та нічого вона не вирішила, просто втекла, ще й шпильку для волосся загубила, і проплакала всю ніч. Було це давно, роки минали й шкільне захоплення ніби почало забуватися, проте останнім часом їй знову почало здаватися, що «Вітька на неї дивиться»…
Якось в «Однокласниках» дівчина знайшла того, по кому зітхала в десятому класі: з монітора на неї дивився «він». Місто не вказане, просто – Північ. Напевно, в нього вже і дружина, і діточок купа… Побачила, і серденько затріпотіло… В «Однокласниках» Настя почала копатися після дзвінка тієї ж Таньки: мовляв, вирішили зібратися перед Новим роком у школі, тридцятого грудня, та влаштувати маскарад. Це для інтриги затіяли, та й Новий рік скоро.
Десять років – термін чималий, з усіма наслідками, що з цього випливають. Настя знайшла на сайті ще кількох однокласниць, однак це заняття їй швидко набридло. Що за інтерес дивитися на фото: «Я в Єгипті», «Ми в Парижі», а може, ще й тому, що вона не була ні в Єгипті, ні в Парижі…
Наразі треба вибирати карнавальний костюм, до того ж за суворими критеріями: дешево і сердито! Інтернет повідав, що гряде рік Змії, й дівчину це влаштовувало – нещодавно вона купила відріз сріблястого трикотажу і власноруч спорудила гарненьке платтячко в обтяжку (благо, вона залишилася такою ж тоненькою і тендітною, як у десятому класі). У «Дитячому світі» прикупила блискучу корону та сріблясту маску. Трохи покривлялася перед дзеркалом і дійшла висновку, що і бюджетно, і гарно.
По закінченні школи Настя нікого з «однокашників» не зустрічала і тепер з особливим трепетом чекала на маскарад – раптом і Вітька приїде!
Збираючись на вечірку, дівчина розмірковувала, про що може розповісти однокласникам. Ну, інститут закінчила, заміж сходила – туди й назад, бо з цього нічого путнього не вийшло: перед очима маячила Вітькина фізіономія, і нічого вдіяти з собою Настя не могла. Квартиру їй батьки подарували, але цим нині нікого не здивуєш. Те, що діточок не було, так вона і не зрозуміла, добре це чи погано. Вона заздрила подружкам, у яких дітвора носилася по квартирі, здіймаючи галас, а подружки – тиші й спокійному затишку її «однушки».
Біля школи збирався народ. Ще здалеку Настя побачила своїх, але впізнала лише класну керівничку, яка майже не змінилася. Якісь дядьки з пивними животиками й худі очкарики тиснули руки один одному і радісно реготали. Товсті й не дуже тітки в шубах і дублянках зі сміхом та зойками обіймалися. Мало того, що всі неймовірно змінилися, та ще й маски поначіпляли. Всі галасували, як на базарі, але, що здивувало Настю, ніхто нікого по імені не називав. І з цього вона зробила висновок, що ніхто одне одного не впізнає, а зізнатися – незручно.
Натовп народу, збуджений і галасливий, перемістився до шкільного вестибюлю. Верхній одяг поздавали в гардероб, і в очах Насті зарябіло від блиску біжутерії. Карнавальні костюми були стандартними: всі блондинки – ляльки Барбі, а брюнетки – циганки в яскравому одязі типу Кармен, ну ще дві Снігові королеви та хтось у костюмі Арлекіна. Снігові королеви були більше схожі на наречених, що йшли під вінець не перший раз – в однакових коронах і фатинових мантіях.
Утім, і Барбі були одягнені однаково, відрізнялися тільки комплекцією. Настя в «металевій шкірі» досить вигідно виглядала на тлі інших учасниць маскараду і ловила на собі погляди чоловічої частини колишніх школярів, які (абсолютно всі!) одяглися піратами.
В актовому залі чекав накритий стіл і величезна ялинка. Розсідалися шумно. Маски вже всім набридли та й неабияк заважали. Хтось сказав, що і без них ми навряд чи одне одного впізнаємо, і, як то кажуть, – маски скинуті. Шум-гам-та-ра-рам-шампанське і Дід Мороз зі Снігуронькою, як годиться під Новий рік. З’ясувалося, що пухкенька Барбі і є та сама Танька. Зрештою, прояснилося де – хто, і веселощі впереміш зі спогадами заполонили простір.
Шкода, проте не всі прийшли, не було і Вітьки. Тож дівчата приперли до стіни Таньку: «Куди свого Вітіньку поділа? На випускному він від тебе ні на крок не відходив. Чим усе скінчилося?» Настя прислухалася – схоже, не одна вона сподівалася… Танька ж весело розсміялася: «Та ви чого, дівчата? Він же брат мій двоюрідний. Мамі моїй слово дав, що весь випускний за мною чатуватиме. От і не відходив. А приїхати обіцяв: він у нас людина, не обтяжена сімейними узами. Куди захотів, туди й махнув. Після школи на Північ подався, пару місяців, як повернувся, весь у шоколаді».
Настя, завмираючи, прислухалася до кожного слова колишньої однокласниці. Весь вечір вона веселилася з усіма, пригадувала смішні епізоди зі шкільного життя, тим часом нишком позираючи на двері. Однак, на жаль, більш ніхто так і не прийшов.
Усе закінчується, і веселий маскарад теж добігав кінця. Десь після одинадцятої народ почав розходитися. Були охочі провести її додому і залишитися на «чашку чаю», але Настя порадила їм швидше повернутися до дружин і дітей і викликала таксі. В машині згадувала вечір. З трьох класів набралося чоловік тридцять, плюс три класні дами, які по-молодому трималися і хвацько танцювали з колишніми учнями.
Тендітна і моложава Ольга Сергіївна навіть танго видала з Петром, який виділявся стрункою спортивною фігурою серед «піратів». Настя теж натанцювалася, навіть із тим же Петром рок-н-рол відчебучила. Загалом, не нудьгували. Коли сили танцювати вже не залишилося, і шампанське скінчилося, кожен отримав повітряну кульку з пророцтвами. До нового року залишався рівно один день, і було обіцяно, що все обов’язково справдиться, можливо, навіть несподівано швидко. Всі почали вибухати й лопати свої кульки та читати записки. Вони були простенькі, типу: завтра ти отримаєш довгоочікуваний подарунок. Свою кульку Настя розбивати не стала, щоб не засмучуватися: нікому було дарувати їй подарунки. В таксі вона тримала свою кульку за ниточку.
Веселий таксист у новорічній шапочці побажав їй щасливого нового року і поїхав. Настя піднялася на третій поверх і завмерла: опершись на двері її квартири, сидів Дід Мороз, загорнувшись у шубу. Поруч – червоний мішок, палиця і мініатюрна ялинка. Розгубившись, вона випустила кульку. Та відлетіла до вікна і наткнулася на маленький цвяшок у рамі. Разом із гумовими шматочками впала записочка з пророкуванням: «Те, про що ти мріяла у школі, збудеться!»
А Дід Мороз простягнув їй загублену на випускному вечорі шпильку для волосся і сказав голосом Вітьки: «Мій талісман».
Тамара БАЗИЛЕВСЬКА.