Микола Дмитрович Зелінський – наш земляк, уродженець Тирасполя – ввійшов у світову історію як учений, який навчив людей грамотно та економно поводитися з нафтою – найважливішим енергоносієм ХХ та ХХI століть.
Зокрема, винайшов спосіб, як значно підвищити вихід бензину з нафти, отримувати бензин із нафтових залишків за допомогою крекінгу. Проте головним відкриттям його життя став винахід протигазу. Того самого протигазу, який наші старшокласники десятки, сотні разів надягають та знімають на уроках початкової військової підготовки. Цей протигаз беззастережно був визнаний найкращим у світі та врятував життя мільйонів солдатів і мирних жителів під час першої та другої світових воєн і локальних військових конфліктів.
Майбутній великий учений народився 6 лютого 1861 року в повітовому містечку Тирасполі Херсонської губернії у дворянській родині Дмитра та Дарії Зелінських. Зовсім недовго насолоджувався маленький Коля батьківським теплом і материнською турботою. Батько його помер від швидкоплинних сухот у 1863-му. Через два роки від тієї ж хвороби померла і мати. Осиротілий у 4 роки, хлопчик залишився під опікою своєї бабусі Марії Васильєвої, яка відіграла важливу роль у вихованні внука. Перші уподобання та смаки, погляди на світ, духовні якості та моральні чесноти Колі Зелінського формувалися під сприятливим впливом цієї прекрасної російської жінки.
«Бабусі моїй по матері – Марії Петрівні – зобов’язаний я усім своїм вихованням, тому що в ранньому віці втратив батьків», – написав пізніше у своїй автобіографії Микола Дмитрович.
Побоюючись, що Коля успадкує хворобу батьків, вона зробила все необхідне, щоб загартувати його. Микола рано навчився плавати, веслувати, їздити верхи, ріс міцним і рухливим хлопчиськом. Саме бабуся в домашніх умовах дала онукові початкову освіту, а у 10-річному віці підліток прийшов до Тираспольського повітового училища. По закінченні його, він вступив на дворічні курси з підготовки до навчання в гімназії й засвоїв їхню програму за рік. Досить рано виник у нього інтерес до хімії.
«Мені було 10 років, коли я намагався видобувати хлор, діючи соляною кислотою на перекис марганцю. Мої перші досліди пройшли вдало», – згадував він пізніше.
Потрібно було думати про подальшу освіту, однак у Тирасполі на той час своєї гімназії ще не було. З-поміж навчальних закладів південних міст Російської імперії найбільше славилася Рішельєвська гімназія в Одесі. Сюди і вступив 1872 року Микола Зелінський. Причому одразу до другого класу. Успішно закінчивши її, 1880 року він став студентом природничого відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Нині це Одеський національний університет. Згадуючи студентські роки, Микола Дмитрович писав:
«Я щасливий, що навчався в університеті, де викладали I. М. Сєченов, I. I. Мечников, М. М. Соколов, В. В. Марковников, що був їх учнем, а згодом став їхнім молодшим товаришем і другом».
Після здобуття університетського диплома він залишився працювати тут же, на кафедрі хімії. В альма-матер талановитий випускник стає приват-доцентом і починає викладацьку діяльність. За кілька років, блискуче захистивши докторську дисертацію, М. Зелінський безбоязно відкриває двері у велику світову науку, причому науку майбутнього – хімію.
Попереду на нього чекала посада професора Московського університету, хімічні відкриття, що дістали широкого розголосу, створення власної наукової течії та школи хіміків-органіків, заснування Інституту органічної хімії Академії наук, організація Всесоюзного хімічного товариства імені Д. І. Менделєєва.
Винайдений ним вугільний протигаз, як засіб захисту від отруйних речовин, став найкращим у світі, його використовували як у російській, так і в іноземних арміях.
«Я винайшов його не для нападу, – часто повторював мій батько, – а лише для захисту мільйонів людських життів від страждань і смерті. За створення протигазу батька хотіли номінувати на Нобелівську премію, але він був проти, відмовився навіть патентувати його, пояснивши, що не може заробляти на порятунку людських життів», – пізніше написав у своїх спогадах син ученого Андрій Зелінський, також вчений, поет і композитор.
І найцікавіше в тому, що перше випробування свого протигазу Микола Зелінський провів на собі.
До речі, нині досить багато пишуть про наукову, педагогічну, державну діяльність великого хіміка. І практично неможливо знайти інформацію про нього, як про людину – чоловіка, батька, друга. Проте Микола Дмитрович мав велике серце. Це підтверджують спогади всіх людей, що оточували його, листування вченого з рідними та близькими. Його листи до них надзвичайно чуйні, людяні, сповнені душевної теплоти, турботи, щирого ставлення. У листах дружині, дочці, друзям часто читаємо фрази:
«Дорога, дорогесенька моя Женечко! Будь здорова, моя люба, обіймаю і цілую тебе міцно. І Раєчку цілую дуже міцно. Дуже скучив і хочу скоріше вас обох бачити. Бережіть себе і будьте здорові…».
Дочка вченого, художниця Раїса Зелінська-Плате, в документальному фільмі «Довге століття сім’ї» згадує:
«Все життя він залишався для мене найкращим і найкрасивішим чоловіком. «Раєчка, Райочок», – так ласкаво називав мене батько. Тоді мені здавалося, що тато може все. Йому підвладні й господарські, й наукові, і державні відносини. Існували як би два тати. Один це той, якого можна обійняти, поцілувати, шепнути щось на вухо по секрету або посперечатися з ним із упертості. Й інший – Папа. З великої літери. Відокремлений від моїх інтересів і такий потрібний усім. До цього Папи я входила до кабінету тихо і почувала себе зайвою».
Його син Андрій народився 1933 року, коли Миколі Дмитровичу було вже 72 роки. Він був вихований батьком не тільки як син вченого зі світовим ім’ям, а, насамперед, як гідний син своєї великої Батьківщини. Андрій Миколайович і сьогодні очолює Музей та Центр ноосферного захисту імені академіка Миколи Зелінського.
За вагомий внесок у розвиток хімічної науки, М. Д. Зелінський був обраний членом багатьох академій та наукових товариств світу, удостоєний звання заслуженого діяча науки (1926), обраний спочатку членом-кореспондентом (1926), а згодом і академіком Академії наук СРСР (1929).
У 1934 році йому була присуджена премія ім. В. І. Леніна, а в 1942, 1946, 1948 роках – три Державні премії СРСР. 1945 року вчений був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, чотири рази нагороджувався орденом Леніна, двічі – орденом Трудового Червоного Прапора. Його ім’ям названий Інститут органічної хімії в Москві. Вулиці Зелінського є у Москві, Кишиневі, Тюмені, Ярославлі, у Великому Новгороді, Алма-Аті, в Караганді, Орську, Даугавпілсі, Маріуполі, у Воскресенську та нашому Тирасполі.
Крім того, в Тирасполі, на батьківщині великого хіміка, 1987 року відкрито меморіальний будинок-музей М. Д. Зелінського. До 140-річчя від дня його народження у 2001 році Придністровський Республіканський Банк у своїй серії «Видатні люди Придністров’я» випустив пам’ятну срібну монету номіналом у 100 рублів із зображенням Миколи Дмитровича, обрамленим лавровим вінком, ретортою, свічкою, що горить, і розкритою книгою з хімічним позначенням золота на сторінці.
В останні роки життя М. Зелінський тяжко і довго хворів. Помер він 31 липня 1953 року. Похований учений на Новодівичому цвинтарі в Москві.
Iгор ШЕВЧЕНКО.
Фото yandex.ru