Слід зауважити, що не лише туристам, а й нам, місцевим жителям, назва цього свята завжди здавалася дивною. Йдеться про таку широко відому подію, як Старий Новий рік, що в народі шанується, мабуть, не менше, ніж інші новорічні торжества. Свято має свою історію, з якою пов’язана і його назва, і певні обряди, а також традиції та звичаї.
Історія Старого Нового року
Вона бере початок у 1918-му, коли багато країн світу стали використовувати Григоріанський календар замість Юліанського, який вважався менш досконалим і правильним. Через це виникла різниця в часі, що склала 13 днів – той період, на який один календар «відстає» від іншого.
Коли саме відзначають Старий Новий рік (більш доречно – Новий рік за старим стилем) знає і старий, і молодий, а припадає він на ніч з 13 на 14 січня.
Склалося так, що православна церква не схвалила перехід на новий стиль, тому багато свят продовжують відзначати за старим календарем. Хоча це торжество і не є християнським, виникла традиція і його святкування як за старим, так і за новим стилем.
В Україні Старий Новий рік вважається народно-церковним, з дотриманням деяких релігійних традицій, які в народі існували ще до прийняття християнства.
Як святкували Старий Новий рік
Обов’язково у Щедрий вечір вдома збиралася за столом уся родина. Традиційно до святкування одягали вишиванки. На Меланки українці вдруге готували кутю, яку називали щедрою. Пшеницю або рис заправляли узваром, підсолодженим медом. Обов’язково досипали горішків, родзинок, сухофруктів (в’ялених вишень, копчених груш і слив). Стіл також вражав достатком. Окрім 12 пісних страв гостей частували запеченими ковбасами, вудженою підчеревиною, завиванцями з м’ясом.
У вечір Меланки дівчата «маланкували», тобто співали колядки, радували гостей приповідками. Тоді ж і аж до самого Водохреща (19 січня) ходили вертепи. Колядники водили «козу», показували вистави.
Ранок 14 січня Старий Новий рік починали з засівання. По домівках ходили тільки хлопці, обсіваючи приміщення збіжжям, бажаючи господарю і його родині достатку, здоров’я упродовж нового року. Зичили гарних врожаїв, численної худоби.
Однак, якщо вслухатися в тексти щедрівок і так званих «посівальних» побажань, то вони викликають деяке здивування: «щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка», або «овечки покотились», чи про Богоматір, яка за плугом ходила. Та нам не слід дивуватись, адже подібні пісні складалися тоді, коли початок нового року святкувався весною.
Хай прибутки та достатки
Не минають вашу хату,
Хай ведеться й прибуває
Щастя хай вас не минає.
Радості на кожнім кроці
У Старому Новім році!
Окрім щедрування, Старий Новий рік мав і власні цікаві, самобутні звичаї. Саме 14 січня, на Василя, хлопці, які після сватання отримали гарбуза восени, могли повторно засилати сватів. Хорошою прикметою вважалося свататися і на Щедрий вечір. Тоді й життя молодої родини обіцяло бути щедрим і радісним.
Про деякі інші прикмети
Свята Меланки й Василя завжди супроводжувалися низкою прикмет, які прогнозували погоду на весь рік, урожай чи достаток. Найпопулярнішими на Старий Новий рік називали такі: сніг на Василя – буде урожай зерна; відлига – дощитиме ціле літо; туман на Василя – до врожаю в коморі; коли на Старий Новий рік багато інею на деревах, то рік буде «медовим»; хуртовина на Меланку – до ягідного року. А ще вважалося, що на Старий Новий рік не можна було позичати гроші, щоб потім не потребувати їх упродовж року. Хорошою прикметою на свято було одягатися у все нове, аби цілий рік ходити в новому.
Обов’язково першим у дім на Старий Новий рік (на Василя) мав зайти чоловік. Якщо, не приведи Господи, до хати першою заходила жінка, то це вважалося дуже поганою прикметою. Тому жінки змушені були сиділи вдома, а хоч би навіть і увесь день, щоб не накликати на себе прокльонів від сусідів.
Ніколи не можна було рахувати монети, бо це було до бідності, «ніби милостиню жебрак рахує». Також не вимовлялося слово «тринадцять» аби не наврочити біди. Саме тому в ніч з 13 на 14 січня старалися нічого не позичати. А особливо забобонні на Старий Новий рік навіть сміття не виносили з дому.
Ще намагалися приманити достаток у дім. Тому люди рекомендували у вечір 13 січня, на Меланку, в тарілку з чистою водою насипати монети різного калібру. Таріль із грошима ставили на підвіконня так, щоб відбивалось у воді небо і природа. Такою водою вмивалися дівчата. Це робилося, щоб примножити красу, силу, молодість.
Українські традиції в Придністров’ї
Нехай не так широко, як у давні часи, але й у нашому краї в деяких містах і селах особливо творчі, заповзяті та активні чоловіки й жінки, подекуди й молодь, влаштовують щедрування, колядування, веселі застілля, концерти.
Наприклад, незадовго до згаданої вище дати, Григоріопольське управління культури організувало різдвяну програму «Коляда, коляда напередодні Різдва».
Зголосилися взяти участь у цьому веселому радісному дійстві, що відбулося в центрі Григоріополя, на площі просто неба, понад десяток самодіяльних фольклорних колективів з сіл Бутори, Спея, Карманово, Малаєшти, Тея і Ташлик.
Серед них і добре відомі «Вербиченька» та «Діброва» з селища Маяк, якими опікується Надія Спориш – учителька української мови та літератури Маякської школи, поетеса, член Спілки письменників Придністров’я.
У завзятті, творчому натхненні, в розмаїтті жанрів, форм і способів донесення народних скарбів до глядача й слухача, Надії Василівні нема рівних. Хоча це суб’єктивна думка автора.
Якщо репертуар вправних колядників нараховує до вісімдесяти текстів (бо в Україні побутує традиція виконувати колядки окремо для кожного члена сім’ї – господарю, господині, парубку, дівчині, малим дітям, діду й бабі), то наші для виступу підготували по п’ять колядок та щедрівок. Такими були умови програми.
«Ми виконали стільки творів, скільки нам запропонували. З-поміж колядок – відомі багатьом українцям «Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся», «На Різдво Христове ангел прилетів», «Хай Ісус – мале дитя, благословить наше життя» та ще декілька. Три години поспіль тривала програма. Поряд з українськими лунали колядки молдавською, білоруською, болгарською, російською. Ми співали радісно, сповнені святкового настрою, якогось особливого натхнення, відчуваючи себе однією великою сім’єю. А потім роз’їхалися по домівках, щоб донести святковий настрій своїм рідним та близьким», – розповіла Надія Василівна.
Признаюся, що під час розмови, яку ми вели за допомогою сучасних засобів відеозв’язку, гості Надії та Аркадія Спориш заспівали для мене колядку, якою хочу поділитися з вами, шановні читачі.
«Ми прибули, господарю,
До вашої хати,
Хочемо Вам, господарю,
Заколядувати!
Хай Ісус, мале дитя,
Благословить Ваше життя,
Щоб Ви в мирі проживали
І біди не знали…»
Ось такий він – Старий Новий рік, незабутнє свято, яке дісталося нам від наших предків, збирає під одним дахом тих, хто має в серці любов до ближнього, вміє мирно співіснувати, розділяючи традиції свого народу з сусідами та друзями.
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото Наталії Спориш.